Читати книгу - "Мати чи бути?"

У деяких проектах висувалися такі глобальні цілі, як «усуспільнення засобів виробництва», але на практиці вони виявилися стандартними соціалістичними (чи кому­ністичними) гаслами, що лише прикривали відсутність со­ціалізму. «Диктатура пролетаріату» чи «інтелектуальної елі­ти» — настільки ж розмиті й оманливі поняття, як «вільна ринкова економіка» чи «вільні народи». У ранніх соціаліс­тів і комуністів, від Маркса до Леніна, жодних конкрет­них планів побудови соціалістичного чи комуністичного суспільства не було, і в цьому була вразливість соціалізму.

Нові соціальні форми, які стануть основою буття, не виникнуть на порожньому місці, без численних попередніх проектів, моделей, без проведення досліджень та експе­риментів, які допоможуть подолати прірву між тим, що необхідно, і тим, що можливо. Врешті, це приведе до ши­рокомасштабного довгострокового планування, а також до розробки короткотермінових планів початкових захо­дів. Усе залежатиме від волі та гуманістичного духу залу­чених осіб; крім того, якщо людина бачить перспективу і розуміє, що конкретно можна зробити, аби крок за кроком наблизитися до неї, вона починає відчувати не страх, а на­тхнення та ентузіазм.

Якщо економічна і політична сфери життя мають бути підпорядковані завданню людського розвитку, то мо­дель нового суспільства повинна будуватися відповідно до потреб невідчуженого та орієнтованого на буття індиві­да. Це означає, що людські істоти позбудуться жахливої бідності, яка для переважної більшості наразі є головною проблемою, і не будуть присилувані індустріальним світом до того, аби перетворитися на Homo consumens, людину споживчу, внаслідок дії законів капіталістичного вироб­ництва, що вимагають безперервного його зростання, а відповідно і зростання споживання. Аби люди стали віль­ними і покінчили з патологічним споживанням, за рахунок якого живиться промислове виробництво, слід радикально змінити економічну систему: покласти край нинішньому становищу, за якого існування здорової економіки можли­ве лише ціною нездоров'я людей. Наше завдання — ство­рити здорову економіку для здорових людей.

Першим вирішальним кроком у цьому напрямку по­винна стати переорієнтація виробництва на «здорове спо­живання».

Традиційна формула «виробництво заради спожи­вання замість виробництва заради прибутку» недостатня, оскільки неясно, про яке саме споживання йдеться — здо­рове чи патологічне. Тут і виникає найважче практичне запитання: хто мусить визначати, які потреби є здорови­ми, а які — нездоровими? Принаймні цілком безперечно одне: в жодному випадку не можна примушувати грома­дян споживати те, що є найкращим з погляду держави, навіть якщо це справді найкраще. Якщо бюрократичний контроль буде силоміць стримувати споживання, то це лише посилить споживацький голод громадян. Здорове споживання може впроваджуватись тільки тоді, коли щораз більша кількість людей захоче змінити споживацькі звички і свій стиль життя. Це можливо лише за умови, що людям буде запропоновано інший тип споживання, при­вабливіший за той, до якого вони звикли. Звісно, це не може відбутися раптом чи бути впроваджено наказом; по­трібен повільний освітній процес, і важливу роль тут має відіграти уряд.

Встановлення норм здорового споживання замість споживання патологічного чи індиферентного має бути функцією держави. Гарним прикладом такої державної структури може бути Управління з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів у США (ФДА). На осно­ві експертних висновків учених з різних галузей, а також за результатами тривалих експериментів це управління визначає, які продукти та лікарські препарати шкідливі для здоров'я. Цінність інших предметів споживання і по­слуг могла б визначати рада, до складу якої увійшли б пси­хологи, антропологи, соціологи, філософи, теологи і пред­ставники різних соціальних груп та груп споживачів.

Але висновок про те, що корисно, а що шкідливо для людей, вимагає значно глибшого дослідження, аніж вирі­шення питань, що є в компетенції Управління з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів. У рамках но­вої науки про Людину має бути проведено фундаменталь­ні дослідження природи людських потреб, вивчення яких наразі ледь започатковано. Варто визначити, що є справді потребою нашого організму, а що — наслідком культур­ного розвитку; які потреби є виявом розвитку індивіда, а які є штучними, тобто нав'язаними виробництвом; які потреби «активізують» людину, а які роблять її пасивною; які потреби викликано патологічною, а які — здоровою психікою.

На відміну від рішень, які приймає ФДА, рішення нової гуманістичної ради експертів не будуть втілюватися в життя силоміць, а правитимуть лише орієнтирами і про­понуватимуться громадянам для широкого обговорення. Уже зараз багато хто усвідомив важливість питання здо­рового і нездорового харчування; результати досліджень допоможуть суспільству глибше розібратися і з іншими здоровими чи патологічними потребами. Слід зазначити, що споживання породжує пасивність, що спрага швидкої зміни вражень і новизни, яку вдовольняє лише спожива­цтво, відбиває нашу внутрішню стурбованість, бажання втекти від самого себе; треба усвідомити, що гонитва за новими речами — це лиш засіб самозахисту, страх опини­тися наодинці із самим собою або з іншою людиною.

Уряд може значно полегшити процес освіти, якщо субсидуватиме виробництво бажаних товарів і послуг, доки воно не стане прибутковим. Ці дії уряду має супро­воджувати широка просвітницька кампанія на користь здорового споживання. Цілком можливо, що погоджені дії, спрямовані на стимулювання здорових потребзмінять характер споживання. Якщо водночас відмовитися від застосовуваних у сучасній рекламі методів «промивання мозку», а це важлива умова, то цілком прогнозовано, що ці зусилля виявляться не менш ефективними, ніж індустрі­альна пропаганда.

Програма вибіркового споживання (і виробництва) за принципом «що сприяє благополуччю?» наражається на стандартне заперечення: в умовах економіки вільного рин­ку споживачі отримують саме те, що вони хочуть, і відпо­відно у «вибірковому» виробництві нема необхідності. Цей аргумент ґрунтується на припущенні, ніби споживачі бажа­ють того, що є для них добрим; а взагалі це абсолютно не­правильно (у випадку наркотиків чи навіть цигарок ніхто й не намагався б скористатися таким аргументом). Це твер­дження жодним чином не враховує того важливого факту, що бажання споживачів формуються виробниками. Незва­жаючи на існування конкуренції між брендами, завданням будь-якої реклами є стимулювання жадоби споживання. Всі фірми через рекламу допомагають одна одній; у покупця ж лишається тільки сумнівний привілей вибору між кількома конкуруючими марками. Прихильники думки про всемо­гутність бажань споживачів часто наводять стандартний приклад: крах компанії «Edsel», яка належала Форду. Але крах цієї компанії не суперечить тому факту, що рекламна облога, яка посприяла цьому, була рекламою купівлі авто­мобілів; це приносило прибутки всім компаніям, за винят­ком невдахи «Edsel». Більше того, промисловість впливає на смаки населення також і тим, що не випускає товари, які були б кориснішими для споживача, але є менш прибутко­вими для їхніх виробників.

Здорове споживання можливе лише за умови, якщо ми зможемо якнайрішучіше приборкати право акціонерів і менеджерів великих підприємств визначати характер своєї продукції виключно на підставі прибутковості та завдань розширення виробництва.

У західних демократичних державах подібні