Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Закоłот. Невимовні культи

Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

156
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 87
Перейти на сторінку:
— для гросінженера це було зайвим архаїзмом.

Нарешті він ледь-ледь здригнувся, ніби щось потурбувало його уві сні.

— Stultus caeca dei! — прошепотів, майже не розтулюючи губ. Почувши цю лайку, більшість матросів та офіцерів «Сінано» вжахнулися б, бо навіть і без заборон СОІ згадувати цього бога боялися і вважали за дуже поганий знак. Зіверс не боявся. Він не сумнівався в силах Азатота і здатності його будь-кого торкнутися своїм божевіллям, навіть крізь світи, імовірні та неймовірні, але боятися його все ж не бачив сенсу. Бо навіть пряме втручання сліпого бога-недоумка могло хіба що поліпшити його теперішній стан.

Процедура корегування курсів нарешті розпочалася, хоча Зіверс мав підстави підозрювати, що йому дозволили її розпочати. Тепер він відчайдушно намагався відновити контроль над енергетичними системами корабля, відсилаючи команду за командою, випускаючи мережевих хробаків, блокуючи системи несанкціонованого доступу, обмежуючи повноваження ініційованих заколотниками команд… Марнотратство, на яке він ішов, аби тільки виграти час, потрібний для того, щоб розібратися зі схемою, збудованою культом.

Саме через це він і лаявся так брудно. «Сінано» був старим кораблем. Старим настільки, що насправді чіткого розуміння систем, які функціонували в його нутрощах, не мав ніхто. Корабель переробляли і модернізували, але то були локальні роботи, часто безсистемні, що не враховували попередніх і не залишали точних відомостей наступним. Щодо капітальної модернізації — орбітальних платформ, здатних приймати й втримувати корабель, поки його перебиратимуть від центральної осі до верхівок зовнішніх надбудов, то про неї навіть не йшлося. У професійному середовищі й досі поширювалися плітки про те, як саме Стара Імперія будувала такі кораблі як «Сінано». Звичайно, пересічників спантеличувала вага нового корабля, майже половину якої становила, власне, чорна діра в реакторі. Зіверс про це добре знав — розібратися в тих плітках і було для нього стимулом домогтися призначення на «Щасливого Журавля». Нові «матки» мали принципово модифіковану конструкцію: їх збирали з окремих модулів, що їх будували частково на Землі, а частково — на орбітальних платформах. «Щасливий Журавель» був цілком іншим — його сектори начебто були збудовані на суцільному каркасі, який, імовірно, конструювали саме на орбіті, а кількість перебудов взагалі не піддавалася оцінці та систематизації. Та ніхто, власне кажучи, і не прагнув цього. Постійна потреба в материнських кораблях не дозволяла надовго виводити з експлуатації славетного ветерана флоту. І тому корабель від моменту повернення залишався анахронічним лабіринтом технологій, повним хибних ходів та глухих кутів, з часом стаючи лише складнішим та заплутанішим. Цим і скористався культ. Вибудувавши на казнокрадстві та розгалуженій імперській бюрократії складну схему, вони імперським коштом збудували власні комунікації, прокладаючи їх у темряві найвіддаленіших закутків «Журавля», переорієнтовуючи та активуючи давно ніким не використовувані системи. Навіть зараз, усвідомлюючи існування такої масштабної перебудови, відстежувати окремі її елементи було вкрай важко — бо існували місця, повністю виведені за межі розподіленої системи керування, тож їх можна було побачити тільки на власні очі.

Але загалом картина вже набула чіткості та завершеності. З усього виходило, що заколот був результатом тривалого і вдалого планування, і це дозволило розбити його на окремі максимально дрібні етапи, з яких поступово складалася піраміда. Піраміда, яка мала вести на самісіньку верхівку. Можливо, навіть до капітана Декарта. Чи не тому адмірал убив його, бо дізнався про зраду? Чи навпаки — сам адмірал був зрадником і розправа над вірним Імперії Декартом була його фінальним внеском у заколот?

Зіверс облишив марні міркування, повертаючись до нагальної роботи. Допомогти абордажу ескортних кораблів він не міг — принаймні не так, щоб ця допомога суттєво на щось вплинула. Зупинити реактор також не вийде — контур відведення або не працював, або був відрізаний від загальної мережі, а стискання чорної діри до діри Планка призведе до вибуху, що цілком поглине у собі корабель, якщо не відвести надлишку енергії.

Наступний пункт походу — база на Церері, але там просто немає сил, здатних зупинити материнський корабель, навіть якщо власний ескорт приєднається до захисників. І навряд чи Церера є кінцевою метою заколоту: ця база стратегічно важлива для Імперії, але не самодостатня. Довго втримувати її просто неможливо — через жорсткі умови, постійне населення там було «ляльками» — мізками злочинців в штучних тілах. Вочевидь, заколотники рухатимуться далі — до Юпітера, а точніше — до опорної бази Імперії на Ганімеді. Зіверс не був стратегом, але розумів, що сам по собі «Сінано» не здатен зняти блокади Сатурна, проте, вдаривши по Ганімеду, може значно ускладнити її забезпечення. У такому крокові було мало сенсу, але якщо ворог запланував зняти блокаду…

У будь-якому разі для втілення своїх задумів після виходу з поясу астероїдів заколотники мають знову перейти на сингулярний рушій. Атож, Зіверсу треба запобігти цьому.

Пошук ефективного контрзаходу зайняв чимало часу, але Зіверс, повністю розчинившись у корабельних системах, не відчував його плину. Він занурився у нутрощі корабля так глибоко, як тільки міг, ковзав найтемнішими його закутками, куди тільки міг дотягтися. Він відчував «Сінано» як ніколи раніше, до найдрібніших деталей, розумів глибинні процеси, що відбувалися в ньому. Коли рішення було знайдено, Зіверс чудово усвідомлював, що воно було єдиним можливим — немов сам корабель підказав його. Але від того воно не ставало менш божевільним.

Але перш за все гросінженеру була потрібна людина. Лояліст, який би певний (бажано тривалий) час перебував достатньо близько до ядра НРІ. У секторі, що майже повністю контролювали заколотники. Ширяючи трьома десятками проекцій у скаламученому етеро-магнітному полі корабля, професор вивчав доступні варіанти — матриці даних, за кожною з яких десь у просторі-часі існувала людина. Він бачив її розтягнутою і мультиплікованою, розбитою асиметричним графом під впливом імовірних подій. Він звик саме так бачити людей — просте чотиривимірне зображення через «традиційні» органи чуття було для нього занадто примітизованим, навіть доповнене мережею. Тільки сприйняття через код задовольняло Вольфрама фон Зіверса.

Обмеженість вибору дратувала — сектор і справді було втрачено для лоялістів. Два загони космопіхів, трійка і четвірка, відрізані через аварію на монорейці, блукали переходами, намагаючись знайти шлях до іншого сектору, їхні шанси на виживання Зіверс оцінював як наднизькі, до того ж вони конче прагнули залишити сектор, на що мали досить непогані шанси. Але були ще окульт-технік Кассандра Зервас та інспекторка Бріджит О’Шонессі. Останню, з деяким подивом, Зіверс упізнав. Він зустрічався з нею на початку заколоту, близько дев’яти годин тому. Це була іронія на межі сарказму — довірити боротьбу з ворогом тій, хто провалив її ще на початку. Хоча який, у ім’я порожнечі, початок? Розпочалося все

1 ... 45 46 47 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закоłот. Невимовні культи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закоłот. Невимовні культи"