Читати книгу - "Провісниця, Кетрін Огневич"

Розділ 30. Еліри

Певний час я сиджу на дивані у вітальні, дивлячись в одну точку, і обмірковую те, що сталося. Поцілунок із Фабіаном буквально запаморочив мені голову. Згадуючи відчуття, коли він торкався до мене, я відчуваю тремтіння по всьому тілу. Але крім незрозумілих почуттів мене долали сумніви. Я практично нічого не знала про нього, а він, своєю чергою, був не такий вже й багатослівний. Що між нами було спільного? Відповіді у мене на це запитання не було...

Коли я помічаю його з тарілками якихось смаколиків, усі мої сумніви зникають. Він ставить переді мною тарілочку з чимось, що з вигляду нагадує зефір, але я не впевнена, що це таке.

— Ти повинна це спробувати. Це одна з найсмачніших речей, які я коли-небудь куштував, - еліри*... — Він простягає мені одну штучку, і я несміливо відкушую невеликий шматочок з краю. Відчуваю смак карамелі та найніжнішого зефіру, і просто балдію. Фабіан мав рацію - це справді дуже смачно. Я тягнуся за ще одним еліром, і помічаю, як Фабіан усміхається, спостерігаючи за мною.

— Дуже смачно, — бурмочу я, коли він бере з тарілки ще один елір. Пара хвилин - і тарілка вже порожня.

— Сподобалося? — запитує Фабіан, а я не можу вимовити й слова, зачаровано спостерігаючи за тим, як він облизує губи, стираючи сліди елірів.

— Дуже... — Ледь-ледь змушую себе вимовити хоч слово, щоб він не подумав, нібито я витріщалася на нього. Фабіан нахиляється вперед, і доторкається до моїх губ. Я не можу відвести погляд, не сміючи поворухнутися. Його погляд застигає на моїх губах, і я бачу, як темніють його очі, а по краях ледь помітне слабке сяйво.

Виходить, просто зараз він... збуджений? Як і я? Немов прочитавши мої думки, Фабіан нахиляється ще нижче, один рух - і тепер він нависає наді мною, спираючись руками на м'який оксамит дивана з обох боків від моїх плечей. Я відчуваю себе ув'язненою в пастці, але нічого не можу вдіяти із собою, і злегка піднімаю голову вгору.

— Ти зводиш мене з розуму... Варто було мені поглянути на тебе, і помітити залишки еліру на губах, і я вже не міг думати ні про що, крім як відчути його смак на своїх губах. Ти... Ти дозволиш... — На його губах застигає німе запитання, і замість відповіді я обіймаю його за плечі, і цілую його. Сама дивуюся своєму вчинку, коли Фабіан тихо стогне у відповідь, і потім його руки опиняються на моїх плечах. Поцілунок уже більш пристрасний, зовсім не такий, як до цього, і це лише посилює бажання бути ближче до Фабіана.

Гадки не маю як, але тепер ми помінялися місцями — Фабіан сидів на дивані, а я сиділа на ньому. Наші тіла стикалися одне з одним найінтимнішим чином, незважаючи на наявність одягу. Одна рука була на моєму стегні, а іншою він тримав мене за шию. Мить - і він відсторонюється, важко дихаючи.

— Що?
 
— Як і я думав, ти до біса солодка...

***
— О Кессі, мила Кессі... Як мені бути, коли все про що я думаю, так це як би зірвати з твоїх губ ще один поцілунок? — бурмоче собі під ніс Фабіан, відкидаючи голову назад, і чує тихий сміх дівчини.

— Влучне запитання, Фабіане. Сама ним задаюся... Мушу сказати, у мене ще такого не було, щоб мене так сильно тягнуло до хлопця. Це... збиває з пантелику.

- Ну, в такому разі, можу сказати те саме й про себе. Мене ніхто так не приваблював, як ти, земляночко, — каже хлопець, коли вона нахиляється вперед і обіймає його. Фабіану це подобалося. Подобалося відчуття її близькості. Подобалося те, як вона притискається до нього всім тілом. Подобалося, як дівчина ніяковіє і червоніє...

Фабіан й подумати не міг, що їх зв'язок розвиватиметься з такою приголомшливою швидкістю. Згадалося, як він читав у книжках, що етапи встановлення зв'язку розтягувалися на місяці, а то й роки, а в них усе відбувалося занадто швидко...

— Про що думаєш? — запитує Кессі, відволікаючи Фабіана від роздумів.

— Про розмову з Азгіром, — одразу ж змінює тему хлопець, оскільки знає, що має зосередитися на інших речах. Наприклад, на тому, як перестати думати про Кессі, яка в цей час сидить у нього на колінах...

— Ви говорили? Коли? — Вона тут же піднімається, і він зустрічається поглядом з її зеленими очима.

— Нещодавно. Я зв'язався з ним за допомогою астральної проекції, і передав, що ми успішно дісталися до пункту призначення.

— Астральна проекція? Нічого собі, не думала, що таке й справді можливо!

— Ти чула про це?

— Звичайно, і не раз. Такі трюки частенько показували в серіалах про відьом тощо.

— До речі, я помітив, що ти взяла книжку з історії Лліріана. Знайшла щось цікаве?

— Насправді, багато чого. У вас така цікава культура - я б стільки всього хотіла подивитися! Наприклад, Храм Клео, однієї з відомих войовниць...

— Що ж, цілком розумію твій інтерес. Гадаю, це можна буде влаштувати... Ще побажання є?

— А ще я хотіла б погуляти в Закаріанських садах - там так гарно...

— Та ти романтик, Кессі Блек! — каже Фабіан жартома, і тут же помічає, як вона миттєво змінюється в обличчі. Ну ось, знову він ляпнув щось не те, і вона знову закрилася в собі...

— Е... насправді, ні. Я не така, і... Забудь, що я казала, Фабіане, — Кессі злізає з нього і повільно прямує до виходу з кімнати.

— Але ти...

— Я зовсім не така, Фабіане! І мені слід про це пам'ятати. Ось тільки важко це робити, коли ти поруч ... — З цими словами Кессі залишає кімнату, залишаючи хлопця в повному невіданні. З чого раптом вона так різко змінилася?

Можливо, вона все ж таки щось приховала від нього після походу до Ейлін?

______________________________________________________

*Еліри - лліріанські солодощі, схожі за смаком на зефір

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍