Читати книгу - "Книга імен"

— втрутилася Мередіт. Її нетерплячка викликала в продавця лише тихе рохкання. Стейсі глянула на стелю з соснових брусів і закотила очі.

— Я ж і кажу, мем, навіть якщо у вас «AT&T», «Verison Singular» і таке інше. Навіть якщо хтось і пробивається до центрального оператора, сигнали все одно не проходять.

— А всі стаціонарні телефонні лінії перевантажені: люди намагаються до когось додзвонитися, — відізвався засмаглий чолов'яга, який саме витягав упаковку пива з холодильника. Стейсі задивилася на його ковбойські чоботи — справжній витвір мистецтва з химерними візерунками й чудернацькими заклепками.

Гатч не звернув уваги на цього чоловіка. Він пильнував Стейсі, вхідні двері, а також дорогу й паркінг із невисокими деревцями, що росли обабіч на кам'янистому ґрунті. Від його хатини у Волнат Крік хвоста за ними не було. Не було й ознак групи прикриття, яка могла з'явитися щомиті. Він не уявляв, як зустрінеться з ними, але вибору не мав, — їм доведеться прориватися крізь пожежі.

— А якщо людина потрапила в надзвичайну ситуацію? — Мередіт підвищила голос, що в маленькій крамниці, пропахлій засобами для чищення й затхлою кавою, здалося схожим на пронизливий крик.

— Увесь світ нині потрапив у надзвичайну ситуацію, мамо, — стиха промовила Стейсі, і щоки в неї стали рожевими, як і літери на її футболці. — Хіба ти не дивишся новини?

Продавець гмукнув і відійшов відпустити пепсі та чіпси двом хлопчакам, що чекали біля каси.

Гатч зважував варіанти. Варіантів не було. Їм необхідно зв'язатися з Девідом і групою прикриття, щойно вони дістануться якогось безпечного місця.

— Рушаймо, панянки, час спливає. Знайдемо інше місце й звідти зателефонуємо бабусі, привітаємо її з днем народження.

Стейсі здивовано зиркнула на нього та відвела очі, коли зрозуміла. Бідолашна. Час від часу вона, здається, забуває, що означає ця, сказати б, пригода. Тримається вона непогано як на тринадцять років, проте вся ця історія вже дасться їй взнаки. Гатч бачив, як вона щось шалено строчила у своєму щоденнику сьогодні вранці, зіщулившись у великому кріслі з високою спинкою, де полюбляв сидіти його дід і читати вголос журнал «Скотарство на ранчо». Гатч одразу зрозумів, що Стейсі — чуйна, палка, ласкава, налякана дитина, котра не усвідомлює, що її щира душа відкрита для всіх і кожного.

Мередіт жбурнула на прилавок пачку «Мальборо» й десятидоларову купюру. Гатч спустив з лоба темні окуляри й рушив до виходу, випередивши Стейсі.

— Ідіть, я за вами, — гукнула вона йому в спину.

Гатч вів Стейсі до машини та пильно стежив за дорогою й відкритою кам'янистою місциною від пагорба, на якому стояла крамниця. Усе видавалося звичним, утім, він злегка притримував Стейсі за плече.

Рауль Ла Дусер усміхнувся. Він тримає охоронця під точним прицілом. Іще три хвилини — і дівчисько лежатиме в нього в багажнику й бачитиме хлороформові сни, а він мчатиме до приватного літака, що вже чекає на них.

— Зачекайте-но, мем. — Засмаглий чолов'яга схопив Мередіт за руку та рвонув до себе, коли вона рушила до дверей.

— Як ви смієте мене чіпати? — Обличчя Мередіт пополотніло: вона побачила в нього в руці пістолет.

— Стейсі! Тікай, доню! — заволала вона.

Коли Мередіт прокричала пересторогу, чоловік блискавично пронісся повз неї, стріляючи з пістолета так часто, неначе запускав феєрверк. Жінка не одразу збагнула, що постріли доносяться ще й із іншого боку.

— Падайте на підлогу, пані, чорт забирай! — гукнув продавець, який уже лежав долілиць. Тієї самої миті Мередіт побачила, як Гатч із пістолетом у руці звалився на землю, а Стейсі, ридаючи, намагалася вибратися з-під нього.

— Тікай! — Мередіт метнулася до доньки. — Тікай, Стейсі!

Куля вибила пачку «Мальборо» в неї з рук. Вона спотикнулася, потім кинулася до Гатчевого джипу. Тим часом засмаглий зиґзаґами біг паркінгом і невпинно стріляв у напрямі кам'яного розлому ярдах у ста від нього.

— Допоможи йому, мамо, він стікає кров'ю. Врятуй Гатча!

Із білим від жаху обличчям Стейсі схилилася над Гатчем, і тут засмаглий різко повернувся й побіг до них.

— Не вбивайте нас, — благала дівчинка. — Прошу, не вбивайте!

Він опустився на одне коліно, забрав пістолет у Гатча з рук і поклав його поруч із Мередіт.

— Я на вашому боці, жіноцтво. Ґаррет Рікс, із групи прикриття Гатча, — він перевіряв Гатчів пульс.

Рікс ляснув Гатча по щоці, однак той не реагував.

— Ну ж бо, йолопе, не надумай мене облажати.

Він зняв свій ремінь із джинсів і кинув його Мередіт.

— Він помре, якщо ви не накладете міцний джгут. Тримайте його, поки я не повернуся. Що б не сталося — звідси ані руш. Сподіваймося, я поранив отого гада, хоча гарантій немає. Піду переконаюся, чи не збирається він уколошкати нас один за одним, а тоді вже заберемося звідси. Наразі ваше завдання — не дати Гатчеві стекти кров'ю.

Розділ двадцять дев'ятий