Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

44 Крістіан

Щоб не збожеволіти в цій клятій ямі, я почав думати про Аманду. Згадав те, яка у неї гарна і мила посмішка, яскраві, зелені очі і запальний характер.

Таку дівчину я зустрів вперше у своєму житті і відразу пропав...

Мені дуже хотілось в наступні вихідні прогулятись з нею містом, посидіти в кафе чи походити по крамницях у пошуках чогось цікавого і щоб вона, при цьому, була сама собою, а не вдавала свого брата.

Я вже уявляв, як це було б чудово. Думки та мрії про Аманду допомогли мені забути про те, де я зараз знаходжусь і заспокоїтись.

За приємними роздумами, час мого покарання сплив швидше, ніж я думав. 

Над моєю головою відкрилась кришка люка і я поспішив залишити це дуже "затишне і миле" місце.

Ще трішки і я опинюсь у ванній і зможу хоч трохи зігрітися...

Випустивши мене з купальні, охоронці пішли далі грати в карти. Я так замерз, що навіть йти мені було важко, бо ноги наче задерев'яніли від холоду.

Раптом я відчув дуже знайому магію, а потім почув схвильований голос Аманди. Вона кликала на допомогу.

Від хвилювання за неї у мене все в середині стислося. Я кинувся бігти туди, де відчувалась її магія.

Досі не розумію того, як я зміг, перебуваючи у такому жалюгідному стані, змусити власне тіло так швидко рухатись. Схоже, що страх і хвилювання за дівчину, що мені небайдужа, надали мені сил.

Поряд з магією Аманди я відчув щось незрозуміле. Це була дуже дивна магічна сила, що зустрілась мені вперше.

Я бачив, як Аманда ухиляється від ударів, але самого її супротивника не помітив. 

Це було щось схоже на бій з тінню.

З моєю здатністю відчувати чужу магію, мені не потрібно було бачити противника, щоб атакувати його.

Мить і моя чорна магічна блискавка пронизала повітря поряд з Амандою. Почувся здавлений крик. Я кинувся до дівчини і закрив її собою.

- Крістіане... Не знаю, що це було, але воно після твоєї атаки ніби розтануло в повітрі і зникло...

Я і справді більше не відчував присутності чужої магії. 

- З тобою все гаразд? - Запитав я у Аманди.

- Так. Ти дуже вчасно з'явився. Моя магія проти цієї прозорої істоти виявилась безсилою... Я могла лише ухилятись від чужих атак, - відповила дівчина, важко дихаючи.

Ми пішли до пункту охорони, щоб повідомити про те, що тільки що сталося на території військової академії.

Дорогою Аманда розповіла мені, як саме на неї напала та дивна, прозора істота.

Ситуація була дуже серйозною. Досі не було відомо чи напали тільки на Аманду, чи постраждав ще хтось із кадетів або працівників академії.

Після розмови з охоронцями, ми нарешті пішли у гуртожиток, де на мене чекали теплий душ, гарячий чай і кілька теплих ковдр.

- Як думаєш, Крістіане, охоронці щось знайдуть? - Поцікавилась Аманда, відпиваючи чай.

- Хто-зна... Все це дуже дивно. Постарайся сама більше ніде не ходити. Увесь час намагайся бути поруч з кимось. Я намагатимусь постійно бути поруч з тобою, але можуть скластися різні обставини...

- Я розумію... Сьогодні я вперше відчула себе нікчемною і безсилою... Навіть на полі бою такого не було. Ніколи не думала, що настане такий момент, коли моя магія не зможе мені допомогти. 

- У кожної магічної сили є свої слабкості. Пам'ятай, що ти - сильний і талановитий маг. Просто, цей противник виявився дуже невигідним для тебе. Але ми трохи згодом все проаналізуємо і спробуємо щось вигадати, щоб ти могла протистояті подібній загрозі.

- У тебе теж є слабкості? - Запитала Аманда, хитро посміхаючись.

- Я - не виключення... Невразливих магів не існує.

В наші двері загрюкали. Аманда, схвильовано поглянувши на мене, пішла відчиняти  

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍