Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

— Дорране, якого чорта?! - Запитала вона, коли підійшла до нас ближче. - Що ти тут робиш?

— Як бачиш. - Я поглядом вказав на підірвані двері. Потім знову подивився на сестру. - А ти, я бачу, часу не втрачала й приєдналась до того, до кого не треба.

     Я зробив вигляд, наче не бачив того, як Розразу забрали насильно до Зена. Хай вона думає, що і у неї є якісь секрети, як у мене.

— Це була вимушена дія! - Сказала вона якусь частину правди. У її голосі з'явилося ще більше роздратування.

— Та ти що? Знову мати змусила, чи ти нарешті сама почала думати?

    Усередині почав з'являтися забутий гнів на сестру за те, що вона колись підкорилась матері замість того, щоб спробувати повірити мені. Не мала розуму на плечах, і тепер поплатився за це ціною власної свободи й волі.

     Розраза блиснула очима після моєї фрази. Теж почала гніватися. Діставши свій меч, вона замахнулась на мене, але я встиг дістати з астрального сховища свій. Заблокував її удар, а потім легенько відштовхнув дівчину. Принаймні, я спробував це зробити, бо Розраза відлетіла і з силою вдарилась спиною об найближчу стіну.

     Мої очі трохи розширилися. Чого це я? Начебто просто легенько відштовхнути хотів, а зараз... Сестра повільно встає з землі, потираючи спину від болю.

     Хотів вибачитися й навіть підійти та допомогти, але замість цього в голові з'явилися не дуже приємні картини того, як би я мстився сестрі за те, що вона кинула мене. Мерзенні вбивства, до яких я одночасно і був і не був причетний. При цьому щось усередині бажало, щоб крові було якомога більше. Щоб її тіло вкрился п'ятнами чуми, а легені заполонив туберкульоз. Щоб Розраза страждала перед тим, як остаточно вмерти...

     Схопився за голову. Це... Не мох думки. Просто не мої! Я ніколи не думав настільки жорстоко! Я не бажав стільки крові! Навіть якщо це сестра й мати зі світу гібридів.

— Дорран? - Почув я придушений голос Мортідж. Вона явно намагалась достукатися до мене, але щось йшло не так.

    Я не міг почути її голос нормально. Було таке відчуття, наче ми стоїмо за кілометри, й при цьому довкола нас гори, які глузливо відбивають ехом слова дівчини, доносячи до мене лиш якісь частки.

— Дорране, ти з нами? - Знову почув я її голос трохи ближче, але все ж недосконало й при цьому навіть зміг відчути дотик її лапи до моєї.

    Але зараз лапа дівчини мені здавалась іншою. Зовсім незнайомою, холодною, не її.

     Я не знав, що зараз зі мною відбувається, але я боявся, що у цей час, коли я такий слабкий, демонічна іпостась спробує взяти наді мною контроль. Все ж, я був певен у тому, що це саме вона запустила мені в голову такі думки, скориставшись моментом.

    Відійшовши трохи від Мортідж, я відкрив портал і ледь-ледь дочекавшись, доки останні гібриди зайдуть у нього, залишив сестру саму.

     У своєму світі я впав на землю, намагаючись при цьому відійти від інших подалі. Бо я ще не знав, що зі мною може статися, доки демонічна іпостась намагається взяти наді мною контроль.

..

..

..

..

..

    Остаточно прийшов до тями, коли Озір легенько бив мене по щоках великою лапою й просив нарешті прокинутися. Повільно відкрив очі, озирнувся по сторонах.

     Довкола була вже звична мені печера. Поряд сиділи Заргор, який як виявилося потім, врятував ще декількох гібридів з їх камер і Мортідж, яка тримала невеличкий стакан з водою про всяк випадок.

— Як ти себе почуваєш? - Запитав Озір, коли впевнився, що я нарешті повернувся до свого тіла.

— В принципі непогано... - Я обережно взяв стакан з лап дівчини й випив усю воду. - Дякую. - Подивився спочатку на Мортідж, потім на батька. - Що взагалі сталося?

— Перед тим, як я спробую тобі щось пояснити, я би хотів у тебе запитати - що ти відчував у той момент, коли почав судячи з усього втрачати свідомість і намагатись боротися з демоном усередині?

— Ну... Я почав думати більш... Жорстоко? Я не знаю, як правильно це пояснити. Але мені почало здаватися, що це не мої думки, а чиїсь. Ну, і тоді я поступово почав розуміти, що саме демонічна іпостась почала намагатись взяти наді мною контроль. Але чому?...

     Озір видихнув.

— Судячи з усього, печать зараз у тебе дуже слабка. Тобі варто навчитися якомога швидше навчитися контролювати демона усередині себе, інакше ще один-два подібних рази й ми звичайного тебе вже більше не побачимо.

— Тоді може, почнемо вже завтра?

----------------------------------------

*Сімнадцять років у світі гібридів як двісті тридцять людських років.

**Шість років у світі гібридів як сорок-п'ятдесят людських років.