Читати книгу - "Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11"

де міг узятись тут собака… — він підніс до очей морського бінокля, хвильку придивлявся, тоді докінчив: — Та ще й собака білих людей!

Джеррі загрібав лапами воду й невпинно плив уперед, не спускаючи з очей яхти, що все ближчала й ближчала, коли раптом зачув небезпеку. Кара за порушення табу не забарилась. До нього рухалась пливуча колода, що була не колодою, а живою згубою. Частина її видніла над водою, і поки вона поринула, Джеррі помітив, що вона чимсь не така, як живі пливучі колоди, відомі йому.

Потім щось черкнуло повз нього, а він зустрів його гарчанням та замахом передніх лап. А воно так мотнуло хвостом, аж збило на воді вир, що обкрутнув і Джеррі. То була акула, а не крокодил, і вона не сахнулася б так злякано, якби не була сита, зжерши недавно здоровезну морську черепаху, занадто стару й немічну, аби втекти.

Хоча Джеррі вже не бачив акули, однак відчував, що та істота, знаряддя смерті, десь поблизу. Не бачив він і спинного плавця, що виринув позаду й наздоганяв його. Зате він почув, як ляснуло один за одним кілька пострілів з яхти, а ззаду в нього пролунав панічний сплеск. І все. Небезпека зникла, і він забув за неї. Він навіть не пов’язав її зникнення з пострілами. Він не знав і ніколи пе дізнався, що чоловік, якого всі називали Гарлі Кененом, а «Мужем» — жінка, яку він звав «Жоною», власник трищоглової яхти «Аріель», урятував йому життя, всадивши акулі під спинний плавець кулю з рушниці калібру тридцять-тридцять.

Зате він мав дуже скоро познайомитись із самим Гарлі Кененом, бо то Гарлі Кенена, обв’язаного линвою під пахви, двоє матросів спустили з високого борту «Аріеля», і він ухопив за в’язи рудого ірландського тер’єра, що навіть не подивився на нього, а задирав голову вгору, ставши у воді сторч, і жадібними очима шукав серед цілого ряду облич понад поруччям одне-єдине обличчя.

І коли його поставили лапами на палубу, він не затримався, щоб подякувати, а відразу інстинктивно струснув із себе воду і заметався по палубі, шукаючи Шкіпера. Чоловік і жінка, побачивши те, засміялись.

— Він неначе ошалів із радості, що його врятували, — зауважила місіс Кенен.

Містер Кенен відповів:

— Та ні. У нього, певне, якийсь гвинтик загубився. Знаєш, як ото буває, що коліща сприсне із заскочки. Він, мабуть, не може спинитись, поки не вибігається.

А Джеррі тим часом пробіг із корми на прову понад лівим бортом, тоді вернувся назад понад правим, крутячи обрубком хвоста й приязно всміхаючись до численних двоногих богів, що траплялись йому дорогою. Якби він був здатний до таких абстрактних міркувань, він би дивом здивувався, що білих богів так багато, їх було принаймні тридцятеро, не рахуючи ще інших богів, не білих і не чорних, однак двоногих і одягнених, а отже, безперечних богів. Знов же, якби він умів так узагальнювати, то відзначив би собі, що все ж таки не всіх білих богів поглинуло небуття. А так він тільки бачив те, ніяк про нього не думаючи.

Проте Шкіпера не було ніде. Джеррі стромляв писок у баковий люк, у кубрик, де двоє кухарів-китайців заджерґотіли до нього незрозумілою мовою, у люк кают-компанії, у світловий люк машинного відділення, звідки вперше зроду почув запах бензину й мастила; але Шкіперового запаху, скільки не бігав, скільки не нюшив, не дочув ніде.

На кормі, біля стерна, він був би сів і гірко завив із розчарування, якби до нього не озвався один білий бог, очевидно, високого рангу, в уніформі й білому парусиновому кашкеті із золотим гаптуванням. Джеррі, як чемний собака, всміхнувся, лагідно прищулив вуха, закрутив хвостиком і підійшов ближче. Рука того великого бога простяглась погладити його по голові, коли враз до них долетів жіночий голос, що в його тоні Джеррі, хоча й не зрозумів жодного слова, відчув наказ. І справді, бог у білому із золотом зразу відсмикнув руку, що вже трохи не торкалась до Джерриної голови, виструнчився і, показуючи рукою та спонукаючи словами, про значення яких Джеррі міг тільки здогадуватися, спрямував його до тієї, що сказала так владно:

— Пошліть його, будь ласка, до мене, капітане Вінтерсе.

Джеррі завихлявся всім тілом, радий слухатись наказу, і був

би охоче підставив голову під руку, що простягалась його погладити, якби не спинило його щось незвичайне в жінці, не таке, як у всіх. Не добігши до неї, він відскочив назад, вискалив зуби й загарчав, коли вітер шарпнув назустріч йому пелену її спідниці. Доти він не бачив жодної жінки, крім голих тубілок. І ця спідниця, що лопотіла на вітрі, наче вітрило, нагадала йому грізного грота «Еренджі», що перелітав у нього над головою, ляскаючи та грюкаючи блоками. Голос у жінки був лагідний і облесливий, та страшна спідниця й далі лопотіла на вітрі.

— Дурненький ти песику! — засміялася жінка. — Я ж тебе не вкушу.

А її чоловік сягнув сильною, впевненою рукою й притяг Джеррі до себе. Джеррі аж закрутився в екстазі під пестливим дотиком бога й лизнув його руку рожевим язиком. Тоді Гарлі Ке-нен підштовхнув його до жінки, що звелася в шезлонгу, нахилилась уперед і заклично простягла обидві руки. Джеррі послухався. Він підступив ближче, прищуливши вуха й усміхаючись; та не встигла вона торкнутися до нього, як вітер знову шарпнув спідницю, і він відскочив, загарчавши.

— Він не тебе боїться, Вілло, а твоєї спідниці, — сказав Ке-нен. — Може, він зроду ще не бачив спідниці.

— Ти хочеш сказати, — відмовила Вілла насмішкувато, — що людожери на Малейті держать расові псарні й ведуть племінні реєстри? Адже цей собачий зайдисвіт — такий безперечний ірландський тер’єр, як наш «Аріель» — шхуна з орегонського кедру.

Гарлі Кенен засміявся, погоджуючись. Засміялась і Вілла, і Джеррі, зрозумівши, що це двоє щасливих богів, усміхнувся теж.

Він уже самохіть підійшов до богині: його надив запах талькової пудри та інші, слабкіші запахи, що їх він уже був натрапив на березі. Та на лихо пасат знову залопотів спідницею, і Джеррі знову сахнувся назад, одначе не так далеко, і наїжачився менше, і вже не загарчав, а тільки трохи вискалив зуби.

— Він боїться твоєї спідниці, — наполягав Гарлі. — Глянь на нього! Він хоче підійти до тебе, а спідниця його відстрашує. Ось підтич її під себе, щоб вона не метлялась, і побачиш.

Вілла послухалась, і Джеррі обережно підійшов, підставив голову їй під руку й завихляв боками, а сам почав обнюхувати її

ногу в панчосі й черевику і