Читати книгу - "Про письменство. Мемуари про ремесло"

«Керрі» та «Доля Салема»[208], в пральній кімнаті даблвайд-трейлера: вистукав їх на дружининій портативній машинці «Olivetti», яка балансувала на дитячому столику в мене на колінах; Джон Чівер начебто писав у підвалі своєї багатоповерхівки на Парк-авеню біля топки. Простір може (і має, як я вже, здається, казав) бути скромним, і там потрібна єдина річ: двері, які ви маєте хотіти зачинити. Зачинені двері — це спосіб сказати світові та собі, що ви налаштовані серйозно, ви взяли на себе зобов’язання писати і готові ділом підкріпити свої слова.

На момент входження в новий письмовий простір, коли зачините двері, у вас уже має бути виставлена планка, скільки ви писатимете щодня. Як і з фізичними вправами, найкраще спочатку поставити планку низько, щоб не відбити собі охоту. Пропоную тисячу слів на день, а ще, оскільки я почуваюся великодушним, пропоную вам зробити один день вихідним — принаймні спочатку. Не більше, інакше ви втратите відчуття нагальності та невідкладності своєї історії. Коли планку встановлено, вирішіть для себе, що двері мають залишатися зачиненими, доки планку не буде взято. Тепер уперед — викладайте цю тисячу слів на папір чи дискету. В одному з моїх ранніх інтерв’ю (по-моєму, в рамках просування «Керрі») ведучий ток-шоу на радіо запитав мене, як я пишу. Моя відповідь: «По одному слову за раз», здається, не влаштувала його. Думаю, він намагався зрозуміти, жартую я чи ні. Я не жартував. Усе завжди зводиться до такої простоти. І не має значення, пишете ви замітку на одну сторінку чи епічну трилогію, як «Володар перснів», — робота завжди робиться по одному слову за раз. Зачинені двері залишають весь світ зовні, а вас — усередині та допомагають зосередитися на нагальному завданні.

По можливості у вашій письмовій кімнаті не повинно бути телефона, точно не має бути телевізора чи ігрової приставки, щоб не хотілося байдикувати. Якщо є вікно, зсуньте штори чи опустіть ролет, щоб воно походило на чисту стіну. Усякий письменник, а тим паче новачок, вчинить мудро, якщо усуне все, що може його відволікти. Продовжуючи писати, ви почнете автоматично відсіювати такі завади, але на початку слід постаратися розібратися з ними до письма. Я працюю під гучну музику, хард-рок («AC/DC», «Guns’n’Roses» та «Metallica» завжди були моїми фаворитами), але для мене музика — це просто ще один спосіб зачинити двері. Вона оточує мене, відгороджує від буденного світу. Коли пишете, ви ж хочете позбутися світу, правда? Авжеж, хочете. Пишучи, ви творите свої власні світи.

Думаю, ми насправді говоримо про творчий сон. Так само, як спальня, ваша письмова кімната має бути приватною, місцем, де ви сните. Ваш розклад — приблизно та сама пора щодня, коли ваша тисяча слів виходить на папір чи дискету, — існує, аби призвичаїти вас, підготувати до снів, так само, як ви готуєтеся до сну, лягаючи в ліжко приблизно в один і той самий час щовечора і дотримуючись перед цим однакового ритуалу. У випадку з письмом, як і зі сном, ми вчимося перебувати в стані фізичного спокою, водночас прагнучи розкувати свій розум від одноманіття раціонального мислення денного життя. І в міру звикання розуму й тіла до певної кількості сну щоночі — шість, сім годин, а може, рекомендовані вісім — ви зможете натренувати свій розум у моменти неспання впадати в творчий сон і формувати яскраві сни наяву, якими і є успішна літературна творчість.

Але вам потрібна кімната, і двері, і рішучість, щоби ці двері зачинити. І потрібна конкретна мета. Чим довше ви дотримуватиметесь цих основ, тим легшим ставатиме акт письма. Не чекайте на музу. Як я вже казав, це безжальний мужик, не надто чутливий до творчого тріпотіння. Ми говоримо не про дошку «уїджа»[209] і не про світ духів, а про звичайну роботу, як прокладання труб або далекобій. Ваше завдання — зробити так, щоб муза знав, де ви будете щодня з дев’ятої до дванадцятої чи з сьомої до п’ятнадцятої. А коли знатиме, то запевняю, рано чи пізно він почне приходити, з сигарою в зубах і своєю магією.

4

Ну добре, ви у себе в кімнаті, ролет опущено, двері зачинено, телефон вимкнено. Ви знищили свій телевізор і взяли перед собою зобов’язання писати тисячу слів на день, хай хоч потоп, хоч кінець світу. Настала черга великого питання: про що ви писатимете? І так само великої відповіді: про що, бляха, забажаєте. Про що завгодно… головне, щоб це була правда.

Головним принципом занять з красного письменства було «пиши про те, що знаєш». Звучить гарно, але що як ти хочеш писати про дослідження інших планет на космольотах чи про чоловіка, який убив свою дружину і намагається знищити її тіло в подрібнювачі деревини? Як письменнику дати раду з тим, чи з тим, чи ще з тисячею інших вигадливих ідей, керуючись указівкою «пиши про те, що знаєш»?

По-перше, думаю, слід витлумачити «пиши про те, що знаєш» якнайширше та якнайусеосяжніше. Якщо ви водопровідник, то багато знаєте про водопровідну справу, але ж ваші знання цим не обмежуються; серце знає багато, уява теж. Дякувати Богу. Якби не серце та уява, світ художньої літератури був би вельми злиденним. Або й узагалі не існував.

Щодо жанру, то, мабуть, небезпідставним буде припущення, що для початку ви напишете те, що любите читати, — я ж розказував про свою любов до коміксів жахів видавництва ЕС