Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер

Читати книгу - "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"

132
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 76
Перейти на сторінку:
згідно з моїм пла­ном.

Тепер Кронскі закотив очі.

— Послухайте мене. Усе йде згідно з моїм планом. Схоже на доктора Ноу. Я маю йти і зробити собі за­лізні руки. Що ви про це думаєте, джентльмени?

— Залізні руки? — запитав новий охоронець, не­звичний до гучних слів Кронскі. Двоє інших добре знали, що більшість питань доктора риторичні, осо­бливо пов’язані з Ендрю Ллойдом Вебером і Джейм­сом Бондом.

Кронскі проігнорував нового хлопця. Він при­клав на секунду палець до губ, щоб позначити важ­ливість моменту, і заговорив глибоким шепотом.

— Гаразд, джентльмени. Усі слухають? Цей вечір найважливіший. Від нього залежить майбутнє органі­зації. Все повинно бути максимально ідеальним. Не спускайте очей з ув’язненої. Нікуди не переносьте її і не відкривайте їй рот. Ніхто не повинен бачити її до початку суду. Я заплатив п’ять мільйонів у діамантах за привілей грандіозного виявлення цієї істоти, тому ніхто не повинен увійти сюди, окрім мене. Зрозуміло?

Це було не риторичне питання, проте, новому хлоп­цю було потрібно дещо, секунда, щоб зрозуміти це.

— Так, сер. Зрозуміло, — випалив він після решти.

— Коли щось піде не так, то ваш вечір закінчить­ся похоронним обрядом. — Кронскі підморгнув но­вому охоронцеві. — І ви знаєте, як то кажуть: один пішов, інший прийшов.

Атмосфера на бенкеті була трохи в’ялою — доти, доки не подали їжу. Більшість екстинкціоністів були дуже прискіпливі до їжі. Деякі так ненавиділи тва­рин, що були вегетаріанцями, а це істотно обмежува­ло меню. Але цього року Кронскі вирішив запросити кухаря з вегетаріанського ресторану в Единбургу.

Першою стравою був помідорно-перцевий суп у панцирах маленьких черепах. Потім легка партія смажених овочів, змішана з невеликою кількістю грецького йогурту, поданих на підносі з черепів мавп. Усе було дуже смачне, до того ж вино розсла­било гостей.

Через хвилювання Кронскі не міг з’їсти ані шма­точка, що було дуже незвичним для нього. Востаннє він відчував таке запаморочення під час свого пер­шого бенкету в Остіні, який був дуже давно.

«Я на краю величі. Скоро моє ім’я згадуватимуть так само, як Боббі Джо Хаггарда або Джо Боббі Саггарта. Я буду великим євангелістом екстинкціоніс­тів. Деймон Кронскі — людина, що зберегла світ».

Тільки дві речі зроблять цей бенкет найзначимішим з усіх проведених.

Основна страва і страта.

Основна страва вразить усіх. І м’ясоїдів, і веге­таріанців. Вегетаріанці можуть і не куштувати її, але в будь-якому разі вони оцінять спосіб приготу­вання.

Кронскі ударив у невеликий гонг біля свого кріс­ла і підвівся, щоб представити страву відповідно до традиції.

— Леді і джентльмени, — почав він, — дозвольте мені розповісти вам історію вимирання одного виду. У липні 1889 року професор Д. С. Джордан відвідав Подвійні озера в Колорадо. У 1891 році професор описав свої дослідження в Бюлетені американської комісії з риб. Він оголосив, що відкрив новий вид риб — жовтий плавник-головоріз. У своїй статті Джордан описує рибу серебристо-оливкового ко­льору, з широкими лимонно-жовтими смугами вздовж тіла, нижніми плавниками яскраво-золотого кольору і темно-червоною смужкою біля горла — тому і «головоріз». Приблизно до 1903 року жовтий плавник продовжував мешкати в Подвійних озерах. Проте ця риба вимерла невдовзі після того, як в озе­ра запустили райдужну форель. Інша форель схре­щувалася з райдужною, але жовтий плавник швидко зник і згодом повністю вимер.

Ніхто не заплакав, але чимало слухачів зааплоду­вали.

Кронскі підняв руку.

— Ні, ні. Це не привід для радості. Кажуть, жов­тий плавник був дуже смачною рибою, з особливим солодким присмаком. Який жаль, що ми ніколи не зможемо упізнати цей смак, — настала драматична пауза — або зможемо...

У кінці кімнати від’їхала величезна стіна, показу­ючи червоні вельветові штори. Кронскі натиснув кнопку на пульті дистанційного керування, і штори розсунулися. За ними стояли візки, які були наван­тажені мініатюрними льодовиками.

Гості зацікавилися.

— Що, коли сто років тому на Подвійних озерах був несподіваний сплеск замерзання?

Серед присутніх почувся шепіт. Ні.

Звичайно, ні. Неможливо.

— Що, коли заморожений шматок озера застряг на глибині в майже нульовій течії?

Тоді б це означало, що...

Усередині шматка...

— Що, коли цей шматок сплив близько шести тижнів тому і був виловлений моїм добрим другом Томмі Киркенхазардом? Одним з наших відданих членів.

Томмі підвівся і вклонився, махнувши ковбой­ським капелюхом зі шкури сірого техаського вовка. Хоча він і посміхався, його очі стріляли в Кронскі вогнем. Усім у кімнаті було відомо, що ці двоє нена­видять одне одного.

— Тоді було б, може, невиправдано дорого і складно, але можливо доставити шматок льоду до цієї кімнати. Шматок, що зберіг жовтого плавника-головоріза. — Кронскі шумно зітхнув, щоб позначи­ти неймовірність того, що відбувається. — Тоді ми, дорогі друзі, могли б стати першими людьми за останні сто років, хто спробує цю рибу на смак.

Ця перспектива сподобалась навіть вегетаріанцям.

— Дивіться, екстинкціоністи. Дивіться і захоп­люйтеся.

Кронскі клацнув пальцями, і дюжина спеціально підготовлених чоловіків розвернули важкі візки в центрі банкетного залу, де вже був установлений залізний гриль. Робітники зняли форму, під якою виявилися костюми мавп.

«Чи не переборщив я з костюмами мавп? — за­сумнівався Кронскі. — Може, це занадто схоже на Бродвей?»

Але, поглянувши на своїх гостей, зрозумів, що вони в захваті.

Робітники насправді були навченими цирковими акробатами одного з цирків du Soleil, що імітують подорож північчю Африки. Вони були тільки раді виділити декілька днів програми, щоб улаштувати спеціальне шоу для екстинкціоністів.

Робітники обступили крижані блоки, озброєні ланцюговими пилами, полум’яними мечами і вогне­метами, що, здавалося, з’явилися нізвідки.

Це було воістину захоплююче видовище. Лід розлітався в різні боки, потрапляючи на гостей; машини оглушливо гули. Незабаром косяк жовтого плавника-головоріза був вивільнений з блакитного мороку льоду. Риби були заморожені в півоберта, застиглі із широко розплющеними очима.

«Що за приголомшливий спосіб померти, — поду­мав Кронскі, — ні про що не підозрюючи. Чудово».

Робітники почали вирізати рибу з блоків льоду і передавати її кухарям. Потім умілі кухарі підсма­жили філе риби в маслиновій олії з дрібно нарізани­ми овочами і подрібненим часником.

Для вегетаріанців було приготовано різотто з шам­панським і грибами, хоча Кронскі не думав, що воно знадобиться. Вегетаріанці їли рибу, тільки щоб завда­ти збитку природі.

Вечеря мала величезний успіх, і захоплені відгуки переповнювали зал.

Кронскі зміг з’їсти тільки частину філе, тому що надто переймався.

Чудово. Вишукано.

«Вони вирішили, що це основна частина програ­ми, — подумав Кронскі, — насправді ж вони ще нічо­го не бачили».

Після кави, коли екстинкціоністи ослабили паски і дістали сигари, Кронскі скомандував робітникам обладнати зал суду.

Ті

1 ... 45 46 47 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"