Читати книгу - "Війна Калібана"

Двоє пінквотеріців, що не були Венделом поспішили вперед, притиснувшись спинами по обидва боки вантажного проходу. Пракс рушив в той бік, але Венделл знову зупинив його рукою на плечі. Чоловік зліва висунув голову в прохід і відсахнувся назад. На стіні з’явилася подряпина від кулі, що не влучила в нього.

- Що ти можеш мені дати? – запитав Голден, і на секунду Менґові вдалося, що це стосується його. Капітановий погляд зробився твердим, похмурість, здавалося, в’їлася в його шкіру. Потім слова Наомі розвеселили його і він страв просто втомленим і роздратованим, - нехай. У нас у всіх є частковий план поверху, згідно якого тамо-оно маєм відкритий простір. Підлога опускається на два метри з апарелями на десять і одну годину. Воно мов яма, тож якщо там у них побудована оборона, у нас перевага по висоті.

- Значить це робить його кепським місцем для оборони, - додав Венделл.

Застукотіли пістолетні постріли, зробивши у металі вантажних дверей три отвори. Люди з того боку нервували.

- Але докази доводять… - почав капітан.

- Ти бажаєш з ними поговорити, кеп, - поцікавився Амос, - або ми йдемо вперед по звичному сценарію?

Наскільки Менґ міг зрозуміти, у словах був підтекст. Голден почав-було щось казати, завагався , кивнув в бік проходу і сказав:

- Давай покінчимо з цим .

Капітан з механіком підтюпцем побігли до дверей, Пракс з Венделом відразу за ними. Евакуація. Вони не можуть дозволити нікому вибратися, допоки не знайдуть Мей.

- Я нарахував сімох, - доповів один з пінквотерівців, - може бути більше.

- Дітей видно? – уточнив механік.

- Я не помітив жодного.

Ми повинні впевнитись, - сказав Амос і виглянув за одвірок. Пракс затамував подих, очікуючи що голова чоловіка зникне у вихорі куль, але коли вибухнули перші постріли, здоровань давно заховав голову.

- З чим ми маємо справу? – запитав Голден.

- Більше сімох, - сказав Бертон, - вони використовують це як вузький прохід, але хлопчина правий. Вони або не знають як це робиться, або мають щось, від чого не можуть відійти.

- Тож чи аматори в паніці або захищають щось критично важливе.

Металева ємність розміром з кулак викотилась з проходу, дзенькнувши. Амос звично підхопив гранату і швиргонув її назад. Детонація освітила приміщення, а луна вибуху була гучнішою за будь-що чуте Праксом будь-коли. Дзвін у вухах подвоївся.

- Або обидва варіанти одразу, - закричав Амос здалеку.

У сусідньому приміщенні щось розбилося. Люди закричали. Пракс уявив техніків, таких самих як і у минулій кімнаті, побитих осколками власної гранати. Один з пінквотерівців нахилився, вдивляючись у хмару диму. Рявкнула штурмова гвинтвка, і він смикнувся назад, стискаючи руками живіт. Крізь пальці точилася кров. Венделл проштовхнувся повз вченого і став на коліна перед пораненим бійцем.

- Пробачте сер, - мовив поранений, - став неуважним. Лишіть мене тут і я прикриватиму тил поки зможу.

- Капітане Голден, - промовив Венделл, - якщо ми плануємо щось зробити, то робімо це швидше.

Зойки у сусідньому приміщенні стали гучнішими. Хтось заревів нелюдськи. Пракс дивувався, чи не мали вони там худоби. Ревіло немов бичка поранили. Він був змушений боротися з бажанням заткнути вуха пальцями. Щось сталося голосне. Голден кивнув:

- Амосе, приглуши їх трохи, а потім заходимо.

- Так точно, кепе, - Амос поклав дробовик, дістав пару гранат, висмикнув запобіжники, закотив гранати донизу і підхопив шотган з підлоги. Подвійна детонація сталася глибше, за першу, але була не такою гучною. Ще до того як стихла луна, Амос, Голден, Венделл і єдиний вцілілий боєць пінквотеру, зігнувшись, побігли в низ, стріляючи.

Пракс коливався. У нього не було зброї, а ворог - прямо за порогом. Він міг лишитись тут, піклуючись про пораненого. Але його не полишало видіння упокоєного тіла Катоа. Тіло знаходилось не далі сотні метрів. А Мей…

Опустивши голову, ботанік рушив через поріг. Голден і Венделл були у нього поправу руку. Амос і інший боєць по ліву. Всі четверо скарлючені, зброя готова до бою. Праксові очі і ніздрі засвербіли від диму, повітряні рециклери ревіли у механічному протесті, воюючи за чистоту повітря.

- Ну…- сказав Амос, - це опрутніти як дивно.

Приміщення було побудоване дворівневим: верхній місток півтора метри завширшки, і перший поверх, двома метрами нижче. Широкий прохід вів наперший на десять годин, а двері на другий поверх стояла відкритою на першу годину. В ямі під ними був хаос. Стіни просочені рудою, аж на стелі були бризки. Під ними на підлозі лежали тіла. Від крові піднімалася пара.

Для прикриття вони використовували обладання. Ботанік впізнав мікроцентрифугу, майже розчавлену у своєму ящику. Місце бійні всипане шматтям товстого, дюймового скла. Ванна з рідким нітрогеном завмерла на боці, тривожний сигнал вказував що вона замкнена. Масивна купа бруду, - не менш двохста кіл, лежала під дивним кутом, - дитяча іграшка, яку швиргонули у екстазі гри.

- Що ж в тебе за гранати такі? – дивувався Венделл, з благоговінням голосі. З широкого проходу на десять годин чулися постріли і зойки.

- Я не впевнений, що це ми, - відповів капітан, - ходімо, хутчіш.

Вони спустились на місце різанини. Скляний куб, такий само як вони бачили раніше, стояв у знищеній славі. Від крові було слизько. Рука з пістолетом лежала в кутку. Пракс відвернув погляд. Тут була Мей. Йому не можна втрачати концентрацію, не можна хворіти.

Вчений продовжував рух

Капітан з механіком рухалися в бік шуму бою. Пракс підтюпцем біг за ними. Коли він спробував припинитися, пропустити вперед Венделла з товаришем, його акуратно підштовхнули вперед. Вони прикривали тил, зрозумів Менґ. На випадок, якщо ззаду хтось підбереться. Він мав на це зважати.

Відкрився прохід, широкий але низький. Промислові навантажувальні меки, з яскравими бурштиновими індикаторами готовності, стояли біля вкритих піною палет з припасами. Амос з Голденом рухались далі по приміщенню, з заздрісною впевненістю, хоча сам вчений вже захекався. Проте з кожним рогом, на якому вони повертали, з кожними дверима, які вони відкривали, він бажав аби вони бігли швидше.

Вона була тут, і їм було потрібно її відшукати. Поки їй не зробили боляче. Поки чогось не сталося. І з кожним тілом яке вони бачили, глибоке, хворобливе відчуття чогось невідворотнього все глибше тонуло в його нутрощах.

Вони рухалися вперед швидко. Занадто швидко. Коли вони добігли до кінця – шлюзу чотирьох метрів заввишки і не