Читати книгу - "Сини змієногої богині"

панували над усіма та й панували! І після смерті престарілого ассирійського владики скіфи ще довго залишалися на вершині своєї могуті та успіхів – з ними ніхто не міг ані позмагатися, ані посперечатися.

За словами Геродота, скіфи 28 років володарювали над Азією, накладаючи данину та інші побори, завдаючи місцевому люду різних утисків. Вони «все спустошували своїм буйством і надмірностями. Тому що крім того, що брали з кожного народу накладену ними на кожного данину, вони, крім данини, організовували набіги і грабували, що було в кожного народу».

Про той 28-річний період абсолютного панування скіфів над Азією один з істориків зазначав, що вони, «скіфи, ніби ураган пройшли через Месопотамію, Сирію, Палестину і досягли кордонів Єгипту. Фараон Псамметих І з величезними труднощами відкупився даниною від їхнього нашестя».

Але всьому свій час. В тім числі й успіхам, союзам і спілкам, тому той, хто ще вчора був ледь чи не братом, сьогодні запросто ставав ворогом і навпаки. Вавилону таки вдалося розірвати союз скіфів з Ассирією і перетягнути їх на свій бік. Це сталося в 613 році, коли мідяни вирушили в похід проти Ассирії і дорогою здибалися зі скіфами. Спершу і ті й ті вхопилися за зброю і ледь було не кинулись один на одного, але в останню мить стрималися. Після довгих переговорів, обмінів делегацій вождів з того й того боку таки зустрілися – скіфський і мідійський царі. А зустрівшись, зуміли домовитись між собою (чи мідяни зуміли перетягти скіфів на свій бік) і невдовзі, об’єднавши свої й так чималі сили, разом вирушили до ассирійської столиці. До Ніневії спішили й вавилоняни, і гуртом взяли ворожу столицю в смертельне кільце, з якої вона так і не виборсалася. Через три місяці – три місяці безперервного штурму та суцільної облоги в серпні 612 року до н. е. штурмом оволоділи Ніневією. І то був жах! Смертний жах! Ассирійський цар, аби не потрапити в полон, спалив себе разом з наложницями, євнухами і скарбами у своєму розкішному і багатому палаці. І своєчасно те зробив, адже все населення було вирізане, місто вщент розграбоване і перетворене на суцільні руїни.

Столиця хижої ассирійської імперії, яка владарювала силою зброї над усіма народами, заливаючи їх кров’ю, була знищена. А разом з нею і сама імперія.

Чи не всі народи в Середній Азії полегшено зітхнули: нарешті вони позбулися кривавого монстра, чудиська під назвою Ассирія!

Тепер тільки жити і будувати свої держави.

Обтяжені великою здобиччю, мідяни пішли в свою країну і їхнім обозам із ассирійським добром, здається, не було кінця – від обрію й до обрію він тягнувся степами в хмарі куряви, що здіймала їхня кіннота.

Скіфи і вавилоняни залишилися продовжувати війну за повне підкорення Ассирії – скіфи гадали на її просторах вибудувати своє вічне царство. І мали на те підстави, хоч не так воно потім складеться, як перед тим гадалося. І хоч Ніневія лежала в руїнах, ассирійська влада конала в агонії, але боротьба не припинялася – в події зненацька втрутився Єгипет, забагнувши і собі захопити деякі володіння Ассирії.

І знову потяглися криваві роки. Вавилон воював з Єгиптом то з допомогою мідян, то скіфів. Лише року 605-го вавилоняни захопили останній оплот Єгипту в Месопотамії – місто Кархемиш на правому березі Євфрату і знищили майже всю армію фараона. І тоді дорога була відкрита – вавилоняни разом із скіфами й ринулися в Палестину та Єгипет. Фараон ледве-ледве зумів відкупитися від скіфів.

У 604 році скіфи спалили знаменитий храм Астарти-Афродіти в Аскалоні на березі Середземного моря в Палестині. (Ім’я скіфів зосталося за місцевістю, де знаходиться фортеця Скіфопіль[22] на річці Йордані. Там же був табір і кладовище померлих від епідемії скіфів.)

Переможці почали ділити здобуте. Вавилон забрав собі ассирійські володіння, скіфам дісталися Манейське та Ванське царства, котрі були спільниками розгромленої Ассирії. Але їх ще треба було підкорити.

Війна то з Манейським царством, то з Ванським тривала ще довго, але якось так сталося в ході тих воєн, що вороги – нападники і захисники – зненацька помінялися місцями. Скіфи раптово замирилися з Манейським та Ванським царствами і спільно виступили проти Вавилону. Останнього порятували мідійці, а заодно і завдали нищівної поразки скіфам. Своєю підступністю. Чи – військовою хитрістю.

Мідійський цар Кіаксар заманив скіфських владик до себе буцімто на бенкет і ті, втративши обережність, повіривши йому на слово, а заодно і в свою непереможність, прибули в гості з невеликим загоном. І – жорстоко поплатилися. Власними життями. Мідійці, напоївши їх, п’яними й порізали своїх гостей. (Очевидно, мідян нацькував на скіфів Вавилон, пообіцявши їм передати ті володіння, які утримували скіфи.)

Обезголовивши царство Ішкуза, яке до того здавалося вічним і нерушним, мідяни почали успішно захоплювати території, що раніше належали загиблим скіфським владикам. Втративши своїх призвідців, скіфи – до всього ж ще й знесилені внутрішніми чварами за