Читати книгу - "Ангел пригляду"

боки: чи не чує хто. — Тому що змій був — тільки не дивуйтеся — жінкою. Потім, звичайно, цю історію перелицювали, адже Біблію написали чоловіки, та й загальний настрій був… м-м-м… патріархальний.

— Ну а Діана тут до чого? — перебив Субота.

— До того, — відповів князь, — що існують такі жінки, їх небагато, які володіють усіма властивостями первісного змія… А з часом відбувається переродження. Чули про такі речі?

— Як із тибетськими ламами?

— Приблизно, хоча й не зовсім так. У них там більше фантазії, а тут усе насправді… Але якщо вам так простіше, нехай як у Тибеті. Адже далай-лама зовсім не будда Авалокітешвара, лише має деякі його властивості. Ну, як вода в ночвах відбиває місячне сяйво, але ночви через це не стають місяцем. Однак сяйво все одно є… Так і Діана. Не те що вона власне змій, але сила в ній нищівна, страшна…

Тут він підвівся, нахилився до Суботи, зашепотів палко. Очі горіли, голос зривався:

— Юрію Олексійовичу, це дуже й дуже серйозно… Ви, напевне, вже здогадалися, хто я такий, мені ніхто не вказує. Але справжніх масштабів моєї сили ви все одно не знаєте, бо не можете знати. Так от, Діана — істота настільки жахлива, що навіть я її боюся, розумієте? А ви для неї — все одно що мікроб… ну нехай не мікроб, а мишка для кішки. Награється і зжере, зойкнути не встигнете!

Марив, звичайно, хіліарх. Гроші й влада точно знесли йому дах разом з горищем. Не треба б його слухати, як і бути тут теж не слід. Але за всього божевілля вчувалось у словах князя щось справжнє. Господи, за що така кара і як тепер бути?

А Геніус тим часом бурмотів, нашіптував, морочив:

— Далі від неї, далі, а краще й зовсім забути! Хочете, сховаю вас, ніхто не знайде — ні Діана, ні сам Дій? Погоджуйтесь, Юрію Олексійовичу, погоджуйтесь, поки не пізно, поки останній крок не зроблено…

Що за останній крок і хто його має зробити — Діана чи сам Субота? А може, сам хіліарх, і всі ці вмовляння тільки для замилювання очей, для затьмарення розуму?..

Забурмотіли внутрішні голоси в голові Суботи, було їх багато, принаймні більш ніж один. Кожен гнув своєї, неузгоджено, лунали хіба окремі вигуки. «Стережися!» — кричали одні. «Нічого, прорвемося!» — заперечували другі. «Назад дороги немає», — похмуро мовили треті. «Назад ніколи не пізно», — лопотіли четверті.

Нічого в цій какофонії не розібрав Субота, плюнув, вирішив змінити тему — не для того ж вони з хіліархом віч-на-віч залишилися, щоб про зміїв торочити.

Він струснув головою, відганяючи запаморочення, і рішуче промовив:

— Не розумію… Ми не для того… Ви ж хотіли роз’яснити мені мою роль у всій історії… Хто такий цей архангел Михаїл, який мені сниться?

— Та чорт із ним, з архангелом, — на обличчі князя виникло невдоволення. — Вас треба віддалити від Діани, інакше станеться страшне.

— Вона мене вб’є чи що? — не витримав Субота.

Хіліарх мовчки дивився на нього. Очі в нього були як колодязі, наповнені кров’ю. Субота здригнувся.

— Уб’є… гм… Про це я якось не думав, — процідив князь. — Може й вбити, особисто я цього не виключаю. Але ні, все-таки навряд чи… Не вона, в усякому разі. І взагалі, смерть — далеко не найжахливіше, ви мені повірте.

Але Субота вже схаменувся:

— Не вб’є — то й добре. Повернімося до архангела..

Князь знизав плечима, повернувся на різьблений трон, заговорив із роздратуванням, роздільно вимовляючи слова.

— Ніякий він не архангел, звісно. Архангелів, як вам має бути відомо, не існує. Це міф, ненаукові, з дозволу сказати, балачки… А правда в тому, що той, кого ви кличете архангелом, вкрай небезпечний.

— У вас кого не візьми — всі небезпечні…— не втримався Субота.

Але князь, навіть бровою не повівши, терпляче продовжував:

— Це революціонер, терорист, фігура непевна й похмура. Кличка — Архангел, він же панотець Михайло. Той ще, відверто кажучи, панотець. Ось просто зараз, саме в цю секунду, він загрожує безпеці та цілісності нашої країни. Та що там загрожує — майже готовий зруйнувати все буквально за лічені години. Не який-небудь там пересічний шпигун, а досвідчений агент впливу, п’ята колона, ЦРУ і Моссад в одному флаконі. А що це означає, самі повинні розуміти, Юрію Олексійовичу, не вчора народилися.

Але Субота, навпаки, категорично відмовлявся розуміти.

— Яка колона, до чого тут Моссад? А навіть якщо й так, який стосунок до цього маємо ми з вами?

Князь знову підвівся, пройшовся травою, заклавши руки за спину і кульгаючи дужче, ніж зазвичай. Потім заговорив.

З його слів випливало, що корпорація «Легіон» має безпосередній стосунок до якоїсь могутньої державної організації. Ця організація, як і личить усьому могутньому, стоїть на сторожі інтересів нашої неосяжної батьківщини, захищаючи народ від шкідливих впливів і спроб кольорових переворотів, яких не уникли деякі наші сусіди. Тому завдання таке: постійно вести цього самого архангела-терориста, ні на мить не випускаючи його з поля зору. Але панотець Михайло вправний, досвідчений, має широку мережу агентури по всій Росії. Узяти хоча 6 Чилініна, про якого тут була мова. Хто він такий? Популярний письменник із солідними гонорарами? Нічого подібного! Це шкідник, і література для нього — просто прикриття. Справжнє його заняття — шпигунство й диверсії проти основ державності. Не архангел, звичайно, але теж украй небезпечний і дуже потрібний архангелу. Чому? Бо завдяки зв’язкам і популярності Чилінін має доступ до самих верхів — і не тільки в нас, але й за кордоном. І архангел використовує його в підготовці перевороту…

— Тепер ви розумієте, чому наш клієнт назвався архангелом, ще й Михаїлом? — раптово перебив сам себе хіліарх.

Субота знизав плечима: звідки йому знати? Князь співчутливо покивав: справді, звідки?

— Усе просто: цей архангел Михаїл — повелитель смерті. Ну, обов’язків у нього багато, але цей найбільш зловісний. Він насилає смерть, він же може її відкликати. Випадки, коли він смерть відкликав, можна на пальцях перелічити, натомість насилає він її постійно, регулярно, сказати б. І вона косить людей мільйонами. Але цього Михаїлові замало, він бажає повністю знищити весь світ, колись створений Богом, знищити цілком, без залишку, остаточно. Саме Михаїл розпочне останню битву — Армагеддон, він же просурмить кінець світу. І ось перед нами терорист, що вбив собі в голову, ніби світ загруз у гріху і злобі. І що ж він збирається робити? Замість того щоб рухатись еволюційним шляхом, він вирішує просто взяти й усе спопелити. Як і належить архангелу.

— І