Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

Глава двадцять четверта. Сестра.

      Ми знову повернулись через два дні назад. На цей раз вирішили прийти вночі, бо так менше шансів, що нас спіймають. Звісно, вони є, але зараз, коли ми на власні очі побачили те, що вартові майже не ходять вночі щось перевіряти, шанси на те, що нас можуть спіймати сильно упали.

     Хоча, це було дивно. Ми зовсім недавно показали себе, а їм усім наче начхати на це. Цікаво, Розраза розповіла про те, хто саме рятував полонених? Так, можливо. І або вони їй просто не повірили, або сказали, що знайдуть втікачів, а потім просто забили на це.

     Теж мені, стукачка... Я гадав, що вона своя й навіть не дивлячись на те, що її насильно забрали сюди, Розраза зможе втекти. Або ж, хоча б спробує, бо шанси є завжди.

     Кивнувши головою й тим самим показавши, що зараз варто рухатися далі, я повільно й тихо пішов до перших камер. За останній час вони встигли зловити ще декількох нових гібридів. Але зараз нас було троє, і ми могли зробити усе набагато швидше. І сьогодні ми точно звільнимо усіх.

     Заргор став у кінці коридору, готовий відкрити портал. Лігорія, яку я вирішив взяти на справжню місію, побігла за ним. Я до сих пір бачив на її обличчі легку радість від того, що нарешті й вона може згодитися хоч десь.

    Як тільки почулися перші вибухи - все ж, вони не встигли ще зробити більш надійними двері, як я боявся до цього, - Заргор швидко відкрив портал до мого світу - я дозволив йому це робити, але лиш на деякийсь час. Доки місія не завершиться.

     Ми діяли набагато швидше, ніж в минулий раз. Можливо, справа в тому, що ми вже знаємо місцевість і добре пропрацювали план - не так, як минулого разу. А можливо й через те, що ми зараз працювали більш впевнено і вже без такого великого страху, що нас можуть ось-ось спіймати. Минулого разу не змогли цього зробити, тому сьогодні точно такого не буде.

     Мортідж тим часом - я був певен у цьому, - вже почала потихеньку лікувати разом з іншими людьми з Лісного Народу постраждалих, якщо у них були якісь рани чи щось подібне. Ми вирішили, що так буде краще - троє підуть звільняти полонених, а хтось залишиться лікувати й допомагати пораненим.

     Ось так ми працювали майже до самого ранку. Усі вартові, які приходили на шум, вдарялись головою о стіну й падали без свідомості на підлогу. Коли ми вже нарешті закінчили працювати, я кинув Заргору й Лігорії:

— Йдіть самі, я скоро буду.

    А сам пішов на пошуки Розрази. Хотілося в останній раз подивитись на неї. В останній раз впевнитись у тому, що вона дійсно нас усіх зрадила й вирішила служити до кінця свого життя Зену. Або ж мені просто хотілося побачити, чому вони так агресивно тренують вкрадених гібридів, бо до сих пір мені до кінця не вірилося в те, що це все лиш для захоплення одразу двох континентів.

     Розраза билася з деревом, уявляючи його як свого власного партнера. Я бачив, з якою ненавистю й люттю вона била його різними прийомами, намагаючись рухатися все швидше й впевненіше, лиш би потім скласти враження на більш високих по статусу гібридів. Наче вона бачила у цьому дереві свого давнього ворога.

     Коли до неї підійшло двоє гібридів, вона видихлась майже повністю. Поклавши меч на землю, вона подивилась на двох велетнів.

— Вже час. Тебе чекають. - Сказавши це доволі тихо, обоє схопили під лапи дівчину, наче до сих пір їй не довіряючи й потягли кудись.

     Я намагався бути доволі непомітним. Бо схоже, саме зараз я нарешті побачу те, для чого взагалі увесь цей спектакль.

    Ми швидко опинились у доволі великій кімнаті. Я, ставши у тіні й притиснувшись до стіни - бо на мій погляд я так довше зможу бути непомітним, - я почав розглядати усе довкола.

     Це була та сама велика кімната, де до цього я бачив, як билося декілька гібридів з вартовими Зена, тренуючись. Але на цей раз вартових хоч і було менше, але вони стояли поряд з драконом, який пильними очами роздивлявся прибувших гібридів. Ті в свою чергу стояли у такій собі шерензі, піднявши хоробро й навіть трохи зарозуміло голови і чекаючи, коли нарешті назвуть їх ім'я.

    Серед них була і Розраза. Вона лиш мовчки дивилась інколи по сторонах, не намагаючись якось звернути на себе увагу. Схоже, я трохи помилився з тим, що сказав, наче вона перейшла на сторону Зена так просто. Значить, довелося переступити через себе.

— Як ви знаєте... - Почав Зен. - Вас сюди забрали для того, щоб ви служили мені. Але у всіх правил є винятки. І цим винятком є те, що зараз ви у такій собі грі. Вас росподілять на пари між собою, і ви почнете битися. Тим, хто виграє, дадуть кращу зброю й броню для наступного рівня і так, доки не залишиться двоє з самих сильних. І тоді той, хто дійсно готовий служити мені, зможе вистояти й виграти цю битву, а потім приєднатися до моїх лав.

     Здавалось, від цих слів Розраза трохи зіщулилась, ставши трохи менше. Кудись зникла її впевненість і лють, яку замінили легка нервозність та страх. Зараз сестра зі світу гібридів здавалась мені беззахисною, наче я не бачив до цього те, як вона вже добре могла битися. І я був певен, що використовуючи свої навички, вона могла б з легкістю перемогти.

     Різко, мене хтось схопив за лапу. Здригнувшись, я вивернув лапу так, щоб її відпустили і відскочив. Це був один з вартових. Він, направивши на мене свій хвіст з гострим лезом - я не міг нормально розрізнити, яким гібридом він був, - голосно, щоб усі чули, загарчав на мене.

— Злодій! - Майже крикнув він, і усі подивились у нашу сторону. - Не смій тікати! Тобі звідси живим вже не вибратися!

     Звісно, я міг би відкрити портал і потрапити без перешкод до свого світу, але по-перше, я вже просто не встигну й доведеться битися - або ж тікати, - а по-друге, їх тут дуже багато. Боюся, що якщо відкрию портал, багато хто з них потрапить до мого світу, й тоді доведеться якось від них рятуватися ще й там.

     Я розправив різко крила й злетів. Добре, що і тут теж була невеличка дірка, яка відкривала вид на вранішнє небо. За мною погналися декілька вартових, але коли почули голосний рев Зена, зупинились трохи збентежені. Цікаво, чого це він наказав їм зупинятися? Але коли озирнувся, зрозумів, що відбувається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍