Читати книгу - "Книга імен"

Він не міг вдихнути, не міг навіть пригадати, як це робиться. Йому здавалося, що легені розпадаються на шматки та палають вогнем. До горла підійшла блювота, коли він, ухопившись за узголів'я ліжка, незграбно звівся на ноги.

Одночасно всі троє побачили на підлозі бурштин. Камінь випав із кишені Девіда й тепер виблискував, мов маленьке сонечко, поряд із одним із босоніжок Йаелі. Викарбовані на ньому прадавні літери таємничо тьмяніли.

Могутня рука білявого простяглася до каменя, але Йаель нахилилася за ним першою. Девід ухопив металеву підставку для валіз і щосили загатив нею молодикові по потилиці, аж загуло. Темний янгол гепнувся на палас, як підбитий слон.

— Йаеле, з тобою все гаразд? — Девід хапав ротом повітря, і кисень потроху прочищав йому мозок.

— Буде краще, коли ми звідси виберемось, — відповіла вона, загортаючись у халат. Руки в неї тремтіли, коли вона торкнулася рани на шиї, з якої й досі цебеніла кров. — А ти як? Нічого собі не зламав?

— Хто його знає, — скривився Девід. — Якщо про це не думати, швидше минеться.

Йаель усміхнулася кутиком рота, підняла бурштин і простягнула Девідові.

Він поклав самоцвіт у кишеню й почув, як той м'яко дзенькнув, зустрівшись з агатом.

— Погляньмо, чи немає в нього чогось для нас корисного, — і гайда звідси. — Девід став навколішки біля поваленого здорованя.

Водійське посвідчення штату Нью-Джерсі було видане на ім'я Джеймса Джилліса.

— Документ, можливо, фальшивий. Якби ми могли передати його Аві, він дізнався б, хто підіслав до нас цього жлоба, — пробурмотіла Йаель, перевіряючи задні кишені хлопця.

— Ти, здається, в усьому покладаєшся на Аві, правда?

— Ми давно знайомі. — Вона переглянула все, що залишалось у портмоне Темного янгола. — Він прийшов працювати до «Моссаду» в один рік із моїм чоловіком.

— Чоловіком? — Тут Девід помітив, що в Джилліса під шкарпеткою щось сховано.

— Ми були одружені лише три місяці, а потім його вбили під час операції. А ми все відкладали наш медовий місяць.

Девіда переповнювало співчуття. Та не встиг він його висловити, як Йаель змінила тему, — вона побачила малокаліберний пістолет, що його Девід витяг із-під шкарпетки Джилліса.

— Я б не радила проносити його через контроль безпеки. Дай-но сюди.

Девід витер піт із чола, а вона розрядила пістолет і сховала кулі під матрац. Тоді він перевірив другу шкарпетку Джилліса та знайшов там карту Таро.

— Поглянь-но сюди. Така сама.

Йаель підійшла ближче та роздивилася.

— От тільки цифра на звороті інша, — завважила вона.

І дійсно. Карта мала номер 1098. Із цим ми розберемося трохи згодом, — подумав собі Девід. Зараз треба було зв'язати бранця, поки він не оговтався. Треба почути від нього деякі відповіді.

Не гаючи часу, Девід схопив простирадло з ліжка.

— Йаеле, принеси склянку холодної води з ванної.

Вона кинула на нього довгий погляд і вийшла, а Девід міцно зв'язав одним кінцем простирадла Джиллісові руки за спиною, потім другим кінцем — ноги.

— Готово? — Йаель тримала склянку з водою над головою Джилліса.

— Лий.

Джилліс і не здригнувся, навіть коли Девід ляснув його по обличчю, з якого струменіла вода.

— Ну ж бо, білявчику, прокидайся! — Але повіки Джилліса не ворухнулися.

Йаель присіла поруч із ним і намацала його шийну артерію.

— Пульс дуже слабкий. Він не скоро отямиться, а ми не можемо собі дозволити чекати.

Девід засунув водійські права й карту Таро собі в рюкзак, а Йаель перевдяглася. Вона перекинула ремінь своєї сумки через плече, і вони оглянули на прощання кімнату: на телеекрані турецькі рятівники виносили з руїн скалічені тіла постраждалих від землетрусу.

Джилліс застогнав, але не ворухнувся. Девід хотів був до нього підійти, та Йаель схопила його за руку.

— У нас обмаль часу, Девіде, прошу тебе.

Вона має рацію. Джилліса нелегко було б примусити розв'язати язика, можливо, знадобилася б не одна година. А тим часом поліцейський бюлетень розшуку розпалив бажання в служби безпеки розв'язати язика йому, Девідові.

Він обережно прочинив двері й визирнув у коридор. Порожньо.

Звідки було йому знати, що під стінкою в нижньому вестибюлі стоїть м'ясистий пуерториканець і не зводить очей з ліфтів, — на той випадок, що професору Девіду Шепарду та Йаелі Гар-Пац удасться проскочити повз Джилліса й виїхати з готелю.

— От вам і сучасна техніка. — Гатч із відразою підняв на лоб сонячні окуляри й глянув на огрядного продавця крамнички «Марлі», а Стейсі тим часом замислено вивчала асортимент цукерок на дерев'яних поличках.

— Отож бо. — Продавець катав за неголеною щокою кульку жувального тютюну. — Ці лісові пожежі нам іще вилізуть боком. Жодна техніка не здолає Матінки-Природи.

— Це просто купи не тримається. Невже у Флаґстаффі не знайдеться бодай одного мобільника, який працює?