Читати книгу - "У нетрях темнолісу"

зітхнув. Усе, що він міг зробити, — це не випускати дедалі легшого каменя з рук.

— У такому разі, — озвався Стоуп, — діятимемо за планом Б. Одначе, аби він спрацював, потрібна ювелірна точність. Камінний штурман мусить виставити камінь акурат під люлькою, а потім відпустити його. Отже, кілька кроків ліворуч…

Штурман незграбно почовгав ліворуч.

— Стій. А тепер трохи вперед. Стій! Відступи трохи назад. Ліворуч. Іще трохи назад, — Стоуп замовк. — Отак, — прошепотів він. — Коли я скажу «давай», опускай камінь, тільки обережно, не підбий його дорогою.

Живчик не зводив погляду з дерева. Він бачив, як Стоуп Рипуча Щелепа одчинив дверцята якогось схожого на клітку хитромудрого пристосування, прилаштованого посередині корпусу. Притримуючи їх ногою, щоб не зачинилися, він озброївся довгим гарпуном.

— Давай! — гукнув він.

Камінний Штурман тихо опустив свою ношу. На якусь мить камінь завис у повітрі. Він став обертатися. Потім брила почала підійматися вгору, спочатку повільно, відтак дедалі швидше. Живчик бачив, як Стоуп уперся в гілку. Камінь підійшов ближче. Але він розминеться з люлькою! Стоуп подався вперед і легенько підштовхнув кругляка гарпуном. Той змістився трохи ліворуч, не перестаючи підніматись.

— Давай, ну ж бо давай! — благав Сліво летючу брилу. Він обернувся до Камбаломорда. — Якщо він із нею впорається, щоб мені негайно зібрав усіх на борту, — просичав він. Живчик ловив кожне його слово. — А якщо Тем Човновод огинатиметься, ти, Камбаломорде, займешся ним особисто. Домовились?

Дзень! Бум! Камінь увійшов у люльку. Рип! Стоуп Рипуча Щелепа ногою прибив дверцята. Нагнувся, замкнув кріплення.

— Готово! — тріумфально проревів він.

У Живчика радісно забилося серце. Чудовий, прекрасний корабель знову був на льоту! Він весело галасував укупі з іншими.

— Рипуча Щелепо, я не забуду цього, — пообіцяв Сліво. — Молодця!

— Слава! — підхопив інший голос, глибокий і дзвінкий. — Молодця!

Всі обернулися.

— Кеп! — розплився в усмішці Тем Човновод. — Ви таки змогли!..

— Чом би й ні, Теме, — статечно відповів той.

Живчик витріщився на капітана. Виглядав той просто-таки велично. Він був високий на зріст, але, на відміну від Сліво Спліта, не горбився, тримався прямо, гордо і не без вишуканості. Його баки були нафарбовані, а одне око прикривала чорна шкіряна пов’язка. А чого тільки не звисало з його довгого піратського плаща — від темних світлозахисних окулярів і далекогляда до бойових ланцюгів та кинджалів. Збоку погойдувалася крива абордажна шабля, виблискуючи під місячним світлом. Живчик стенувся. Чи не доводилось уже йому раніше бачити таку шаблюку — з держаком, усипаним самоцвітами, та із зазубленим лезом?

Тим часом із підліску показалася восьма постать. Живчик приглянувся. То був блукай-бурмило — зовсім не схожий на його давнього приятеля, бо мав білу шерсть і червоні очі — альбінос! Він зняв із плеча тушу впольованого волорога і кинув її на землю. Потім став обіч капітана.

— А, Вевека, — сказав капітан. — Я саме хотів тебе бачити. Схопи цього плескатоголового і надінь на нього кайдани.

Блукай-бурмило показав лапою на повітряний корабель.

— Ве? — запитав він.

— Ні, — відповів капітан. — До дерева. Та вибирай щось міцніше, чуєш?

Камбаломорд, виражаючи непокору, загарчав і звів кулака. Блукай-бурмило ляснув лапою по кулаку і так щиро заходився обкручувати гоблінову шию ланцюгом, аж мало не підняв на ньому плескатоголовця у повітря.

— Обережніше, Вевеко, — остеріг капітан.

Блукай-бурмило опустив лапу і посмикав ланцюга. Відтак повів Камбаломорда геть.

— Сір, ви певні, що чините мудро? — почувся скигливий голос Сліво Спліта. — Як-не-як ми в Темнолісі. Все може бути… Камбаломорд може стати у пригоді, якщо раптом хтось нападе на нас.

Капітан повернувся до Сліво і втопив у нього своє єдине око.

— Спліте, невже ти думаєш, ніби я не бачу наскрізь твого бунтарського єства? — запитав він. — Твої друзі з Нижнього Міста, зі Спілки вільних торгівців, не зможуть тобі допомогти, поки ми лишатимемося в Темнолісі. Ми — незалежна команда, і накази віддаю тут я. Ще одне твоє слово — і ти смажитимешся на вогнищі під небесами. Чи ясно я висловлююсь?

— Як це — смажитимешся на вогнищі під небесами? — пошепки запитав у Дозорця Живчик.

— Це коли прив’язують до гілки палаючого дуба-кривавника, — так само пошепки відповів йому ельф-дубовик. — Ти шугаєш угору, як ракета, і всю дорогу верещиш від болю.

Живчик уявив собі цю картину, і йому зробилося мулько на душі.

— Ми перебудемо тут ніч і рушимо з першими променями сонця, — оголосив капітан. Потім повернувся до Тема. — Ну, корабельний кухарю, — сказав він, копнувши тушу волорога, — закасуй рукави!

— Авжеж, авжеж, кепе, — весело блиснув очима Тем.

— Дозорцю, а ти складаєш тим часом зворотний маршрут до Нижнього Міста. Я не маю палкого бажання тинятися цими клятими лісами довше, ніж належить, — він поглянув угору. — Стоупе, скільки ще треба тобі часу, аби усунути всі ушкодження?

— Кілька годин, капітане, — почулось на відповідь. — Я саме взявся підганяти нові гайки та стернові шворні…

— А що Камінний Штурман?

— Він у стерновому відсіку розточує отвори під фланці.

— Що ж, чудово, — сказав капітан. Він повернувся і глянув на Живчика.

У ту мить Живчик уже напевне знав, що бачив цього капітана давніше. Він не впізнав його відразу через оту пов’язку на оці. Цього самого пірата вони з Тунтумом зустрічали ще за тих давніх часів, коли його батько-троль намагався прилаштувати хлопця на роботу. Високий стрункий повітряний пірат, який мав при собі обсаджену самоцвітами шаблюку із зазублиною. І як тільки міг він забути!..

— Ну, і