Читати книгу - "Сліпий ліс, Ілля Вінницький"

За то, что вы так нагло ворвались в мое владения, да с лапы какой-то жабы меня что-то просите, да и себе хотите выбить мое покровительство.

- Ні, ми ще тут не закінчили. Сказав Тарас, стискуючи зуби до скрегота.

І різко сказав:

—  Лесик, трохи припугни триголового, але не вбивай, поки що.

Людмилка тільки встигла витріщити очі від почутих думок Тараса, як Лесик у два швидкі стрибки вже сидів на шиї середньої голови Горині, притискаючи свій чорний серп до його горла.

— Стійте, ви що, чорти, творите!

Гориня не зрозумів, що сталося, все відбулося в одну мить. В один момент із ката він перетворився на жертву.
У істериці закричала Людмилка, намагаючись якось зупинити цей безлад. Вона кричала, бо чула думки, які жадали лише крові, бачили кров.
І не розуміла, що ці думки належали зовсім не людині.

Тарас, чесно кажучи, сам був шокований тим, що відбувалося. Не таке він говорив Лесикові зробити, адже взагалі блефував. У нього й на думку не могло прийти, що цей хлопчина здатен на таке. Але це їм грало на руку в найвідповідніший момент.
Тарас подумав про себе: мабуть, комусь там угорі ми все ж таки цікаві, і вони спостерігають за нами. Потім намагався зрозуміти, що робити далі. Але взяв себе в руки, підморгнув Матвію, щоб хоча трохи його заспокоїти. І ніби все так і було задумано, сказав:

— Ми ж у бій першими не лізли, не погрожували і ставилися до вас із повагою. Так скажімо, від усього серця. А ви до нас — ніби ми ворожо до вас прийшли. Та ще й смієтеся над нами. Так гостей не приймають!

— Ми люди серйозні, і не годиться над нами сміятися. Ми прийшли до вас із добром, щоб по-доброму поговорити, і навіть попередити про небезпеку.
А ви що на це відповіли?
Та самі знаєте, і не соромно вам?
Ось, не цінуєте нашого добра і великодушності.

Тарас замовкнув на секунду, не розуміючи, звідки він так красномовно заговорив. Чи це не він? Чи може нерви. Тарас продовжив:

—  Вас треба п’ятаком тикати у ваше невігластво і сирість, якими ви є. Як я знаю, правителі говорять на рівних, чи то риба прісна з каменем віковим, чи то вогняний смерч із гілкою бузку.
Усі правителі повинні вести свій народ до процвітання. І кожен народ треба поважати.

Гориня прогримів:

—  Ти не встигнеш і шевельнутися, як згориш заживо, дрібна ти сошко.
Направивши дві голови в бік Льошки.

—  Ні, не смій, Гориня, стій! — вигукнула Людмилка, почувши, що збирається зробити змій.

— Ні, він встигне, він усе встигне. Не чіпай його і поводи себе тихо.
— Гориню, не надумай, сила на їхньому боці, ти не встигнеш навіть подумати, як втратиш дві голови, — продовжила вона.
— Вибачте нас із Горинею, ми вас не так зрозуміли і, чесно кажучи, недооцінили.
Ми з вами домовимося, я вам обіцяю, тільки відзовіть того юнака від горла мого чоловіка. Мені не подобаються його думки.

Тарас подивився у вічі Людмили і сказав:
— Лесик, ти його не чіпай, не порть його шкіру. А ну давай до нас на землю, я бачу, люди й гади нас все ж таки хочуть послухати. — Прокричав Тарас, навмисно зачіпаючи самолюбство Горині, називаючи його гадом.

У два стрибки Лесик вже був біля ошаленого Матвія, закинувши меч за пояс.
Лютими очима дивився Гориня на Лесика. Такого приниження він ніколи не відчував, і такого нахабства ніколи не бачив.
Він був готовий кинутися на людей, вже не шкодуючи своїх голів, і розправитися з ними. Але до нього підійшла його жінка і, торкнувшись його луски, миттєво його заспокоїла.
— Не треба втрачати голови через свою гордість. І знай, що ти мені завжди будеш потрібен, я тебе люблю.

Людмилка зігнула плечі й, опустивши очі, повернулася до Тараса і сказала з гіркотою в словах:
— Вибачте нас, молю світлих богів, простіть нас за все. Я знаю, що ви сюди прийшли з добром, навіть із своїми героїчними цілями. Такий уже наш зміїний народ, але клятву ми не зраджуємо.

Людмилка різко подивилася в очі Лесика і раптом сказала:
— Вибач, але я не твоя сестра. Та сподіваюся, ти її знайдеш. У тебе добра душа, але нелегкий шлях. Постарайся не заплямувати її і не втратити.
Вибачте, я відволіклася. У цього юнака дуже гучні думки, я мусила на них відповісти заради нього самого.

— З дозволу мого чоловіка я скажу за нього.
Ми приймаємо вашу пропозицію про мир і будемо жити з вашим народом по-доброму. Я не гарантую, що всі зрозуміють наш наказ, але війни ми вам не оголосимо.

— А ви нам допоможете у бописокьбі зі світовими загарбниками? — вигукнув Тарас.
— Так, ми вам допоможемо, будьте спокійні, — сказала Людмилка. — Ви тільки пустіть зірку в небо, думаючи про Гориню, і я вас почую. Чим зможемо, тим допоможемо.

— Яку зірку? — запитав Тарас.
— Ось той із посохом знає, яку, — кивнула вона на Матвія.
— Тільки прошу вас, ідіть швидше. Гориня зараз дуже злий, ви зачепили його гордість, і я ледве стримую його, щоб він не напав на вас і тим самим не зробив собі ще гірше.
Біжіть уздовж цієї просіки, і ви вийдете прямо в густий ліс. Тільки прошу вас, швидше, а ми зі свого боку дотримаємо обіцянку, я за це ручаюся. А з Горинею я поговорю і все поясню, і він теж буде до вас благосклонний.

Сказавши це, правителька зміїних народів розвернулася і пішла до печери. За нею, озираючись і випускаючи одинокі спалахи вогню з ніздрів, пішов і сам правитель.

— Ну що, хлопці, тікаймо! — сказав Тарас і першим побіг зазначеним маршрутом, підбадьорюючи Матвія та Лесика бігти за ним, не озираючись. Адже мало хто знає, чи Гориня не відійде від чарів своєї дружини.