Читати книгу - "Мати чи бути?"

— Намагання приборкати свою жадобу і ненависть, вивільнитися, наскільки можливо, з полону ілюзій.

— Життя без ідолопоклонства й без ілюзій, оскільки буде досягнуто такого стану, коли ілюзії перестануть бути потрібними.

— Розвиток здатності любити, а разом з тим і спро­можності критично й реалістично мислити.

— Звільнення від нарцисизму й усвідомлення тра­гічних обмежень, внутрішньо властивих людському існу­ванню.

— Всебічний розвиток людини та її оточення як най­вища мета життя.

— Розуміння необхідності дисципліни й реалістич­ності для досягнення означеної мети.

— Розуміння того, що жоден розвиток не може від­буватися поза структурою, а також усвідомлення різниці між структурою як атрибутом життя і «порядком» як атри­бутом нежиттєвості, смерті.

— Розвиток уяви, але не в сенсі втечі від нестерпних умов життя, а як засобу покласти край цим умовам і роз­пізнавати реальні можливості.

— Відмова ошукувати інших і прагнення не бути ошуканим самому; можна зажити слави простодушного, але не наївного.

— Дедалі глибше і всебічне самопізнання.

— Відчуття свого єднання із життям і відповідно від­мова від підкорення та експлуатації природи, від її висна­ження і руйнування, намагання зрозуміти природу й жити з нею в гармонії.

— Свобода, але не як свавілля, а як можливість бути самим собою: не вузлом зажерливих пристрастей, а тонко збалансованою структурою, яка будь-якої миті може зі­ткнутися з альтернативою: розвиток чи руйнування, жит­тя або смерть.

— Розуміння того, що зло й руйнування — невідво­ротні наслідки неправильного розвитку.

— Розуміння того, що лиш небагатьом поталанить досягти досконалості з усіх цих пунктів, і водночас від­сутність амбіційного прагнення «досягти мети», бо відомо, що такі амбіції — всього лиш інший прояв зажерливості й орієнтації на володіння.

— Щастя всеосяжної любові до життя, незалежно від того, що нам судилося, бо життя як таке дає людині на­стільки велике задоволення, що не варто піклуватися про те, чого вона могла б а чи не могла б досягти.

Поза компетенцією цієї книги — давати рекоменда­ції щодо того, що саме мають робити люди, які живуть у сучасному кібернетичному, бюрократичному, індустрі­альному суспільстві — в «капіталістичній» або «соціаліс­тичній» його формі, — щоб установку на володіння бодай частково замінити установкою на буття. Для цього зна­добилася б інша книга, яку можна було б назвати «Мис­тецтво бути». Але останніми роками опубліковано чимало книг про шляхи досягнення щастя, серед яких є корисні, а є й шкідливі, що лише ошукують читача, експлуатуючи новий ринок, який виник у зв'язку з намаганням людей уникнути катастрофи. У бібліографії наводиться перелік деяких важливих книг, що можуть бути корисними для кожного, хто виявляє серйозний інтерес до проблеми до­сягнення щастя.

IX. РИСИ НОВОГО СУСПІЛЬСТВА

Нова наука про людину

Аби створити нове суспільство, передусім треба усві­домити, що на цьому шляху можуть трапитися нездолан­ні труднощі. Вочевидь, саме усвідомлення цих труднощів було однією з головних причин, чому спроб змінити cycпільний лад було так мало. «Навіщо виборювати немож­ливе? — міркує багато людей. — Спробуємо поводитись так, ніби курс, який вказано на наших мапах і за яким ми рухаємося, приведе нас до безпеки і щастя». Дехто впадає у розпач, але приховує свою зневіру під маскою оптиміз­му, хоч як це не безглуздо. Але дехто ще не втратив надію; та, щоб наблизитися до мети, такі люди мають бути твере­зими реалістами, які відмовились від усіх ілюзій і сповна усвідомили можливі труднощі. Саме тверезою свідомістю й відрізняються свідомі утопісти від мрійників.

Згадаймо принаймні деякі з проблем, які можуть спіткати будівничих нового суспільства і мають бути ними розв'язані:

— Визначитись, як проводити подальшу індустріа­лізацію, уникаючи тотальної централізації, щоб не дегра­дувати до фашизму старого типу або, що ймовірніше, до осучасненого технократичного «фашизму з усміхненим об­личчям».

— Поєднати, з одного боку, всеохопне планування, а з другого — високий рівень децентралізації, відмовившись від «економіки вільного ринку», яка вже переважно пере­творилась на фікцію.

— Відмовитись від необмеженого зростання еконо­міки на користь її вибіркового розвитку з метою відвер­нення економічної катастрофи.

— Створити такі умови праці і психологічний на­стрій, за яких основною мотивацією було б не матеріальне збагачення, а моральне задоволення.

— Забезпечити подальший розвиток науки і в той же час убезпечитись від можливого перетворення цього наукового прогресу на загрозу для існування людства че­рез упровадження окремих розробок.

— Створити такі умови, за яких люди відчували б щастя й радість, замість того щоб задовольняти потреби в насолодах.

— Для задоволення основних потреб гарантувати ін­дивідам повну безпеку та незалежність від бюрократично­го апарату.

— Надати можливість для індивідуальної ініціативи в щоденному житті, а не у сфері бізнесу (де, втім, вона на­вряд чи є нині).

Усі перераховані проблеми видаються зараз абсо­лютно нездоланними, так само як нездоланними здавали­ся труднощі, що виникали у процесі розвитку техніки. Але розв'язання останніх виявилося цілком реальним, адже було створено нову науку, яка проголосила принцип спо­стереження і пізнання природи як умову панування над нею, про що йдеться, зокрема, в «Новому Органоні» Френсіса Бекона [9]. Ця нова наука XVII століття, яка досі ва­бить найблискучіші уми в індустріальних країнах, привела до втілення тих технічних утопій, про які мріяла людина.

Але сьогодні, через майже три з половиною століття, ми потребуємо зовсім іншої, нової науки. Нам потрібна гу­маністична наука про Людину як основа прикладної науки і прикладного мистецтва соціальної реконструкції.

Реалізація технічних утопій, наприклад повітро­плавання, відбулася завдяки новій науці про приро­ду. Людська утопія месіанського часу — мрія про нове об'єднане людство, яке живе в братерстві й мирі, вільне від економічної детермінації, війн і класової боротьби, — може бути здійснена, якщо до реалізації людської утопії докладатиметься стільки ж енергії, інтелекту й ентузіазму, скільки до реалізації утопій технічних. Неможливо сконотруювати підводного човна за описами Жюля Берна; так само неможливо створити гуманістичне суспільство, чита­ючи книги пророків.

Не можна бути певним, що природничі науки по­ступляться своїм панівним становищем перед новою на­укою — наукою про людське суспільство. Якщо це станеть­ся, ми збережемо шанс на виживання, але це залежатиме від того, скількох добре освічених, дисциплінованих, не­байдужих чоловіків і жінок привабить нове завдання, з яким мусить упоратися людський розум, адже цього разу метою є панування не над природою, а над технікою та ірраціональними соціальними силами й інститутами, які загрожують існуванню не лише західного суспільства, а й усього людства.

Я певен, що наше майбутнє залежить від того, чи зможуть найкращі уми людства, сповна усвідомивши на­явну кризу, присвятити себе новій гуманістичній науці про людину. Без цих