Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

ховався в гущавині лісу. За капітальною огорожею їх зустріли сторожові пси й озброєна охорона. На паркувальному майданчику стояло більше десятка дорогих автомобілів. Алеями походжали нетверезі гості.

Грицькові здалося, що вони з Камілою потрапили в пастку. На вимогу охоронців новий гість мусив залишити їм свій мобільний телефон, — щоб дзвінки не заважали святкуванню. «Швидше за все, доведеться сидіти тут до самого ранку», — подумав Фірсов. Хто зна, що то були за люди. Вони з дружиною тулилися ближче до обслуги, так було спокійніше.

Едуард Іванович, — так звали іменинника, — давав усім жару. Його оглушливі вигуки лунали. здавалося, з усіх боків одночасно. Рекрутований із кращого сімферопольського ресторану головний кухар у високому ковпаку, зрештою, попросив іменинника не хвилюватись і залишити камбуз. Але для Крамаря авторитетів не існувало. Поки він вичитував шеф-кухаря, на плиті з каструлі щось бризкнуло й зашкварчало.

— Покришку зніми! — роздратовано гукнув шеф помічникові.

Вигляд він мав такий, ніби зібрався затопити цією покришкою у мармизу імениннику.

Крамар ніби перехопив думки кухаря й засмикався: хто тут, Ю крім нього, має право підвищувати голос?!

— Не кришку, а чохол від каструлі, — повільно, з притиском поправив Едуард Іванович людину в ковпаку.

Що-що, а збиткуватися він умів. Позаду нього вималювався охоронець, який показував на мигах, що сперечатися з хазяїном не варто.

— Повтори: «чохол від каструлі», — наполягав ювіляр.

Кухар перевів погляд на охоронця і знову на господаря, розмірковуючи: скоритися чи підтакнути цій розперезаній тварюці? І вирішив не сперечатися:

— Чохол від каструлі.

— Ото ж бо й воно! — переможно сказав хазяїн Криму і пішов сваритися з офіціантами.

Нарешті заграли музики. Живий оркестр виконав «Многая літа». Причепурені офіціантки понесли закуски. Переможниця конкурсу краси пурхнула до мікрофона й оголосила перелік наукових звань та урядових нагород ювіляра. На столах масним блиском причаровувала ікра, накладена просто в супові каструлі. А втім, закусок і без того не бракувало. І тут Крамар згадав про своїх рятівників.

— А що, мабуть, такого ви ще не бачили? — звернувся він до Фірсова через весь стіл і підморгнув.

— Дякую, дуже гарний стіл. Ми будемо їсти свої бутерброди, — відповів той.

— Та не соромтеся, беріть, чого душа забажає. Тут найкращий коньяк, горілка, марочні вина.

Господар аж пашів гостинністю. Його змокрілий чубчик вже зовсім втратив форму і прилип до лоба.

— Ми непитущі, — відказав Григорій.

— Та невже? Уперше бачу! Але ж за іменинника треба випити чарку, — наполягав господар.

Каміла мовчки відвернулася. Крамар:

— У мене всі п’ють!

— Едику, дай їм спокій! — уперше відтоді, як сіла за стіл, озвалася дружина.

— А ти мовчи, стерво! Мало отримала?

Фірсов був змушений знову втрутитись у сварку.

— Захищаєш? — гримнув на нього Крамар, але дозволив дружині залишити банкетний зал неушкодженою.

— Слухайте всі! — вигукнув він. — Оце перед вами тут сидить Божий чоловік. Прошу не ображати. Хай собі робить, що хоче.

Учасники банкету заворушились і розслабилися. Задзеленчали келихи, над столами попливли запахи гарячого, красиві пірамідки якого розворушили виделками. Сусід зліва пошепки пояснив Грицькові, що Крамар контролює ресторанну мережу та гральний бізнес цілого півострова. За столами сиділи близько сімдесяти запрошених, різні люди, від дрібних підприємців до урядових чиновників. Приходити у фраках і вечірніх сукнях у таку спеку було не обов’язково, проте більшість гостей постаралася це зробити. Деякі обличчя насторожили Фірсова. Він крадькома поглядав на декількох чоловіків з підкреслено спортивною статурою, напруженими обличчя і татуюванням на м’язистих руках. Ці взагалі мовчали, тільки часом прикладалися до келихів з мінералкою.

Один із гостей завів розмову про безпеку бізнесу. Згадали про рекет. Виявилося чимало охочих поговорити на цю тему. Той самий гість дорікнув господареві: мовляв, розцінки в гральному бізнесі зависокі. Далі якийсь розумник в окулярах бовкнув про багатомільйонний обіг цього ринку. Ще хтось припустив, що саме такими сумами й обчислюються статки іменинника.

Крамар набундючився, мабуть, почувши це. Поміж гостей ніби з сухим тріском проскочив електричний розряд. Запала тиша.

— Нікого не випускати, — розпорядився ювіляр.

Ніхто не заперечував. Усі щосили вдавали, ніби нічого не сталося, старанно причащаючись до наїдків.

— Божий чоловіче, а що Біблія каже про багатство і владу? — стріпонувся раптом хазяїн, неначе тверезіючи.

— Влада від Бога, — сказав Фірсов.

— А багатство?

Подорожній мовчав.

— Атож, церква золото лю-убить! — розреготався Крамар. — А хочеш, я тобі покажу, що таке влада і багатство?

Він пересів на табуретку, що стояла попід стіною поряд, струсив з себе черевики і розігнув коліна. До хазяїна вмить підскочив котрийсь з його лакеїв і взув його у домашні капці. Крамар дістав сигарету — йому догідливо піднесли запальничку.

Бліда Каміла стиснула Грицькові руку:

— Ходімо звідси…

— Ви куди зібралися? — лагідно зупинив їх охоронець, вловлюючи ледь помітну спробу підвестись. — Хазяїн сказав сидіти!

— Пропусти, — буркнув у серветку Крамар і потягнувся до червоної риби.

Грицько, не відпускаючи руки дружини, вийшов із нею в сад.

— Господи, що робити? — шепотіла налякана Каміла. Я хочу якось вибратися звідси, чуєш, Грицю! І швидше!

Чоловік заспокійливо обійняв її за плечі.

Повний місяць, що дрімав на гілці старої абрикоси, поблід і став прозорим. Григорій глянув на годинник — пів на п’яту. Медове повітря вливалося в груди. На східному краю неба ледь помітно рожевіло.

— Так, це Едем… — сумно посміхнувся він. — Не хвилюйся, зараз поїдемо. Але ж треба попрощатись.

— Провітрився, Божий чоловіче? — ніби з-під землі вродився біля нього