Читати книгу - "Джозеф Антон"

223
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 218
Перейти на сторінку:
підняв догори великий палець, проте така впізнаваність, коли його просили якомога менше привертати до себе уваги, викликала тільки тривогу. Як тільки його нога ступила на вулицю містечка Бродвей, то реакція перехожих виявилася такою ж самою. До нього підійшла жінка й сказала «щасти вам». У готелі добре вишколений персонал не міг втриматися і також витріщався на нього. Для людей він став розвагою, тож вони з Маріан зітхнули з полегшенням, коли залишилися наодинці у своїй чудовій старосвітській кімнаті. Йому дали «кнопку сигналу тривоги» на випадок якоїсь нагальної потреби. Захотілося випробувати ту кнопку. Вона не працювала.

Їм запропонували невеличку окрему кімнату, де б можна було спокійно попоїсти. В готелі застерегли Стена й Бенні про виникнення можливих труднощів. Саме в той час у них у сусідньому номері зупинився журналіст з «Дейлі міррор», правда, з жінкою — не зі своєю дружиною. Як виявилося, це не стало проблемою. Жінка вочевидь володіла неабиякими принадами, бо чоловік із «Дейлі міррор» не виходив зі свого номера впродовж кількох днів, і це в той час, коли таблоїдна преса наймала цілі команди нишпорок, аби дізнатися, де переховується автор «Сатанинських віршів», а журналіст таблоїда в сусідньому номері втрачав свій куш.

На другий день постою в готелі «Герб Лайгонів» Стен і Бенні прийшли до нього з аркушем паперу в руках. Президент Ірану Алі Хаменеї натякнув, що цей «нікчемний чоловік ще може бути помилуваний», якщо вибачиться. «Вважається, — сказав Стен, — що вам, аби пригасити полум’я, слід щось зробити». «Так, — погодився Бенні, — є така думка. Правильна заява з вашого боку дуже б вам допомогла». Хто так вважає, хотів він знати, і в кого є така думка? «Це загальна думка, — сказав Стен невизначено, — усіх нагорі». Це думка поліції чи уряду? «Вони взяли на себе сміливість і навіть підготували текст заяви, — казав Стен. — Обов’язково прочитайте заяву». «І внесіть правки, якщо її стиль вас не задовольняє, — сказав Бен. — Ви ж бо письменник». «Мушу сказати відверто, -вів далі Стен, — що текст уже схвалено».

Текст, який йому дали, був неприйнятний: легкодухий, самопринизливий. Його підписання означало б поразку. Невже йому пропонували угоду: йому надають підтримку уряду й захист від поліції за умови, що він, зрікшись своїх принципів і відмовившись відстоювати книжку, вклякне й плазуватиме? Стен з Беном мали дуже стурбований вигляд. «Я вже казав, — вів далі Бенні, — ви можете вносити зміни». «А тоді побачимо, якої вони заспівають», — сказав Стен. А якщо він наразі не робитиме ніяких заяв? «Ну, річ у тому, що вони вважають заяву хорошим ходом, — сказав Стен. — Про вас уже ведуться перемовини на дуже високому рівні. Слід також зважати на ліванських заручників і містера Роджера Купера у тегеранській тюрмі. А їхній стан справ значно гірший за ваш. Вас не так уже й багато про що просять». (У 1980-х ліванська «Гезболла», фінансована з Тегерана, під різними фальшивими назвами інших організацій захопила в заручники дев’яносто шість іноземних громадян з двадцяти однієї країни, серед них кількох американців і британців. На додаток, у Тегерані схопили й ув’язнили містера Купера, британського бізнесмена.)

Завдання здавалося просто-таки нездійсненним: підготувати заяву, що сприймалося б як оливкова гілка примирення, не поступившись чимось важливим. Написану зрештою ним заяву він ненавидів усім своїм серцем. «Я, автор «Сатанинських віршів», визнаю, що виданням свого роману міг засмутити мусульман у багатьох частинах світу. Дуже шкодую, що завдав душевних страждань щирим послідовникам ісламу. Нам, що живуть у світі з багатьма віросповіданнями, цей досвід слугуватиме нагадуванням про необхідність усвідомлювати вразливість інших». Його внутрішній, самооправдальний голос твердив, що він просить пробачення за душевні страждання, адже він направду не хотів когось засмучувати, але не просить пробачення за саму книжку. Так, ми повинні усвідомлювати вразливість інших, але це не означає, що ми повинні поступатися їм. Таким непоступливим був прихований підтекст заяви. Одначе він також знав, що для дієвости текст має сприйматися як відверте вибачення. Від такої думки йому зробилося зле.

Це був марний жест. Його відкинули, потім наполовину прийняли, нарешті цілковито відкинули як британські мусульмани, так і тегеранське керівництво. Сильною позицією стала б відмова вести перемовини з нетерпимістю. Він же зайняв м’яку позицію, і до нього ставилися як до слабовільної людини. Газета «Обзервер» захищала його — «ні Британія, ні її автор не мають за що вибачатися», — проте відчуття неправомірности, хибности кроку невдовзі підтвердилося. «Навіть якби Салман Рушді став найпобожнішим чоловіком на світі, на кожному мусульманинові залишається відповідальність ужити все, що він має, своє життя і свої статки, аби лиш відправити його до пекла», — заявив імам, що помирав. Здавалося, далі нікуди. Ні, ще було куди. Далі нікуди настане через кілька місяців.

Приставлені до нього офіцери сказали, що йому не слід залишатися у готелі «Герб Лайґонів» більше, ніж на дві ночі. Добре, що ніхто із медійників його не запопав, але вже наступного дня вони обов’язково б його знайшли. Тут він довідався про ще одну гірку правду: йому самому доведеться подбати про місце свого перебування. Поліція радила, а радше вказувала не повертатися додому, оскільки там дуже складно (себто дуже дорого) його охороняти. Проте «конспіративних квартир» ніхто йому не надавав. І якщо навіть такі існували, то в них йому не довелося пожити. Назагал люди, начитавшись шпигунських романів, твердо вірили в існування конспіративних квартир і думали, що він за державний кошт перебуває в одній із таких фортець. Критика стосовно витрачених на його захист грошей щотижня ставала гучнішою, а це -показник зміни громадської думки. На другий день постою в «Гербі Лайґонів» йому сказали, що за двадцять чотири години він має знайти інше місце.

Він, як завжди, зателефонував до Клариси додому, щоб поговорити із Зафаром, і вона допомогла знайти на якийсь час притулок. Тоді вона працювала літературним агентом в агенції «А.П. Вотт», а її старша партнерка Гіларі Рубінстайн мала заміський будинок у містечку Тейм, що в Оксфордширі, і люб’язно запропонувала пожити там кілька днів. Це був перший вияв великодуш-ности з боку друзів і знайомих, без чиєї доброти він залишився б безпритульним. Будинок Гіларі виявився відносно невеликим і стояв не у безлюдній місцині, себто не повністю відповідав вимогам його перебування, але він потребував нічлігу, тож був щиро вдячний. Прибуття відремонтованого «ягуара», Звірюки, тенісиста Стена, ошатно вдягненого Бенні, Денніса Коня і кремезного Міккі К., а ще Маріан і людини-невидимки

1 ... 46 47 48 ... 218
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джозеф Антон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джозеф Антон"