Читати книгу - "Війна Калібана"

менше сімох упоперек, Пракс не міг уявити, що позаду нього щось є. Амос повісив дробовика і почав клацати на пульті керування величезним люком. Голден вдивлявся в стелю, наче там щось могло бути написане. Земля затрусилась, усе навколо закректало.

- Це ж був старт? – запитав Джим, - це був старт!

- Еге, - погодився Амос, - схоже що у них там посадковий майданчик. Монітори показують пустку. Хай там як, але це був останній потяг звідси.

Пракс почув як хтось закричав. За секунду він зрозумів що це він сам. Неначе споглядаючи своє тіло збоку, він ломився в герметичний люк, гатячи в них зчепленими кулаками. Вона була там. Вона була просто там, на судні що щойно піднялося з Ґанімеду. Він відчув немов вона прив’язала мотузок до його серця і щомиті потроху витягувала з нього.

Він відключився на секунду. Чи найдовше. Прийшов до тями у Амоса на широкому плечі, броня била його в живіт.

- Відпустіть мене, - попросив він.

- Не можу, - відповів здоровило, - капітан сказав…

Почувся стукіт штурмової гвинтівки, Амос кинув Пракса на підлогу і прикрив його з дробовиком на поготові.

- Що за хуйня, капітане? – перепитав він.

Пракс підняв очі якраз вчасно, аби побачити, як пінквотерівця було устрелено – по його спині текла руда. Венделл був на долівці перед рогом і вів вогонь у відповідь.

- Когось пропустили, - зауважив Джим, - або ще краще - вони покликали на допомогу.

- Не стріляйте в них, - попросив вчений, - а якщо в них там Мей? Якщо вони її з собою прихопили.

- Вони не робили цього, доку, - відповів Бертон, - лежіть.

Голден кричав, витискаючи слова з себе занадто швидко для того, аби їх можна було зрозуміти. Вчений не розумів чи, той звертається до Амоса, чи Венделла, чи до Наомі що лишалась на кораблі, чи до нього. Це міг бути будь-хто. Всі могли бути. Четверо підходили до кутка зі зброєю в руках. На них була така сама роба, як і на всіх інших. У одного було довге чорне волосся і козляча борідка. Ще один виявився жінкою зі шкірою вершкового кольору. Двоє посередині могли бути братами: однаково підстрижене каре волосся, однакові носи.

Десь по праву руку від Пракса двічі рявкнув дробовик. Всі четверо впали. Це було мов у якійсь комедії. Вісім ніг підкосилися разом. Четверо людей, яких Пракс не знав, ніколи не зустрічав просто впали. Вони просто впали. Він знав, що їм ніколи не піднятися.

- Венделе, - сказав капітан, - доповідайте.

- Кодел мертвий, - відказав той, демонструючи не надто багато суму в голосі. Взагалі нічого не демонструючи в голосі, - я думаю що зап’ясток зламав. Хтось помітив, звідки вони узялися?

- Нєа, - покачав головою Джим, - давайте не вважати що вони були єдиними.

Вони верталися назад, по довгим, широким проходам. Повз тіла чоловіків і жінок, яких вони не вбивали, але які тепер все одно були мертвими. Пракс не міг втриматися від рюмсання. Не було сенсу. Якщо можна змусити себе переставляти ноги, одна за одною, то більшого і не треба.

За декілька хвилин, годин або тижнів, компанія повернулися до кривавої ями. Вчений не міг сказати точно, хоча всі варіянти були можливими. Пошматовані тіла смерділи, калюжі крові згорталися у чорносмородинове желе, відкриті тельбухи вивільнили колонії бактерії, які зазвичай утримувались кишками. На містку стояла жінка. Як її кликали? Паула. Так, це вона.

Коли Венделл побачив її то рявкнув:

- Ти чому не на посту?

- Ґатрі викликав на підмогу. Сказав що його поранено в живіт і він майже готовий. Дала трохи адреналіну і спідів.

- Правильний вибір.

- Учі і Кодел?

- Їм не вдалося, - відповів командир.

Жінка кивнула, та Менґ помітив якусь тінь, що промайнула в її очах. Усі тут когось втратили. Його трагедія була однією з десятків. Сотень. Тисяч. Коли каскад набере силу, то й мільйонів. Коли кількість смертей досягає таких масштабів, вони перестають будь-що означати. Він обперся на ванну з нітрогеном, накривши голову руками. Він був так близько, так близько.

- Нам необхідно знайти той корабель, - озвався вчений.

- Нам треба відкусити стільки, скільки ми можемо проковтнути, - відповів йому капітан, - ми прийшли сюди в пошуках зниклої дитини. Наразі отримали приховану наукову станцію, що наполовину спакована і вивезена. І секретний посадковий майданчик. І якийсь третій гравець, який теж воював з цими людьми в той же час як і ми.

- Третій гравець? – перепитала Паула.

Венделл вказав на різанину:

- Це не ми.

- Ми не знаємо з чим стикнулися, - вів далі капітан, - і поки така ситуація, нам варто відійти.

- Ми не можемо зупинятися, - продовжував ботанік, - я не можу зупинитися. Мей…

- Можливо мертва, - відрубав Венделл, - дівчинка, вірогідно, мертва. А якщо ні, то жива вона поза межами Ґанімеду.

- Мені шкода, - додав капітан.

- Мертвий хлопчик, - сказав Менґ, - Катоа. Його батько забрав родину з Ґанімеду як тільки зміг. Перевіз їх кудись у надійніше місце, у якесь інше.

- Розумно, - прокоментував Джим.

Пракс повернувся до Амоса за підтримкою, та механік копирсався в уламках, не звертаючи уваги на жодну з сторін.

- Хлопець був живим, - казав далі вчений, - Бася ж сказав що він мертвий, спакувався і вилетів і коли він потрапив на транспорт? Хлопчик лишався тут. І був ще живим. Тож не кажіть мені, що Мей, можливо, мертва

Всі помовчали.

- Просто не кажіть, - наголосив Менґ.

- Кепе? – запитав Амос.

- Хвилинку. Праксе, я не хочу сказати що я знаю через що ти пройшов, але в мене теж є кохані люди. Я не кажу тобі що робити, але дозволь тобі запропонувати, запропонувати подумати над стратегією яка буде краща для тебе. І для Мей.

- Кепе, - знову завів Амос, - серйозно, ти повинен це побачити.

Бертон стояв біля розбитого скляного куба. Дробовик висів забутим у руці. Амос підійшов збоку до чоловіка, слідкуючи за його поглядом по вцілілим стінкам зруйнованого контейнеру. Пракс відштовхнувся від нітрогенової ванни і приєднався. Там, повзла по стінкам сітка тонких чорних ниток. Пракс не міг сказати чи це був штучний полімер, чи природня субстанція. Щось