Читати книгу - "Гарячий незнайомець, Аріна Вільде"

Глава 21

Настя

Я прокидаюся рано вранці і не відразу розумію де перебуваю. Темні штори, сірі стіни і тумбочка зовсім не схожі на те, що є в моїй квартирі. Перевертаюся на спину і повільно переводжу погляд убік, туди, де поруч зі мною повинен лежати чоловік. Мій чоловік. Я вкотре переконалася, що не можу дозволити йому піти, повинна боротися за нього і зробити так, щоб він забув про всіх жінок навколо, включаючи Аню-Надю.

Місце на ліжку поруч зі мною порожнє і судячи з того, що простирадло встигло охолонути — Андрій прокинувся вже давно. Я піднімаюся з ліжка і з цікавістю оглядаюсь навколо. Вперше мені випадає шанс заглянути в прочинені двері життя чоловіка. Дізнатися про нього хоч що-небудь, крім моїх здогадок і того що встигла дізнатися з його розповідей. Кілька кубків на полицях, гітара в кутку, фотографії, на яких він виглядає набагато молодше ніж зараз і кілька плакатів на стіні. У шафі майже немає одягу і я роблю висновок, що Андрій не часто затримується тут. Вчора він сказав що ми приїхали в гості, але до кого? До нього додому? До його родичів? Друзві? Ні, у друзів навряд чи була б його особиста кімната.

Я одягаюся і виглядаю у коридор, в хаті ні єдиного звуку, і я навшпиньках йду у вітальню. Десь з боку чуються голоси, жіночі, я проходжу через арку і опиняюся на кухні.

— Доброго ранку, Настусю, — усміхається мені мама Андрія і я остаточно розумію, що він привіз мене до своїх батьків. От же підстава.

— Доброго, — вимовляю збентежено, натягуючи нижче рукава светра. На мене спрямовується дві пари очей: незнайомої жінки у фартусі і Маргарити Сергіївни. Обидві виглядають привітно і доброзичливо, дивляться на мене з доброзичливістю та цікавістю.

— Настусю, сідайте за стіл, зараз Віра Семенівна сніданок подасть. Вона наша домробітниця, але давно стала нам як рідня. Андрюшенька вже поснідав і поїхав у місто по справах, сказав що швидко повернеться.

— Приємно познайомитися, — киваю жінці, яка ставить переді мною чашку ароматної кави.
Я відчуваю себе трохи незатишно, не знаю як поводитися і що говорити, незважаючи на те, що під час першого знайомства з Маргаритою Сергіївною ми знайшли спільну мову. Жінка сідає навпроти мене, дивиться то на тости, то на мене, все не наважуючись заговорити. Я відчуваю що щось не те, в повітрі літає напруга і дуже хвилююся що це через мою присутності в її будинку. Невже я все-таки не сподобалася батькам Андрія?

Віра Семенівна на час покидає кухню, ссилаючись на те, що повинна перевірити чи висохли в сушильці випрані речі і Маргарита Сергіївна нарешті починає розмову:

— Я знаю правду, Андрій зізнався у всьому вранці. Батькові, звичайно, не мені, але я як раз в цей момент проходила повз кабінет і почула їх розмову, — вона то підносить чашку до губ, то відставляє її, так і не відпивши з неї, я завмираю і тости з маслом і лососем вже не здаються мені такими апетитними. Застрягають у горлі і мені доводиться зробити добрий ковток кави, щоб проковтнути їх.

— Про що ви? —  відкашлююся я, уникаючи її погляду.— Про те, що він збирався одружуватися на іншій дівчині і з необережності втратив і житло, і свої заощадження, — зітхає вона і наші погляди зустрічаються. — Іноді мені здається, що я виростила занадто правильного сина. І довірливого. Незважаючи на те, що Андрій упертий як осел, занадто гордий і самостійний, він завжди прагне допомогти комусь, навіть ціною власних інтересів.

— Я... мені шкода, що так вийшло, я не хотіла брехати вам, та й він теж. Це сталося якось несподівано, — не знаю які слова правильно підібрати в цій ситуації, а ще дуже не хочу, щоб Андрій дізнався про цю розмову, тому що він напевно розсердиться, що його мати про все дізналася.

— Тобі нема за що вибачатись, Настуся. І я дуже рада, що ти зустрілася на його шляху, навіть не уявляю як би він пережив це все без тебе. Дуже сподіваюся, що у вас все вийде, ви гарна пара і відразу видно що кохаєте один одного, хоч і зустрілися таким дивним чином.

— Ох, ви навіть не уявляєте як саме ми зустрілися, — з мене виривається смішок, бо я згадую прикид Андрія в нашу першу зустріч. Ці дурні шорти і шапочку Санти.

— Про що розмовляєте? — Андрій з'являється так раптово, що я здригаюсь. Ми з Маргаритою Сергіївною перезираємося наче змовники, гадаючи встиг він почути щось з нашої розмови чи ні.

— Про весільного флориста і останні фасони весільних суконь, — не гублячись ні на мить вимовляє жінка. Брова Андрія здивовано повзе вгору, він підходить до мене, цілує в скроню і відпиває з моєї чашки каву.

— Що ж, не хочу переривати ваші жіночі балачки, але нам з Настею вже час. Я хотів показати їй парочку місць в місті, завтра перед від'їздом ще обов'язково завітаємо до вас.

Я з нерозумінням дивлюся на Андрія, до цього думала що він вирішив привезти мене до своїх батьків, ввести в коло своєї сім'ї, а тепер починаю трохи хвилюватися з приводу нашого приїзду. Що це він задумав?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍