Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"

–Відчепись від неї. –бурмотів Мартін.– Мене це вже дістало.

–А мене дістав ти!– крикнув Дік.– Твоє вічне скиглення неможливо слухати. І знаєш, що? Манав я тобі ще чимось допомагати.– він повернувся в бік коридору, куди тікала Патриша.– Бувай, Тришо. В тебе класні цицьки.– він прицілився і вистрілив дівчині у голову. Вона одразу ж впала навзнак, так і не встигнувши вдягнути свою кофтину. Аарон закрив рота руками, щоб не закричати. Сльози бризнули з очей і він затремтів від гніву, від безнадії і від страху, що стискав його шлунок і голову останні півгодини. Він був виснажений і не розумів, що саме відчуває. Все це змушувало його ніби завмерти, прирости до підлоги, не мати змоги рухатись і мислити. Вуха заклало, неприємний писк роздавався десь у голові. Аарон відчув як починає втрачати повітря. Він ніби не міг дихати. Темні стіни комірчини тиснули на нього.

–Якого чорта!– взявся за голову Мартін.– він підбіг до Патриші, впав біля неї і перевернув її тіло, поклавши собі на коліно.

–Наступний?– цілившись, спитав Дік.

–Пішов ти!

–О, чудово. Мабуть таки піду. Мені набрило.

Дік опустив гвинтівку і пішов в інший бік. Мартін заплакав, обійнявши Патришу, а тоді підняв свою зброю і вистрілив Діку в спину. Той заточився, кинувши тільки:

–Ах, ти ж виродок…– і впав навзнак, нарешті, конаючи.

Аарон продовжував сидіти у клятій комірці. Повітря йому бракувало, він відчував, як темрява довкола стає густішою і накриває його очі пеленою.

Мартін ще якийсь час обіймав мертву Патришу, а тоді поклав її і пішов геть. Аарон вибіг з комірчини. Прохолодне повітря танцювало на спітнілому, розпашілому від страху і горя обличчі. Він впав на коліна перед сестрою, забивши їх і, ледь стримуючи істерику, від усвідомлення всього, що сталось, схопив її кофтину і протягнув через її голову, тоді встромив її руки в рукави і опустив светра на її груди і живіт, поправляючи. Він поцілував її у лоба, не знав нащо, але бачив, що так роблять у фільмах, і задихаючись від бажання розревітись – побіг на двір. Поліція уже оточила будівлю, побачивши сліпуче сонячне світло, Аарон на мить втратив відчуття реальності, а одразу по цьому – і свідомість.

Оклигав він у лікарні, де біля нього сиділи батьки і мачуха. Всі були страшенно стурбовані, якщо не сказати налякані. Мати Патриші була заплакана, та в її очах промайнуло полегшення, коли Аарон прокинувся.

Загалом у стрілянині, яка відбувалась всього тридцять три хвилини, загинуло двадцять чотири людини, з яких дев’ятнадцятеро це діти від десяти до сімнадцяти років. Поранених було близько двадцяти, фізичні травми були різної тяжкості. А ментальні важко навіть підрахувати. Аарону, як і всім, хто став свідком стрілянини, було необхідно відвідувати психолога щотижня. Аарон не обговорював те, що побачив, чи те що відчував тоді. Бо знав, що неважливо, що йому скажуть, це не викреслить тих страшних подій з його пам’яті. Йому ніколи не стане легше. Колись біль притупиться, але не зникне ніколи. Аарон не міг спати, не бачивши перед собою тіл наступні кілька років. Потім це стало епізодичною проблемою, але сон відтоді ніколи більше не був міцним. Він досі уникав натовпу, приїздив на роботу рано, аби не втрапити у час пік. Не міг чути гулу голосів у людних місцях. Тому всю дорогу на і з роботи, та, власне і під час самої роботи, він слухав музику. Бо тільки це дозволяло йому не відчувати раптових нападів тривожності, що не покидала його за всі вісімнадцять років жодного разу.

Мартін Крейн визнав провину і отримав довічний термін. Втім до того не дійшло – його зарізали співкамерники уже через рік з моменту винесення вироку.

Найкращий друг, під загрозою смерті не видав Аарона. Сестра, яка не приховувала, що не любить його, захистила його ціною власного життя. І він ніколи не матиме нагоди відплатити їм обом.

Нарешті дванадцятирічна і тридцятирічна версії Аарона розділились. Помітивши двері, які явно не були частиною лікарні, а мали стосунок до симуляції, Аарон, чи не вперше, не побіг до них. А який сенс? Він уникав своєї АСС під час швидкого сну, бо не хотів знову відчути все те, що дбайливо закопував у підсвідомості, раз по разу присипаючи новою грудою землі та каміння. Він просто всівся перед дверима і дав нарешті волю емоціям. Його тіло тремтіло, а сльози летіли з очей, не здатні припинитися. Вони все текли і текли, і текли його лицем, скрапуючи з підборіддя на живіт та коліна. А він продовжував тремтіти, усвідомлюючи, що тіло вкриває піт, ніби після раптового викиду адреналіну, його тіло вирішило себе остудити. Не запізно, друже? Допомогло? Навряд.

Довкола знову лунали постріли, Аарон весь стиснувся і закрив голову руками. Він не мав сил знову бігти, не хотів знову ховатися. Якщо його застрелять прямо тут – нехай так і буде. Він був готовий до смерті. Він бачив забагато. Раптом стало тихо і темно. Він роззирнувся і побачив…себе. З гвинтівкою як у клятих Діка і Мартіна.

–Нарешті.– шепнув він, ставши на коліна перед собою.

Лоба торкнулась прохолода металу. Він підняв очі на самого себе. У того, що стояв над ним погляд був наляканий і розгублений. А у того, що стояв на колінах в очах не було нічого крім страшенної втоми і не бажання жити далі.

–Давай. Стріляй.

–Щ-що…– пробубонів другий.

–Стріляй. Я не можу більше. Я не винесу цього. Я більше не можу.