Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

поринув у поточні справи. Наближалося літо, і він оформив угоду на оренду другого поверху будинку Сар'яна, хоч журналіст і вважав це зовсім зайвим.

— Не розумію, навіщо ці формальності? — казав він. — Приїжджайте і живіть собі на здоров'я коли хочете й скільки хочете!

Думав Василь і про купівлю автомобіля найновішої марки. Дорога машина надала б ще більшої ваги й авторитету її власникові не тільки в очах консьєржки, сусідів, членів тенісного клубу, але й ділових людей. Він вибрав чорний лімузин американської марки «б'юїк». Після продажу старенького «фіата», що добре послужив йому, доклав ще вісім тисяч франків. Зате яку красуню машину він придбав! Потужний шестициліндровий мотор, м'які амортизатори, надійні гальма, плавний хід, а оздоблення!..

Вечорами Василь, як і досі, бував у тенісному клубі, хоч після слів фабриканта про підозрілих іноземців йому доводилося докладати чимало зусиль, щоб триматись, як колись, невимушено.

Дізнавшись про намір Василя поїхати в Берлін, Маріньє сказав йому, що Франсуа Понсе, посол Франції в Німеччині, — його близький друг. Отож Маріньє може дати мосьє Кочекові рекомендаційного листа.

— В наш тривожний час не завадить мати впливових заступників, особливо у теперішній Німеччині!.. Франсуа — мій земляк, шкільний товариш. Він зробить усе, щоб ваше перебування в Німеччині було якнайприємніше.

— Я вам дуже вдячний, мосьє Маріньє! Неодмінно скористаюся з вашої люб'язності.

— Не треба дякувати. Сподіваюсь, повернувшись із Німеччини, ви розкажете нам про все, що там побачите…

— Звичайно, якщо тільки зможу задовольнити хоча б частково вашу цікавість!..

Розмова відбувалася в присутності де ла Граммона. Він подивився на Василя і, посміхаючись, сказав:

— Ви прекрасно розберетеся в усьому, що побачите в Німеччині, і, безумовно, зумієте задовольнити найбільшу цікавість до тамтешніх подій!

— Вам дуже важливо знати, мосьє Кочеку, що діється по той бік Рейну, — сказав Маріньє. — Гітлер, на мою думку, нападе передусім на своїх слабких сусідів, отже, і на вашу вітчизну. Заворушилися судетські німці, — вони вимагають цілковитої автономії, а це означає початок розчленування Чехословаччини. В Австрії з кожним днем посилюється рух прихильників аншлюсу…

Василеві було приємно, що Маріньє і де ла Граммон розмовляють із ним досить відверто, і йому хотілося збагнути причини того. Чи це тільки прояв симпатії до нього, чи справа ще й у тому, що він словак за національністю, отже, потенціальний ворог фашизму?

Наступної суботи Василь і Ліза подалися до Сар'янів, — уже не в гості, а додому. Угода на оренду другого поверху лежала у Василя в кишені.

Вечеряли разом. Василь привіз наїдків, вин і цим розсердив журналіста.

Дізнавшись, що Маріньє обіцяв Василеві рекомендаційного листа, Сар'ян сказав:

— Неодмінно скористайтесь цим листом! Франсуа Понсе старий дипломатичний вовк, і з його допомогою багато дверей розчиняться перед нами. В усякому разі, за посередництвом французького посольства ви зможете побачити і почути в Берліні значно більше, ніж коли б діяли самостійно.

Нарешті надійшла відповідь із Берліна. Одна з двох кінопрокатних контор (другу, як з'ясувалося потім, закрили — її власником був єврей) повідомляла, що готова встановити ділові зв'язки з рекламною фірмою «Жубер і компанія» і рада приїзду представника фірми, пана Кочека.

Щоб виїхати, треба було виконати останню формальність — одержати візу в німецькому консульстві. Василь пішов у генеральне консульство Німеччини в Парижі й звернувся до чергового чиновника з проханням видати йому візу для поїздки до Німеччини строком на два місяці.

Кожного разу, коли треба було пред'являти чехословацький паспорт, Василь хвилювався, хоч паспорт одержав у самій Чехословаччині, дотримуючись усіх формальностей. Він уникав зустрічей зі своїми «співвітчизниками», не ходив до посольства й консульства Чехословацької республіки у Франції й досі навіть не зареєстрував там паспорта, що мав би зробити згідно з правилами.

Те, що сталося в німецькому генеральному консульстві, перевершило найбільші побоювання Василя. Чиновник, який зустрів його спочатку вельми люб'язно, відразу став суворим, коли дізнався, що Кочек — словак за національністю і підданий Чехословацької республіки.

— Власне, що спонукує вас відвідати Німеччину? — сухо запитав він.

Василь пояснив — ввічливо й докладно.

— Хіба не можна листовно відрегулювати ваші комерційні стосунки з діловими колами Німеччини? — допитувався чиновник.

— Не зовсім розумію вас, — сказав Василь. — Як саме встановлювати зв'язки з діловими колами тієї чи іншої країни, шляхом листування чи через особисті контакти — вирішує наша фірма. І в даному разі я прийшов до вас не радитися, а одержати візу.

Чиновник, пропустивши його слова повз вуха, докинув без всякого зв'язку з попередніми запитаннями:

— Якої ви національності?

— Словак.

— Чи мали раніше ділові зв'язки з єврейськими фірмами в Німеччині?

— Ні. Досі наша фірма взагалі не мала ділових зв'язків із Німеччиною. Це наша перша спроба. Саме тому нам і хотілося б мати особистий контакт із діловими колами, тим більше, що Берлінська кінопрокатна контора люб'язно запросила приїхати нашого представника. — Василь подав чиновникові листа, якого одержав з Берліна.

Той перебіг очима листа і знову спитав:

— Як ви ставитесь до останніх подій у Німеччині?

— Я комерсант і політикою не займаюся, та все ж відповім на ваше запитання. На мій скромний погляд, встановлення тієї чи іншої системи правління — внутрішня справа кожної суверенної держави, і нікого, крім цієї держави, стосуватися не повинна.

Чиновник подав йому анкету.

— Прошу, заповніть анкету, залишіть у нас паспорт і заяву, в якій докладно поясніть причини, що спонукують вас відвідати Німеччину.

Віддаючи за кілька хвилин чиновникові паспорт, заяву і заповнену анкету, Василь запитав:

— Коли дозволите приїхати до вас по візу?

— Зайдіть днів через п'ять. Але немає ніякої гарантії, що ви одержите візу.

— Чому ж?

— З багатьох причин, роз'яснювати котрі не мій обов'язок! — обірвав його чиновник.

Зрозумівши, що йому можуть не дати візу, Василь того ж вечора в тенісному клубі розповів Веберові про свою розмову з