Читати книгу - "Золотий фараон"

в нього інструмент, але від хвилювання не стиснув рук, і лом та молот упали додолу. Рука в нього тремтіла, коли він віддавав Картерові свічку.

Картер міцно зціпив зуби. Він ніяк не міг подолати страшенного неспокою, все тіло проймав нервовий дрож.

У найближчі хвилини все з'ясується!

Хтось схопив його за руку й прошепотів:

— Присвітіть, нарешті, всередину, я вже не можу витримати цього клятого чекання!

«Навіть коли я відчую розчарування, то не маю права виказувати його», — подумав Картер, тоді підняв свічку догори й просунув крізь вилом. Якусь мить він придивлявся до пломінця, що тихо коливався в повітрі, потім перевів погляд туди, за мур, де панував нічний морок. Збігло кілька секунд, поки очі, засліплені свічкою, призвичаїлися до темряви. Поволі з неї виступали обриси дивовижних тварин з роззявленими пащами та звірів-чудовиськ страхітливих розмірів.

Що більшало коло перед поглядом Картера, то дужче витягувалося в нього лице й ширше розплющувались очі. Все здавалося галюцинацією. У нього, мабуть, гарячка, здоровій людині таке не привидиться. Вчений міцно притис до очей пальці, аж стало боляче, а тоді знову глянув за мур.

Скрізь блищало золото!

Звірі-чудовиська були насправді. А ще мистецьки розмальовані скрині, оздоблені золотом крісла, статуетки, вази, чорні шафки. Он там — безладна купа поперекиданих повозів, мисливські й бойові фараонові колісниці, прикрашені золотом і самоцвітами.

— Чи ви щось бачите? — боязко спитав лорд Карнарвон.

Його голос повернув Картера з казкового царства.

— Бачу! Бачу дивовижні речі! — озвався він і вільною рукою знову затулив очі.

Дивовижні речі надто приголомшили Картера.

Хтось вихопив у нього з рук свічку. Хитаючись, наче сновида він поплентався коридором назад. За його спиною пролунав вигук захвату. Він не звернув на це уваги. Йому треба було залишитися хоч на кілька хвилин самому, аби збагнути щойно пережите.

Таких скарбів не знаходив ще жодний археолог світу. Тих звірів-страховищ із блискучого золота, що від них на стіни лягали чудернацькі тіні, досі можна було бачити тільки на рельєфах, які прикрашали колони храмів. Ніхто не вірив, ніби вони могли існувати насправді. А який неймовірно гарний фараонів трон!

Картер спинився. Золотий трон виник в його уяві надзвичайне виразно. Трон стояв під балдахіном, в якого за бічні частини правили дивовижні, казкові постаті, що він їх прийняв за галюцинацію. Тепер він пригадав також, що золоті страховища мали голови нільських мешканців — гіпопотамів. А трон — який це був прегарний витвір давньоєгипетського мистецтва! Жодний музей у світі не міг би похвалитися таким скарбом. І цей покій повнісінький тих скарбів, наче фараон звелів принести сюди всі оздоби свого палацу. Це, безперечно, найбагатша знахідка в історії новітньої археології.

Але чи справді це — гробниця? Чого він так вважає? Стіни ліворуч і праворуч мали тільки сліди грубої обробки. Ні рельєфу, ні малюнків, ба навіть жодного напису! Та ще й незвично короткий коридор. Усі входи до інших гробниць у Долині царів пишно оздоблені. Сцени з життя фараонів розповідають, яких вони перемагали ворогів, яку діставали здобич. А тут — тільки голе каміння, обтесане бронзовим інструментом. Отже, вони натрапили, мабуть, на схованку з поховальними речами фараона Тутанхамона.

— Там, праворуч, між двома великими статуями, є ще один замурований хід!

Вигук леді Карнарвон вивів Картера з задуми. Невже йому тільки причулось? Є ще один замурований хід?

І справді: поміж двома, завбільшки з людину, статуями, що мали золоті фартушки, золоті сандалі та золоті змії на чолі — священний знак, — виднілася стіна, а на ній виразно виступали обриси замурованого входу. Ба навіть стояли печатки! Отже, за тією стіною є ще одне приміщення, а може й кілька.

Першою думкою Картера було виламати цей вхід і нарешті пересвідчитись, що це — гробниця. Потім він подумав про свою відповідальність як ученого. Кожний крок у приміщенні, повному скарбів, має бути заздалегідь підготовлений. А тут усе поперекидано! Навіть новачок у галузі археології збагнув би, що всі речі тут хтось поскидав на купу у величезному поспіхові. Грабіжники, що за давніх-давен пробралися сюди, нещадно трощили скрині, бабралися в одягу, повикидали все з шафок, порозбивали шухляди, вази, алебастрові дзбани. Скрізь валялися уламки, череп'я. Чого ті люди нищили все, що траплялося їм під руку? Чи вони тут за щось побилися? А може, грабіжників зненацька заскочили вартові? Якби ці речі могли говорити, про що вони розповіли б?

ФАНТАСТИЧНІ ЧУТКИ

У кумедному відчаї Картер затулив собі вуха. З самісінького ранку його штурмували питаннями. Що він спершу робитиме? Даватиме вказівки чи відповідатиме на телеграми, які надходять з усіх кінців світу? Буде нумерувати знайдені старожитності й водночас складати каталог чи спершу подбає про засоби їх збереження?

Фотограф Гаррі Бартон зажадав фотоматеріалів, адже всі без винятку предмети в гробниці треба сфотографувати. Терпляче ждав репортер лондонського «Таймса». Надійшли хімікати для збереження поламаних і пошкоджених речей. Автомобілем привезли тридцять два сувої полотна, вату та ящики з іншими пакувальними матеріалами.

На один раз усього було забагато. Вже кілька тижнів роботи було стільки, що люди страшенно втомилися. Шостого грудня лорд Карнарвон із дочкою виїхали до Англії. Каллендер працював невтомно, Алан Гардінер наче змагався з ним. Давній Картерів друг експерт Мейс теж геть знесилився, а роботи щодалі більшало.

Вхід до передпокою перетнули залізними ґратами. Гробниця фараона Сеті Другого правила за лабораторію, де провадили копітку роботу: тут ладнали поламані речі з Тутанхамонової гробниці і готували їх до транспортування. Вдень і вночі усю місцевість навколо розкопок охороняли три загони солдатів, державні вартові та найдовіреніші робітники.

Увесь край, здавалося, охопила лихоманка. Від Александрії вгору по Нілу до перших водоспадів з уст в уста передавали неймовірні, казкові історії. У найновішій з них ішлося про те, що три літаки вночі таємно приземлилися в Долині царів, а потім, ущерть наладовані золотими скарбами, знялися й полетіли над пустелею.

Тільки в одне ніхто не вірив — що кожну, навіть найдрібнішу річ з передпокою вчені старанно перемальовували, фотографували, вимірювали, випробовували на міцність, перш ніж вона діставала номер і потрапляла до каталога. Тільки по тому річ дбайливо загортали у вату і ладнали в дорогу — до Каїрського музею.

Ця робота по впорядковуванню скарбів тривала вже кілька тижнів, але безліч старожитностей ще ждали своєї черги. Ось знову прибіг Мейс:

— Ходіть-но, Картере, сюди, у скрині дід купою одягу ми знайшли дещо надзвичайно цікаве.

Картер вагався. Репортер газети «Таймс» уже кілька годин чекав на нього. Один славетний європейський археолог хотів оглянути скарби,