Читати книгу - "Палац Посейдона"

поповнити запаси провіанту і прісної води. На знак подяки за це Оскар із усіма подробицями переповів Клеману проблему грецького судновласника, за розв’язання якої взявся Гумбольдт. Механік виявився чудовим слухачем, і Оскар радів із того, що нарешті тут знайшлася людина, яка уважно вислуховувала всю його балаканину.

Та врешті-решт, і це йому набридло: все вже було оглянуто, всі дрібні справи зроблено. Апатія знову заволоділа Оскаром.

Увечері двадцятого липня дослідники зібралися на кормовій палубі. Море так само залишалося гладеньким, наче дзеркало. Сонце щойно сховалося за вигадливими скелями Тіри, забарвивши воду у кольори бурштину та меду. У височіні засвітилися перші зорі, а на сході завиднів тонкий серп місяця.

— Нам треба порадитися, — раптом почувся у вечірній тиші голос Гумбольдта. В ньому відчувалася глибока стомленість. — Ми вже стільки часу перебуваємо в цих водах, однак і досі нічого не виявили. Кожний день перебування в морі коштує нам великих грошей, не кажучи вже про те, що марні пошуки є серйозним випробуванням на міцність для кожного з нас. — Учений скрушно зітхнув. — Так більше не може тривати. Тому ми маємо, нарешті, прийняти конкретне рішення. У нас є загалом три варіанти дій. Перший: ми можемо ще на кілька днів затриматися тут і продовжувати занурення, сподіваючись хоча б щось виявити. Другий: ми починаємо рухатися по спіралі, центром котрої будуть острови Санторіні, проводячи принагідно вибіркові дослідження. І, нарешті, третій варіант: ми завершуємо нашу місію й визнаємо власну поразку. — Він скинув руки: — Знаю-знаю, зараз ви не готові навіть обговорювати такий варіант, та цілком може статися, що настане момент, коли він зробиться найреальнішим для нас. Ось чому я хочу просити вас як слід обміркувати ситуацію, що склалася. Тим більше, що рано чи пізно нам доведеться зробити вибір.

— Маю зізнатися, що я дещо інакше уявляла собі нашу експедицію ще вдома, в Берліні, — заявила Шарлотта. — Мені й на думку не спадало, що вона може тривати так довго. А до того ж, ця нестерпна спека. Ви як хочете собі, а я б віддала голос за другий варіант. Ми можемо провести занурення та вимірювання в інших точках океану, а в разі, якщо нічого не виявимо, повернемося додому.

— Можливо, вся справа в тому, що ми шукаємо не там, де слід, — замислено промовив Оскар. — Цілком можливо, що капітан затонулого корабля неправильно вказав координати місця, де сталася катастрофа. У критичних обставинах йому, напевно, було не до штурманських вимірювань.

— Але ж він і насправді міг прибріхнути зайвого про обставини загибелі судна, — втрутилася Еліза. — У мене на батьківщині моряки часто розповідають надзвичайні історії, які згодом виявляються порожніми вигадками.

Гумбольдт замислився.

— Імовірність цього існує, проте вона досить невелика. Фогіацис абсолютно переконаний у тому, про що розповів нам. Достатньо було поглянути на його очі — в них світився непідробний жах при одному лише згадуванні про ту страшну ніч.

— Це так і є, — сказала Еліза. — Але ж він усе це міг собі нафантазувати. Страх — підступний супутник. Почасти він примушує повірити в те, чого насправді не існує. Адже добре відомо, що саме штормовими ночами на морі людина, а особливо забобонна, відчуває, ніби її оточують стихійні духи, демони та надприродні явища.

— А ти нічого особливого не відчуваєш? — запитав Оскар.

Еліза заперечно похитала головою.

— Нічого, крім нас і моря.

Шарлотта схрестила руки на грудях.

— А яка ваша думка, пане Рембо? Адже ви є технічним керівником експедиції. Варто нам іще трохи побути в тутешніх водах, продовжуючи виконувати занурення та вимірювання, чи вже час припинити марні пошуки?

Інженер здвигнув плечима.

— Не мені приймати рішення, — експедиція фінансується на кошти мсьє Гумбольдта. Моє завдання — надати обладнання, що знадобиться для розв’язання завдання, яке ви перед собою поставили. Так чи інакше, а сонар показав себе з найкращого боку: ми отримали понад п’ятдесят зображень підводних ландшафтів, і продовжуємо уточнювати їхні деталі. Морське дно тут дуже посічене: на глибині понад триста метрів воно вкрите підводними западинами та розламами вулканічного походження. Не можу виключити й того, що ми щось проґавили. Якщо ж ми залишимо Санторіні й рушимо далі, доведеться все починати спочатку. Ці вибіркові занурення — все одно, що пошуки голки в копиці сіна. Якщо вас цікавить моя думка, то я за те, щоб залишитися тут і спробувати дослідити глибоководну частину акваторії.

— Батько має рацію, — озвалася Океанія. — Ми не повинні так швидко здаватися. Можливо, існує якийсь фактор, на який ми чомусь не звертаємо увагу.

Оскар прикусив губу.

— А що коли місце правильне, а ось час не зовсім слушний?

— Тобто? — Густі брови Гумбольдта зійшлися на переніссі.

— Пригадайте, що говорив пан Нікомедес під час свого візиту в Берліні. За його словами, було близько одинадцятої години ночі, коли корабель був атакований невідомим чудовиськом. Можливо, воно завжди з’являється ближче до опівночі?

— І я так думаю, — підтвердила Шарлотта. — Нікомедес також розповідав, що й інші кораблі зазвичай гинули вночі.

Оскар енергійно кивнув.

— Те, що ми шукаємо, цілком можливо, вдень ховається в недосяжних глибинах, а вночі виходить на поверхню й чинить лихо.

— З якого б це дива? — Океанія насмішкувато глянула на юнака. — Вже на глибині п’ятдесяти метрів під водою панує непроглядна темрява. Яка ж у такому випадку різниця, який саме час доби на поверхні?

— Те, про що ти говориш, було б слушним, якби всі ці події відбувалися під водою, — заперечив Оскар. — Але ж кораблі було атаковано не з-під води, а на поверхні. Можливо, ця істота використовує темряву для того, щоб непомітно наблизитися до своєї жертви?

— Звісно, якщо він і справді існує, — зауважив Гумбольдт.

— А ви згадайте свідчення Фогіациса, — раптом втрутилася до розмови Шарлотта. — Він стверджує, що чудовисько імітувало вогні маяка, а точніше, одразу кількох маяків. Ніби