Читати книгу - "Палац Посейдона"

— Просто так питаю. Ви якось не дуже-то до пари одне одному.

— Ти так вважаєш?

— Ну звісно! Шарлотта вже молода жінка, а ти…

Оскар облишив свою роботу.

— А що я?

Океанія усміхнулася.

— Ти ще майже хлопчисько. Даруй мені, але одразу впадає в око, що ти не маєш ніякого досвіду поводження з жінками.

Оскар відчув, як поступово червоніє аж до вух. Вдома, в Берліні, він вважався неабияким ловеласом. Принаймні, йому завжди легко вдавалось морочити дівчатам голову. Чому ж зараз він не знаходить слів, щоб належним чином відповісти — весело, жартівливо й дещо недбало? В той же час, його мовчання, здається, припало до душі Океанії. Посміхаючись самими очима, вона взялася до вентилів.

Оскар прикусив губу. «Ох уже ці француженки, — подумав він. — Якби всі дівчата були такими ж, як Океанія, — то хоч пропадай».

— Готово! — гукнув він хвилини за дві і витер перемащені руки ганчіркою. — Здається, все герметично.

— У мене теж, — озвалася Океанія.

— Пречудове обладнання, — зітхнувши, зауважив Гумбольдт. — Термометри, манометр, гігрометр, глибиномір, гіроскопічний компас і, звісно ж, газоаналізатор для визначення концентрації вуглекислого газу в повітрі — повний комплект. Якби в нас у Берліні знайшлися такі конструктори — все було б набагато простіше.

У цей момент за склом ілюмінаторів промайнули три дивні тіні. Вони промчали так швидко, що Оскар не встиг їх до пуття роздивитися. Дивний писк долинув у кабіну батисфери крізь зовнішні мікрофони, потім тіні наблизилися до скла переднього панорамного вікна — спочатку одна, а за нею і решта.

Оскар перелякано відсахнувся.

Три дивні пички з сіро-блакитною шкірою та добродушними очицями заглядали до батисфери. Зубаті пащі розпливалися у посмішках.

— Боже милий, а це ще хто?

— Не варто панікувати, — заспокоїла його Океанія. — Це всього-навсього дельфіни. Вони страшенно цікаві. Тож, мабуть, і зараз їм кортить дізнатися, хто ж це вдерся до їхніх володінь. Дельфіни — найбільш товариські та симпатичні створіння у світі. І, до того ж, надзвичайно розумні. Те, що вони з’явилися, щоб провести нас у дорогу, — добрий знак.

— Чому?

— Дельфіни гостро відчувають біду, звідкіля б вона не походила. Їх не було б тут, якби нам загрожувала небезпека. І вони принесуть нам щастя й удачу… — Дівчина ледве чутно торкнулася губами до щоки Оскара. — Так само, як і ти, незграбний хлопчисько!..

Кілька днів потому

Рифи біля островів Санторіні виступали з води, неначе зуби доісторичного дракона. Це видовище сповнило Оскара радісним хвилюванням і водночас тривогою. Перед ним простягалося напівзруйноване, посічене тріщинами та проваллями відлуння неймовірної люті прадавньої руйнівної стихії. Підходячи до головного острова, капітан дав довгий гудок, і «Каліпсо» вповільнила хід. Маховики силового агрегата припинили обертатися, тиск у котлах знизився. Свист турбіни ставав дедалі тихішим і, нарешті, повністю затих.

Над морем зависла тиша.

Кочегари нарешті змогли перепочити, натомість дослідники одразу ж узялися до справи. Почалася підготовка «Наутілуса» до нового занурення. Пробне занурення у районі острова Антикітіра виявилося цілком успішним, і Рембо вирішив зануритися на значно більшу глибину. Герметизацію апарата було посилено, а вентилі та фланці замінено на більш потужні — отже тепер батисфера чекала на свій екіпаж.

І цього разу в зануренні мають брати участь Шарлотта й Еліза, а Гумбольдт і Оскар намірилися стежити за спуском із борту корабля. Спеціально обладнаний спостережний пункт розміщувався нижче за ватерлінію і був обладнаний ілюмінаторами, крізь які відкривалася широка панорама дивовижного підводного світу.

Лише зі слів Гумбольдта Оскар дізнався, що «Каліпсо» обладнано дивовижним винаходом — сонаром. На відміну від звичайного ехолота, сонар давав змогу «бачити» під водою, вловлюючи відбиті високочастотні хвилі, які сам же й випускав, а потім перетворюючи їх на узагальнену картину підводного рельєфу. Самописець наносив цю картину на папір. Цікаво, що ідею такого пристрою запропонував іще в 1490 році видатний живописець та інженер Леонардо да Вінчі. Рембо, котрий безмежно захоплювався флорентійським генієм, скористався його задумом, довів його до досконалості й оснастив новим приладом свою «Каліпсо». На той час це було перше у світі судно, на якому встановлено сонар.

Від цього дня почався нескінченний ряд занурень і вимірювань глибин за допомогою сонара. Дослідники робили все нові й нові спроби виявити хоча б якісь непрямі ознаки існування таємничого чудовиська, що затягло в морську безодню бідолашну «Корнелію», однак усі вони виявлялися марними.

Південне сонце палило так, що перебувати на палубі протягом усього дня було майже неможливо. Метал і дерево розжарювалися так, що пекли ноги навіть крізь підошви пантофлів. Не було навіть вітерцю, котрий міг би принести бажану прохолоду, — встановився штиль, який буквально паралізував команду і пасажирів. Ті, хто не вештався кораблем і не купався, ховалися в задушливих каютах, де проводили найспекотніший час у напівдрімоті.

Єдиним винятком був Гумбольдт. Ученого не полишало дивне збудження. День у день він ставав дедалі роздратованішим. Навіть незначні промахи співробітників викликали в нього спалахи гніву, й через це Оскар намагався триматися подалі від свого хазяїна. Океанія також діяла юнакові на нерви. Її безперервні залицяння почали дошкуляти Оскару. На додачу, Шарлотта гостро реагувала на подібні речі й неодноразово рвучко зачиняла двері своєї каюти просто перед самим його носом, а коли йому треба було поговорити з нею, як на те, була страшенно зайнята.

Ось чому він проводив більшу частину вільного часу з Клеманом. Механік, який виручив його з колотнечі, яка могла б погано закінчитися, знав «Каліпсо», як власну кишеню. Він показав юнаку корабель від кіля до верхівки щогли і навіть кілька разів брав його з собою на острів Тіра, куди кілька людей із його команди час від часу вирушали шлюпкою для того, щоб