Читати книгу - "Фатальне (не) везіння, Ірен Кларк"

33

Єва

 

 

— Це він, — тихо сказала я, вдивляючись у зображення на екрані.

 

Андрій, Льоша і Лада одночасно повернулися до мене.

 

— Хто він? — запитав Андрій, примружуючись.

 

Я вдихнула. Спогад сплив у голові настільки яскраво, що мені навіть стало не по собі.

 

— Я бачила його в день вбивства Дмитра, — сказала я.

 

— Де? — Лада нахилилася ближче.

 

— У казино. Саме тоді, коли ми знайшли труп Дмитра.

 

В кімнаті запала тиша.

 

— Ну, нарешті хоч одна нормальна версія, а то все бійки та драми, — він хмикнув і кинув погляд на Андрія. — Твоя жінка геній.

 

— Вона не моя жінка, — автоматично відповів Андрій.

 

— Ага, а я святий отець.

 

— Ти, скоріше, диявол-спокусник, — фиркнула Лада.

 

— О, нарешті ти мене оцінила, — посміхнувся Льоша.

 

Я втомлено зітхнула:

 

— Ви закінчили?

 

— Продовжуй, — кивнув Андрій, ігноруючи перепалки.

 

Я ще раз глянула на екран, ніби перевіряючи свою пам’ять. Так, це точно він.

 

— У той день я не звернула уваги. Ми з Ладою були зайняті… іншими справами. Але тепер, коли думаю про це, він постійно був у тіні. Немов навмисне уникав камер.

 

— Це вже цікаво, — пробурмотів Андрій.

 

— Ще він дивно дивився на нас із Ладою.

 

— Дивно — це як? — уточнив Льоша.

 

— Не знаю як пояснити, але коли ми тікали з кабінету Дмитра, він не зводив з нас погляду. Я ще тоді подумала, що він якийсь дивний.

 

— Може, він просто соціопат? — Льоша склав руки на грудях. — Я так теж часто роблю, коли вирішую, говорити з людьми чи краще зробити вигляд, що я їх не бачу.

 

— У тебе це просто вроджене нахабство, — буркнула Лада.

 

— А у цього типа? — запитав Андрій.

 

— Не знаю, але я майже впевнена, що він причетний, — відповіла я.

 

Льоша постукав пальцями по столу.

 

— Отже, що ми маємо? Підозрілий тип у казино, який неодноразово засвічувався на камерах перед смертю Дмитра, ніби щось вичікував…

 

— Треба дізнатися, хто він, — підсумував Андрій.

 

— Або ж знайти його знову в казино, — підкинув ідею Льоша.

 

— О, ні, — одразу сказала я.

 

— О, так! — підморгнув він.

 

— Ви серйозно?

 

— А чому ні? — втрутилася Лада. — Якщо він там був один раз, то, можливо, прийде ще.

 

Я втомлено провела рукою по обличчю.

 

— Нас же розшукують за вбивство!

 

—Поправочка! Розшукують дивних брюнетку і руду, а це не ви!

 

—Це найгірша ідея у світі.

 

— Але ж тобі подобаються погані ідеї, — невинно сказав Льоша.

 

— Взагалі-то…

 

— Ми йдемо в казино, — відрізав Андрій, встаючи.

 

Я вирячилася на нього.

 

— Серйозно?

 

— Ти ж сама сказала, що бачила його там, — він кинув на мене гострий погляд. — Значить, є шанс знайти його знову.

 

Я відкрила рот, щоб заперечити, але Андрій уже натягував куртку.

 

— І що ми там робитимемо? — запитала я.

 

— Гратимемо, питимемо дорогий алкоголь і фліртуватимемо, — безтурботно відповів Льоша.

 

— Ти серйозно?

 

— Ні, але ти вже уявила це і тепер страждаєш.

 

Я люто на нього подивилася.

 

— Ох, якби погляд міг убивати…

 

— Ти була б серійним убивцею, я в курсі.

 

Лада фиркнула.

 

— Гаразд, якщо ви закінчили з комедією, може, підемо вже?

 

— О, тільки не кажи, що ти не в захваті від ідеї походу в казино, — Льоша підморгнув їй.

 

— Звісно не в захваті, адже мене там знають як колишню наречену Дмитра!

 

— Дрібниці. Ти ж КОЛИШНЯ! І ти з нами.

 

Я закрила очі й важко зітхнула.

 

— Це буде жахлива ніч.

 

— Або незабутня, — усміхнувся Льоша.

 

Андрій мовчки схопив ключі й першим вийшов із кабінету.

 

Льоша дав мені кулачок, і я машинально стукнулася об нього.

 

— Хай почнеться гра, — сказав він, і ми рушили слідом за Андрієм.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍