Читати книгу - "Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11"

його предки жили в такій близькості з двоногими богами. Занадто довго його поріддя любило людину, служило їй із любові, терпіло злигодні задля любові, гинуло за любов і на віддяку мало трохи похвали, ще менше розуміння й шорстку любов людини.

Така прикра була самотність Джеррі, що він радий був би й чорношкірому двоногому богові, якщо вже білі боги давно запали в прірву минулого. Бо з того, що знав Джеррі, він міг би, якби вмів, виснувати, що всі білі боги, скільки їх було на світі, пропали. А вважавши, що краще мати бодай чорного бога, ніж не мати ніякого, він, коли доїв порося, звернув зі свого шляху ліворуч, у долину, до моря. Знов же, він зробив те, не думавши: просто в глибині його мозку озвався закріплений там досвід. Адже він завжди жив біля моря і людей зустрічав тільки біля моря, а дорога вниз неодмінно веде до моря.

Він вибіг на берег захищеної рифами лагуни й побачив зане-палі очеретяні хатини — знак того, що там колись жили люди. Але селище вже заполонили джунглі. Крізь гнилі покрівлі попробивалися, тягнучись до сонця, дерева в шість дюймів завгрубшки. Швидкорослий ліс затінив ідоли й тотеми, і ті дерев’яні почвари, сидячи в різьблених акулячих пащах, глузливо шкірили зуби на марність людську крізь шкурину зеленого моху та плямистої цвілі. З-під коріння кокосових пальм осипався до тихої води нужденний береговий мур. На землі лежали й гнили банани та плоди хлібного дерева. Повсюди валялися кістки — людські кістки, і Джеррі обнюхував їх, упізнаючи в них емблеми смерті, того «ніщо», яке поглинало всіх живих. Черепів він не натрапляв, бо черепи від тих розкиданих кістяків прикрашали собою кумирні в гірських тубільських селищах.

Солоний запах моря приємно лоскотав йому ніздрі. Він аж сопів із насолоди, вдихаючи сморід мангрового болота. Та враз, ніби Робінзон, що знайшов слід П’ятниці, тільки не очима, а нюхом, Джеррі стрепенувся, мов наелектризований, бо зачув на землі свіжий слід живої людської ноги. То була нога чорношкірого, але живого, і ступала вона там зовсім недавно; а пробігши тим слідом кільканадцять ярдів, Джеррі зачув і другий, безперечно, залишений білою людиною.

Якби хто бачив його ту хвилину, то напевне подумав би, що Джеррі раптом сказився. Бо він несамовито заметався то сюди, то туди, то тикався писком у землю, то піднімав його вгору, і нестямно скавчав, бігаючи, і стрибав раптом убік, уловивши новий запах, — одне слово, метушився, ніби граючись у квача з якимсь невидимим товаришем.

Та насправді він читав цілу повість, написану на землі багатьма людьми. Він дізнався, що там недавно був білий чоловік і багато чорношкірих. Ось тут один чорношкірий видирався на кокосову пальму й скидав горіхи. А тут обірвано рясний банан; а там далі, видно, те саме зроблено з хлібним деревом. Одне тільки збивало Джеррі з пантелику: людський запах, що не належав ні чорношкірому, ні білому чоловікові. Якби він більше знав та мав спостережливіші очі, то помітив би, що той слід менший за чоловічий, а від сліду чорношкірої жінки різниться тим, що пальці на нозі стулені докупи й не так угрузають у землю. А запах бентежив Джеррі тому, що він ніколи ще не нюхав талькової пудри. Той запах аж щипав йому ніздрі, а проте Джеррі ще ні разу не чув такого, відколи навчився розпізнавати нюхом людський слід. Домішувалися до нього й інші запахи — слабкіші, але так само незнайомі.

Не дуже довго бентежився Джеррі тієї загадкою. Він знайшов слід білого чоловіка й простежив його серед плутанини інших слідів, крізь пролам у мурі, аж на берег із коралового піску, промитого морем. Там сліди були найсвіжіші й усі сходилися до місця, де на піску лишився відбиток прови човна і де люди зійшли на берег, а тоді знов сіли в човен. Нюхом прочитавши все те, Джеррі забрів у воду аж до пліч і втупив очі в той бік, де зникав пахучий слід.

Якби він прибіг на півгодини раніше, то побачив би човен без весел, із бензиновим мотором, що хутко плив по водяній гладіні. А тепер він побачив тільки «Еренджі». Правда, вона здавалася куди більша за ту «Еренджі», що Джеррі знав, однак була так само біла й довга, мала щогли й пливла по морю. На ній були три щогли, височенні й усі однакові; але його спостережливість не була так розвинена, щоб він міг помітити різницю між ними й двома щоглами «Еренджі» — передньою вищою, а задньою нижчою. Він знав тільки один-єдиний плавучий світ — білу «Еренджі». А отже, без крихти сумніву, це й є «Еренджі», а на ній він знайде свого укоханого Шкіпера! Якщо «Еренджі» можуть воскресати, то й Шкіпери можуть. І Джеррі, сповнений глибокої віри в те, що на палубі цього білого плавучого світу знайде живісінькою, при своєму тілі й двох ногах, ту голову, яку востаннє бачив мертвою на колінах у Башті, побрів у воду глибше й глибше, а тоді поплив.

То було велике зухвальство, бо, зважившись пливти морем, він порушив одне з найбільших, найтяжчих табу, відомих йому. У його словнику не було слова «крокодил», але в пам’яті в нього, не менш значущий, ніж слово, зберігався грізний образ пливучої колоди, що була не колодою, а живою істотою, вміла плавати по воді й під водою, виповзати на берег, мала страшенні зуби, величезне черево й означала певну смерть для кожного собаки, що потрапить у воду.

Однак Джеррі, порушуючи табу, не боявся. То тільки людина може одночасно зазнавати двох почуттів і перемагати страх відвагою. Джеррі, пливучи, знав тільки одне: що він пливе до «Еренджі», до Шкіпера. За мить перед тим, як відштовхнувся лапами від дна й поплив, він ще тямив, яке страшне табу навмисне порушує. Та зважившись і кинувшись плисти, він ніби покотився з гори, і думкою, і серцем пам’ятав одне: що він пливе до Шкіпера.

Не бувши дуже досвідченим плавцем, він напружував усю силу й без упину скавулів, виливаючи так свою любов до Шкіпера, що, безперечно, був на борту білої яхти за півмилі від берега. І та пісенька любові, змішаної з тривогою, долетіла до вух чоловіка й жінки, що спочивали в шезлонгах під тентом; бистроока жінка перша розгляділа на воді золотаво-руду голову Джеррі й гукнула:

— Спусти човна, Мужу! Там собачка. Треба його витягти, бо потоне.

— Собаки не так легко тонуть, — відповів той, кого названо Мужем. — Допливе й сам. Але