Читати книгу - "Говорить сьомий поверх"

— У нас вдома є, звісно… — нерішуче, не розуміючи ще, що саме задумав шофер Вася, відповів Олег.

— Ні, ваші платівки не потрібні: бабуся їх напам'ять знає. А ще у когось є?

— Я пошукаю, — відповіла Таня.

— І я подивлюся, — пообіцяв Льова Груздєв.

— От і приносьте на восьму годину. Я сам сьогодні поведу передачу, якщо вже на те пішло. А зараз оголосимо…

Вася підійшов до підсилювача, увімкнув його і якимось не своїм голосом промовив у мікрофон:

— Увага! Увага! Говорить сьомий поверх! Щойно ми одержали листа від «однієї пенсіонерки». Вона дорікає нам за те, що ми проходимо повз творчість своїх місцевих юних талантів. Сьогодні увечері виправимо цю помилку. Ми познайомимо вас з творчістю Олега Брянцева! Слухайте наші радіопередачі!

Вася вимкнув мікрофон і глянув на здивовані обличчя своїх юних приятелів.

— Як же це? Навіщо?.. — тихо, з докором промовив Олег.

— Усе буде гаразд! — Вася ляснув його по плечу. — Тягніть музичні платівки! А тоді все зрозумієте! Я вас не підведу!

До вечора бабуся встигла побувати в усіх квартирах, де жили її знайомі:

— Ви чули, сьогодні увечері гратиме мій онук! Так просто й оголосили: «Ми познайомимо вас з творчістю Олега Брянцева!» Обов'язково послухайте, обов'язково!

«Тільки б не пішов дощ! — хвилювалася бабуся, виглядаючи на вулицю і дивлячись на небо. — Бо ж усе зірветься… Усі зачинять вікна і нічого не почують! І в садок ніхто не прийде!»

Але погода була за бабусю. Сонце, яке увесь день ховалося у хмарах, надвечір, уже йдучи на спочинок, прощально позолотило дах, і вікна, і молоді травневі крони дерев…

Бабусина реклама зіграла свою роль: на восьму годину вечора всі лави у дворі були зайняті і майже з усіх вікон висовувалися обличчя радіослухачів. Сама бабуся сиділа у центрі подвір'я біля садового столика. Вона одягла свою найкращу сукню, хитромудрі старовинні сережки і взагалі була схожа на іменинницю.

А на «сьомому поверсі» також готувалися до передачі. Ніхто ще не розумів, що саме затіяв шофер Вася Кругляшкін.

Солідний Левко Груздєв, любитель шахів і музики, приніс довгограючу платівку.

— Це концерт для віолончелі з оркестром у чотирьох частинах, — повідомив він.

— З оркестром не підійде, — сказав Вася. І відклав платівку. — Адже у нас немає тут оркестру…

— Як це «у нас тут»? — не зрозумів Левко.

Та Вася нічого не відповів. Він узяв у руку другу платівку, що її принесла Тиха Таня.

— «Політ джмеля» з опери Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана», — прочитав Вася. — Це, здається, сама тільки віолончель, так? Без усякого супроводу?

— Без усякого! — підтвердила Таня.

— І дуже добре! Адже у нас тут немає ніякого супроводу. — Юхим Трошин перший розгадав Васин задум.

— Але ж це нечесно, — тихо сказав він. — Це ж обман!

— Я не хочу! — твердо мовив Олег.

Вася лукаво підморгнув їм обом: мовляв, заспокойте свої нерви.

— Обману не буде! — весело запевнив Вася. — Прошу тиші! Платівку на диск! Вмикаю мікрофон!..

Тиха Таня слухняно поклала платівку на диск саморобного електропрогравача.

— Увага! Увага! Говорить «сьомий поверх»! — почав Вася. — Двадцять годин нуль-нуль хвилин за місцевим часом! Починаємо нашу чергову радіопередачу! Сьогодні ми познайомимо вас з творчістю юного мешканця нашого будинку Олега Брянцева з квартири номер сімнадцять. Слухайте «Політ джмеля» з відомої вам опери Римського-Корсакова!..

І ось швидким казковим джмелем закружляли, задзижчали по подвір'ю віртуозні звуки віолончелі.

— Це все-таки негарно… нечесно виходить… — пошепки мовив Юхим Трошин.

— Еге ж, таку славу створювати! — з затамованою заздрістю пошепки підтримав його Льоня, — Чужим смичком жар загрібати!

— Юхиме! Леоніде! — з веселою усмішкою прошепотів шофер Вася. — Все буде чесно-благородно. І ніяких чужих смичків! Дотримуйтесь спокою: мікрофон увімкнений!

— І нехай увімкнений! А я вимкну! — несподівано спалахнув Олег. — Це ж справжнісінький обман! Юхим правду каже!..

Вася вибалушив очі й трагічним голосом промовив:

— Ти мені не довіряєш?! Дайте дослухати музичну класику в тиші!

Усі притихли. А джміль кружляв по подвір'ю, то долітаючи до самого горища, то спускаючись униз — до садового столика, до гордої Ганни Степанівни, що не вірила вухам своїм.

Та ось віолончель замовкла. Її змінив голос шофера Васі:

— Ми обіцяли ознайомити вас з творчістю Олега Брянцева. І ознайомили! «Політ джмеля» передавався завдяки радіопідсилювачу, що його змонтував Олег Брянцев; по дротах, які він протягував; через динамік і репродуктор, які він встановлював на подвір'ї… Отже, ви ознайомилися з творчістю Олега. І блискучі результати цієї творчості! Дорога Ганно Степанівно, бабуся Олега, ви можете сьогодні пишатися своїм онуком! Ви хотіли, щоб він любив свій інструмент? Він і любить інструмент, а точніше сказати — інструменти: напилки, паяльники, рубанки — гарні робочі інструменти! І ми впевнені, що ви щиро радієте цьому! Ну, а музичний номер виконував лауреат Всесоюзного конкурсу…

О двадцятій годині нуль-нуль хвилин у репродукторі щось зашурхотіло, заклацало, зашелестіло. Мешканці будинку чекали почути голос, який звичайно починав радіопередачу:

«Увага! Увага! Говорить сьомий поверх!..» Та замість того вони почули аж два голоси, що сперечалися один з одним.

— Ти цього, не зробиш! — говорила Тиха Таня.

— Що хочу, те й зроблю: я — головний! — пошепки заперечував їй Льонька.

— Ні, не