Читати книгу - "Сага про Єсту Берлінга"

class="p1">— Цить! — гримнув на неї граф і випростався, щоб виголосити їй кару. — Горе тобі, жінко, що хочеш судити чоловіка! Горе тобі, коли ти, моя дружина, зважилась образити того, кому я залюбки тисну руку! Яке тобі діло, що кавалери довели майориху до в’язниці? Хіба вони не мали на те права? Де тобі збагнути, який гнів охоплює чоловіка, коли він дізнається про жіночу зраду! Може, ти й собі хочеш піти тією слизькою стежкою, що захищаєш майориху?

— Але ж, Генріку…

Графиня безпорадно, мов дитина, простягала руки, ніби відвертала від себе лихі слова. Мабуть, досі з нею ще ніхто так суворо не розмовляв. Вона була така беззахисна серед цих жорстоких чоловіків, а тепер від неї відвернувся і її єдиний оборонець! Ніколи більше її серце не матиме снаги рятувати світ.

— Але ж, Генріку, ти мав би мене боронити!

Тепер Єста отямився, хоч було запізно. Він не знав, що йому робити. Він так хотів би допомогти графині! Та хіба можна втручатися у подружні справи?

— Де Єста Берлінг? — спитав граф.

— Тут! — відповів Єста і зробив жалюгідну спробу обернути все на жарт. — Ви, либонь, казали щось дуже мудре, шкода, що я спав і не чув. А що, графе, як ми тепер поїдемо собі додому і не заважатимемо вам спочивати?

— Єсто Берлінгу, оскільки моя дружина відмовилася танцювати з тобою, я накажу їй перепросити тебе й поцілувати тобі руку.

— Любий графе, — усміхнувся Єста, — хіба таку руку, як моя, може цілувати молода жінка? Вчора вона була замащена кров’ю забитого лося, а нині сажею після бійки з вуглярем. Ви, графе, вчинили шляхетний і великодушний присуд. Для мене вже й цієї винагороди досить. Ходімо, Веренкройце!

Граф заступив йому дорогу.

— Ні, стривай! — мовив він. — Моя дружина мусить слухатись мене. Я хочу, щоб вона переконалася, до чого призводить сваволя.

Єста безпорадно спинився. Графиня побіліла мов крейда, але не рушила з місця.

— Ну йди! — наказав граф.

— Я не можу, Генріку.

— Можеш, — суворо мовив граф. — Можеш… Але я знаю, чого ти хочеш. Ти хочеш примусити мене стати на герць з Єстою Берлінгом, бо з якоїсь примхи не вподобала його. Ну що ж, якщо ти його не перепросиш, мені доведеться битися. Жінки люблять, коли чоловіки через них стріляються. Ти зробила помилку, але не хочеш її виправити. Отже, доведеться відповідати мені. Я стану з ним на герць, графине. За кілька годин із мене лишиться кривавий труп.

Графиня прошила чоловіка довгим поглядом і побачила його таким, як він був насправді: дурним, боягузливим, самовдоволеним і пихатим, найнікчемнішим із людей.

— Не хвилюйся! — мовила вона, вже холодна, мов крига. — Я зроблю так, як ти велиш.

Тепер Єсту охопив розпач.

— Та що ви, графине! Не смійте! Ви просто дитина, слабка, невинна дитина, і щоб ви цілували мені руку! У вас така чиста, прекрасна душа! Я ніколи більше не зважуся наблизитися до вас. О, ніколи в світі! Я приношу смерть і руїну всьому доброму й невинному. Ви не повинні торкатися мене. Я тремчу перед вами, як вогонь перед водою. Не смійте!

Єста сховав руки за спину.

— Мені вже однаково, пане Берлінгу. Тепер мені однаковісінько. Я перепрошую вас. Перепрошую і дозвольте поцілувати вам руку!

Єста все ще тримав руки за спиною. Він роззирався по залі й відступав до дверей.

— Якщо ти не даси, щоб моя дружина поцілувала тобі руку, то мені доведеться битися з тобою, Єсто Берлінгу, а на неї накласти іншу, ще тяжчу кару.

Графиня здвигнула плечима.

— Він збожеволів з боягузтва, — прошепотіла вона. — Дозвольте, нехай я зроблю, що він велить! Мені вже тепер не страшне приниження. Зрештою, ви весь час цього хотіли.

— Я цього хотів? Ви справді вважаєте, що я цього хотів? Ну, то ви переконаєтесь, що я цього не хотів, коли взагалі не буде чого цілувати? — спалахнув Єста.

Він підбіг до коминка й засунув руки у вогонь, їх огорнуло полум’я, шкіра почала морщитись, нігті затріщали. Тієї ж миті Беренкройц схопив його ззаду за комір і відтяг від коминка. Єста наштовхнувся на стілець і сів. Тепер він соромився свого безглуздого вчинку. Чи не подумає графиня, що він просто хотів похвалитися? Отак зробити на очах повної зали людей! Справді, наче похвальба! Адже він ні крихти не ризикував.

Не встиг Єста підвестися, як графиня вже стояла перед ним на колінах. Вона схопила його червоні, закурені руки й стурбовано оглядала їх.

— Я поцілую їх! — вигукнула вона. — Неодмінно поцілую, як тільки вони перестануть боліти!

З очей у неї покотилися сльози, коли вона побачила, як попалена шкіра береться великими пухирями.

Для неї в Єсті ніби відкрилася не знана досі велич. Невже такі речі ще можливі на світі? І зроблено це задля неї! О, яка він людина, яка людина, велет у доброму й злому, лицар величних вчинків, сильних слів і блискучих манер! Герой, герой, створений інакше, ніж інші чоловіки! Раб забаганки, миттєвої примхи, гарячий і небезпечний, безстрашний і непомірно дужий.

Вона була цілий вечір така пригноблена, недобачала в світі нічого, крім смутку, жорстокості і боягузтва. Тепер усе забуто. Молода графиня знову повеселішала. Богиню смерку переможено. Для молодої графині світ знову набрав яскравих барв..

Це було тієї самої ночі в крилі нахлібників.

Кавалери уговкували і лаяли Єсту Берлінга. Літні добродії хотіли спати, та леле! Він не давав їм спокою. Дарма вони позаслонювали ліжка завісами й погасили світло — Єста не замовкав ні на хвилину.

Він заявив їм, що молода графиня янгол і він обожнює її. Він слугуватиме і поклонятиметьея їй. Тепер він радий, що всі жінки його знехтували, бо зможе присвятити своє життя тільки їй. Вона, звичайно, зневажає його. Але він буде щасливий, коли вона дозволить йому, мов тому псові, лежати біля своїх ніг.

Чи вони коли придивлялися острівця Лаге на озері Левен? Чи бачили його південний бік, де гострозубі скелі виростають стрімко з води? А північний, де острів злагідна спадає до озера і де піщані коси, зарослі прегарними високими смереками, сягають далеко в озеро й утворюють чудові затоки? Там, на стрімкій вершині, де ще лишились руїни давньої піратської фортеці, він збудує молодій графині. мармуровий палац. Широкі сходи, вирубані просто в скелі, спускатимуться до самого озера, а до них причалюватимуть човни. Замок матиме чудові зали і високі вежі з позолоченими зубцями. Молодій графині годиться саме таке житло. Старезний трухлявий Борг не вартий, щоб вона туди й ногою студила.

За якийсь час то тут,