Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

нею як заманеться, наче з козою, собакою чи землею в садах! Ти це хочеш знати, друже?

Лоґен спохмурнів.

— У нас на Півночі такого звичаю немає.

— С-с-с-с, — просичала вона, насмішкувато скрививши вуста. — Охуєнні ви молодці!

Над ними нависла руїна. Ліс із розтрощених колон, лабіринт розбитих стін, земля довкола якого була засипана впалими блоками заввишки з людину. Зяяли, наче рани, напіврозвалені вікна та порожні дверні прорізи. Нерівний чорний силует, вирубаний із летючих хмар і схожий на велетенський ряд ламаних зубів.

— Що це було за місто? — запитав Лютар.

— Це не місто, — промовив Баяз. — У розпалі Давніх часів, на піку імператорської могутності це був зимовий палац імператора.

— Що, все це? — Лоґен примружено вдивився у величезну руїну. — Дім однієї людини?

— І навіть не цілорічний. Здебільшого двір жив в Аулкусі. А взимку, коли з гір спускалися холодні сніги, імператор привозив сюди свій почет. Цілу армію вартових, слуг, кухарів, чиновників, принців, дітей і дружин, які перетинали рівнину, випереджаючи холодні вітри, та оселялися на три короткі місяці тут, у лунких залах, прекрасних садах і золочених кімнатах. — Баяз захитав лисою головою. — У давно минулі часи, до війни, це місце виблискувало, як море на вранішньому сонці.

Лютар шморгнув носом.

— То його, як я розумію, зруйнував Глустрод?

— Ні. Він упав не в тій війні, а в іншій, багато років по тому. У війні, якою мій орден після смерті Джувенса пішов на його найстаршого брата.

— Канедіаса, — пробурмотів Кей, — майстра Творця.

— У війні не менш запеклій, не менш жорстокій, не менш безжальній за попередню. А втрачено тоді було ще більше. Кінець кінцем загинули і Джувенс, і Канедіас.

— Сімейка не з щасливих, — пробурмотів Лоґен.

— Так. — Баяз похмуро глянув на могутню руїну. — Зі смертю Творця, останнього з чотирьох Еузових синів, закінчився Старий час. Нам лишилися тільки руїни, гробниці та міфи. Ми — маленькі люди, що стоять на колінах у довгих тінях минулого.

Ферро підвелася в стременах.

— Вершники, — різко промовила вона, вдивляючись в обрій. — Щонайменше сорок.

— Де? — швидко запитав Баяз і прикрив рукою очі. — Нічого не бачу.

Лоґен теж нічого не бачив, окрім трави, що колихалася, та хмар далеко вгорі.

Лонгфут набурмосився.

— Я не бачу ніяких вершників, а я ж обдарований бездоганним зором. Власне, мені часто казали, що...

— Хочете зачекати й побачити їх, — процідила Ферро, — чи забратися з дороги, поки вони не побачили нас?

— Ми підемо в руїни, — кинув Баяз через плече. — І зачекаємо, поки вони проїдуть. Малакусе! Розверни воза!

Рештки зимового палацу були сповнені тіней, тиші та занепаду. Величезні руїни височіли над ними, вкриті старим плющем і мокрим мохом, цівками та кіркою пташиного й кажанячого посліду. Тепер це місце було палацом тварин. Із тисячі гнізд високо у стародавній кам’яній кладці співали птахи. У похилих дверних прорізах павуки виткали величезні лискучі сіті, обважнілі від іскристих намистинок роси. У плямах світла на впалих блоках ніжилися на сонечку крихітні ящірки, що неодмінно тікали з їхнім наближенням. Гуркотіння воза по битій землі, звуки кроків і стукіт копит відлунювали від слизьких каменів. Повсюди крапала, текла та хлюпотіла у схованих басейнах вода.

— Візьми оце, біляче.

Ферро пхнула Лоґенові в руки свій меч.

— Ти куди?

— Зачекай тут і не висовуйся. — Вона сіпнула головою вгору. — Я постежу за ними звідтіля.

Хлопчиськом Лоґен просто не вилазив із-поміж дерев навколо рідного села. Юнаком він проводив час на Високогір’ї, випробовуючи себе горами. Під Геонаном узимку горяни втримували високий перевал. Навіть Бетод вважав, що його неможливо обійти, але Лоґен знайшов шлях, що вів угору замерзлою кручею, і розібрався з цією проблемою. Щоправда, тут він не бачив жодного шляху вгору. Жодного, який не потребував би години чи двох годин часу. Кручі з похилих блоків, густо вкритих мертвими повзучими рослинами, та скелі зі слизьких від моху нестійких каменів неначе хилились і перекидались, тим часом як над ними швидко пролітали хмари.

— Як ти в біса збираєшся вилізти...

Вона вже наполовину видерлася на одну з колон. Не стільки навіть вилізла, як виповзла, наче комаха, швидко й легко. На мить зупинилася вгорі, знайшла підхожу для себе точку опори, а тоді проскочила в повітрі просто над головою в Лоґена, приземлилася на стіні позаду та видерлася на неї, щедро осипавши його лице розтрісканим будівельним розчином. Сіла вгорі навпочіпки й насуплено глянула вниз, на нього.

— Тільки постарайся не дуже шуміти! — процідила вона, а тоді щезла.

— Ви бачили... — пробелькотів Лоґен, але інші вже пройшли далі у вологі тіні, і він поквапився за ними, не бажаючи, щоб його залишили самого на цьому зарослому кладовищі.

Кей уже зупинив свого воза подалі та сперся на нього, ставши поруч із неспокійними кіньми. Перший з-поміж магів стояв біля нього коліньми в бур’янах і тер долонями вкриту лишайником стіну.

— Поглянь на це, — різко сказав Баяз, коли Лоґен спробував його проминути. — На цю різьбу. Шедеври стародавнього світу! Оповіді, уроки та застереження історії. — Його товсті пальці злегка погладили пошрамований камінь. — Можливо, ми — перші люди, що їх побачили за останні кілька століть!

— М-м-м, — промимрив Логен, надувши щоки.

— Поглянь сюди! — Баяз показав на стіну. — Еуз віддає свої дарунки трьом старшим синам, а Глустрод стежить за цим із тіні. Народження трьох чистих дисциплін магії. Неабияка робота, еге ж?

— Так.

— А тут, — пробурмотів Баяз, прибравши трохи бур’янів і почовгавши до наступної замшілої панелі, — Глустрод надумує знищити братову роботу.

Щоб дістатися до наступного, йому довелося зірвати зарості мертвого плюща.

— Він порушує Перший закон. Він чує голоси з нижнього світу, бачиш? Викликає демонів і насилає їх на своїх ворогів. А тут, — пробурмотів він, тягнучи важку брунатну повзучу рослину, — зараз погляну...

— Глустрод копає, — пробурчав Кей. — Хто його зна? На наступному він, може, уже й знайшов те, що шукав.

— Гм-м, — гмикнув Перший з-поміж магів, відпустивши плющ назад, на стіну. Підвівся, набурмосився й сердито глянув на свого учня. — Можливо, інколи минуле краще лишати в таємниці.

Лоґен прокашлявся, відійшов і швидко прослизнув під якоюсь похилою аркою. Широкий простір за нею