Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

Надія Миколаївна не мала чим заспокоїти сина. Якщо суд задовольнить позивача, сказала вона, Євгенові, можливо, доведеться відповідати власним майном.

Дні, що залишилися до відпустки, збігали жахливо повільно. Григорій навіть змарнів у цьому нестерпному чеканні. Районна лікарня столиці, як завжди, була переповнена хворими. Працювати він звик аж до ночі, але рятувало передчуття того, що скоро можна буде перервати цей виснажливий біг по колу.

Рівна стрічка сімферопольського шосе заколисувала одноманітністю. Старенька «Волга» слухалася, мов рідна. На чужій так легко не здолати цю відстань. Колись авто недорого купив батько — професійний водій-таксист… За цей час кілька разів потерпав від насильства з боку випадкових пасажирів — і різали, й касу відбирали. Але Анатолій Іванович таки не давав себе скривдити. Отож, як вважав Грицько, машина була під охороною ангелів. Жодної значної аварії у нього за цим кермом не сталося.

У батька і сина були непрості стосунки. Молодший Фірсов закохався в жінку, на кілька років старшу, одружитися вони вирішили вже за тиждень по знайомстві. І це при тому, що юнакові було лише шістнадцять! Однак він вважав, що цілком заслуговує на право обирати собі долю — вже працював, одночасно навчаючись у медичному училищі. Підробляв масажистом, там і познайомився з пацієнткою, яка згодом стала його дружиною. Спершу вона не сприймала його настільки серйозно, та хлопчина виявився впертим: узяв русяву принцесу з поставою балерини за тендітну руку й відвів до лісової сторожки, а за літо вже заробив грошей на справжню сільську хату. Доля подарувала юному лицарю шанс — і того було досить. Він щоранку долав пробігав кілька кілометрів лісом, аби встигнути на першу електричку. Ранішня роса омивала його дешевенькі кросівки. У ті хвилини спілкування з природою світ видавався йому прекрасним і добрим. А пізно ввечері хлопець повертався в обійми своєї Каміли.

Училище він закінчив із червоним дипломом, але далі повинен був працювати, тому що став батьком двох дітей, а дружина і не думала шукати собі роботу. Утім за п’ять років Григорій Фірсов придбав однокімнатну квартиру на околиці Києва.

Його рідня, як і раніше, не виявляла особливої приязні до Каміли.

— Через це одруження ти занапастив своє життя! — якось сказала йому сестра, студентка медичного інституту.

Гриць лише блимнув на неї своїми великими карими очима.

Його дружина була затятою парафіянкою, розповсюджувала релігійну літературу і зналася на Біблії. Каміла могла годинами розповідати євангельські сюжети, але була напрочуд поганою господинею. Її чоловікові наприкінці робочого дня не раз доводилося вирішувати продовольчу проблему вдома за допомогою консервів. Минуло двадцять років. У Фірсових з’явилася простора сучасна квартира і приміський двоповерховий будинок. Грицько відробляв кредити і за роботою світу не бачив. Власне, озирнувшись назад, цей чоловік зрозумів, що навряд чи зможе щось змінити у своєму житті. Каміла, діти і церква стали для нього всім. Екзальтованість богослужінь була розрадою в одноманітних буднях. Найбільшою розкішшю, яку міг собі дозволити масажист районної поліклініки, був відпочинок у Криму.

«Волга» пригальмувала і з’їхала вбік від траси. Годинник показував десяту вечора. Десь у цьому місці слід було шукати дорогу до пансіонату. За попередніми підрахунками, вони ось-ось мали дістатися місця. Раптом у світлі фар Григорій побачив: якийсь чолов’яга на узбіччі щосили лупцює жінку.

Каміла зойкнула:

— Та він же її вб’є!

Фірсов зупинив машину, підбіг до чоловіка і міцно перехопив його руку, готову завдати нового удару.

— Та ти хто такий? Не встрявай! — загарчав той.

Грицько ледь напружив м’язи, стиснув дужче. Здоровило з грубим золотим ланцюгом на шиї, присоромлений тим, що наткнувся на сильнішого, сіпнувся й принишк:

– Їдь, куди їхав, чуєш?! Все одно отримає, що заслужила. Знає, за що!

— Навіть якщо вона винна, — спокійно заговорив Фірсов, — то Господь подбав про те, щоб я відвернув жорстокість.

Сапаючи, наче роз’ятрений звір, чолов’яга визирився на подорожуючого проповідника.

Осторонь перешіптувалися перелякані жінки. Білявка середніх років з розбитим обличчям, у роздертому одязі, вочевидь, до останньої миті мала доволі інтелігентний вигляд. Виявилося, що вона — посадовець, головний гастроентеролог Криму, а її чоловік — той, що бив, — багатий бізнесмен і впливова у парламенті людина.

Чоловік небезпідставно приревнував дружину, в чому вона не без задоволення зізналася Камілі.

— Крамар його прізвище. Ви, напевне, чули? — сказала Ірина, втираючись серветкою, яку їй запропонувала киянка.

Каміла телевізора не дивилась, газет не читала, тому, звісно, не могла чути про такого добродія.

А тим часом іменинник, який вже хильнув чарку, зачудовано дивився на людину, яка його зупинила. У світлі фар було видно, як палають очі Крамаря. Його недавно дбайливо укладене чорняве волосся спітніло і куйовдилося.

— Бачте, — промовляв до нього далі дивний подорожній, — ви у своєму гніві могли занапастити життя цієї жінки і своє теж. Адже ви не хотіли її смерті? Не хвилюйтеся, — Григорій заспокійливо поклав руку йому на плече, — я медик, я вам допоможу.

Крамар, нарешті заспокоївшись, поскаржився:

— Не знаю, що за фігня з моєю машиною. Ледь не врізався в опору. А тут ще жінка гавкає під руку — то вмазав, щоб не лізла…

Довелося морочитися з автівкою Крамаря. Коли нарешті вона завелася, бізнесмен розтанув остаточно.

— Ну, мужик, ну виручив! — радісно примовляв він. — Нє-а, тепер я тебе не відпущу, й не думай! Їдемо до нас у гості… Ти знаєш, що в мене сьогодні день народження?

Крамар вчепився в свого рятівника, мов реп’ях, заступив йому дорогу. Вдруге вгамовувати цього чоловіка Фірсов уже не мав бажання. Григорій пообіцяв, що їхатиме слідом. Аби новий знайомий перестав до нього торкатися липкими від поту руками.

Палац кримського скоробагатька