Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма

Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

124
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 149
Перейти на сторінку:
кнайпах, де вони, до речі, й проводять левову частку навчального часу. А потому з них виростають відповідного рівня фахівці. І річ навіть не у практичних навичках. Людина, позбавлена у процесі дорослішання гуманітарної освіти, має дуже обмежений світогляд, тому здатна сприймати лише дуже невеликий сегмент культури і приречена жити нудно та передбачувано. Така людина вміє лише споживати «фастфуд» масової культури. Більш індивідуалістичні та вимогливіші до реципієнта культурні здобутки такій людині не зрозумілі.

Охайність прописів Дарія Йосипівна вважала першим кроком на шляху гармонійного розвитку особистості. Люди, котрі не володіли навичками каліграфічного письма, для неї не існували, вона вважала їх людьми навіть не другого, а відразу п’ятого ґатунку, — гіршими за них були хіба ті, хто писав неграмотно. Останніх не могла врятувати навіть каліграфічність письма.

Для Гриця, як і для багатьох хлопчиків, каліграфія була складною. Найстрашнішими його снами назавжди залишилися кривулі, написані невпевненою рукою першачка, а від вигляду листка в косу лінійку йому завжди робилося недобре. Мати переживала, що син страждає на дислексію, бо він досить довго плутав літери «б» та «д» і переставляв місцями склади, коли читав уголос. Вона так і не наважилася піти до лікаря, щоби перевірити свої підозри, натомість із подвоєним завзяттям змушувала сина опановувати філологічні премудрості. Якщо його першій учительці траплялося вжити щось на кшталт «по крайній мірі», «гірше всього», «пояснююча записка», він моментально піднімав руку і виправляв:

— Треба казати «принаймні», «найгірше», «пояснювальна записка».

Учителька червоніла і згодом ставилася до Грицевих зошитів особливо прискіпливо. Та він у своїй дитячій наївності ще не розумів, чому за написане без помилок завдання отримує не п’ять, а чотири чи навіть три бали.

Грицева матір помічала цю несправедливість, але вважала, що син повинен вирішити свої проблеми самотужки.

— До вчителів лише раз піди — потому щодня бігатимеш, а однаково нічого не навчать, — казала вона, порушуючи цехову солідарність.

Але Гриць, на диво, і справді самостійно збагнув, у чому причина занижених оцінок. Йому тоді було десять. Урок музики вела молоденька практикантка, котра розповідала дітям міф про Орфея. Гриць підняв руку і доповнив учительку, сказавши, що Орфей грав не лише на золотій арфі, а й на кітарі. Практикантка ніяк не відреагувала на уточнення, та наступного уроку доручила Грицеві читати міф про Орфея вголос цілому класу, а сама вийшла за двері. Клас, звичайно ж, одразу почав шуміти, Гриця ніхто не слухав, і він почувався приниженим. Саме тоді він уперше усвідомив, що вчителі можуть помститися за виправлення та уточнення й уже не піднімав руки, щоби похвалитися своєю освіченістю перед класом. Чекав, аж поки його запитають. Відтоді його успішність підвищилася.

Петро, батько Гриця, закінчив архітектурний факультет, але вроджена бізнесова жилка проявилась у нього ще в далекі радянські часи, й він, окрім теплого місця в конструкторському бюро, мав іще додаткові підробітки, зводячи приватні особняки. Він займався всім: від проекту до нагляду за будівництвом, — любив цю справу і, щойно це стало можливо, заснував власний будівельний бізнес. То була невеличка фірма, що якимось дивом виживала поміж великими забудовниками з набагато ліпшими зв’язками та «плечима». Клієнти Грицевого батька цінували його за надійність і «передавали з рук у руки», бо він не тільки обіцяв виконати роботу вчасно та якісно, а і справді робив усе «як для себе».

З філологією Гриців батько мав складні стосунки. Він завжди тримав біля ліжка книгу. Іноді то була одна і та сама книга впродовж кількох років. З неї він раз на кілька тижнів читав по дві-три сторінки перед сном. Загалом, він не мав нічого проти літератури, та вдень на чтиво йому було шкода часу, а ввечері він надто швидко засинав, тож читання просувалося поволі. Гриців батько мав ту саму ваду, що і Гриць: іноді переставляв місцями склади у словах, читаючи вголос, а також плутав букви «б» та «д» при письмі.


Коли батьки розлучилися, це не стало особливою несподіванкою ні для кого. Навіть Гриць у свої тринадцять розумів, що ті двоє людей були надто різні між собою. Їхні студентське кохання та шлюб через вагітність і без того протривали напрочуд довго. Батьки поважали одне одного і намагалися толерантно ставитися до дивацтв партнера. Та коли Гриць підріс, вони роз’їхалися, бо жити окремо кожному з них було значно комфортніше, ніж разом.

Напевно, те, що батьки були такі несхожі між собою і мали кардинально різні зацікавлення, змалку навчило Гриця домовлятися з усіма, а не лише зі схожими на себе. Ще тоді, коли батьки намагалися проводити час разом, їхній сімейний відпочинок завжди ставав великою дилемою, яку починали обговорювати ще взимку. Мати, поборниця здорового харчування та профілактики різноманітних захворювань, прагнула відпочивати на лікувальних курортах. Батько ненавидів курорти, бази відпочинку, готелі й любив подорожувати з наметом по горах, рибалити, їздити на ровері та на лижах. Поки Гриць був маленький, дилему вирішували на користь моря, де мати бридилась антисанітарними умовами і переймалася відсутністю оздоровчих процедур, а батько просто нудився. Згодом, коли малий трохи підріс, почали відпочивати окремо. Спершу мати брала Гриця зі собою до Моршина, а потому він із батьком їздив у Карпати. Грицеві подобалося й одне, і друге.

Змалку Гриць звикнув, що батьки завжди мають протилежні думки щодо будь-чого. Якщо мати наполягала на приготуванні свіжих страв, а потому перейшла на вегетаріанство і навіть частково на веганство, то батько був прихильником традиційної домашньої кухні. Тож коли матері не було вдома, вони з Грицем їли яєчню на салі, смажену бульбу з часником, копчену рибу й інші смаколики, які забороняла мати.

Батькові знайомі викликали материн гострий осуд, а в колі маминих подруг і їхніх чоловіків батько нестерпно нудився. Батьки жили в постійному суперництві. Обоє мали лідерські натури, пригнічені радянським вихованням і

1 ... 45 46 47 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"