Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Звісно, справа не в грубості чиновника, а в тому, що мені можуть не видати візу, — сказав він. — А мені вкрай необхідно поїхати в Берлін і спробувати домовитися з тамтешніми діловими колами. Тут, у Франції, збут нашої продукції зменшується з кожним днем, і ми змушені шукати нові ринки поза Францією. Дуже прошу, якщо вам неважко, допоможіть.
— Не турбуйтеся, — сказав Вебер. — Я можу це владнати. За чотири дні приїжджайте до нас і одержите візу.
— Скажіть, чому взагалі так неохоче дають візу для поїздки до Німеччини?
— Після того, як владу захопив Гітлер, у Німеччині чинять не дуже гарні речі… Звичайно, нікому не хочеться, щоб правда просотилася в інші країни. — Вебер понизив голос: — Крім того, ви чехословацький підданий. А з деякого часу ставлення до ваших співвітчизників не зовсім доброзичливе, щодо цього надіслано навіть спеціальний циркуляр…
Вебер дотримав слова. Коли за чотири дні Василь знову пішов у генеральне консульство Німеччини, той же чиновник повернув йому паспорт з візою і навіть побажав приємної подорожі.
Купивши квиток у вагон першого класу, Василь сів у поїзд на Північному вокзалі і вирушив до Берліна. На душі було неспокійно, хоч він усіляко намагався приховати це від Лізи, що проводжала його…
Готель «Кайзергоф», в якому Василь найняв номер, був комфортабельний — чудове обслуговування, ідеальна чистота, — але надміру дорогий. Однак Василь свідомо робив зайві витрати: кожному ж ясно, що комерсант з незначними прибутками і невеликим капіталом не найматиме номер у готелі «Кайзергоф» і не обідатиме в ресторані «Унтер-ден-Лінден».
Перше неприязне враження про Берлін склалося у Василя ще у вестибюлі готелю, коли вишколений портьє, тримаючи його паспорт, запитав чемно — чи не іудей пан Кочек?
Василя обурила така безцеремонність, але відповів він стримано:
— Ні, я словак за національністю і католик за віросповіданням. Усе ж дозвольте дізнатись — яке це має значення?
— Іудеям зупинятися у нас не можна…
У номері Василь поголився, надів свіжу сорочку, інший костюм і спустився в ресторан поснідати. Щоб мати кілька вільних днів і роздивитися трохи, він надумав відкласти знайомство з представниками кінопрокатної контори.
Поснідавши, Василь вийшов на вулицю. День був похмурий. Сірі хмари, що затягли небо, опустилися зовсім низько. Дув холодний, пронизливий вітер. Василь мерз у легкому демісезонному пальті, а проте довго стояв біля вітрин магазинів, розглядаючи без смаку оформлені реклами.
Назустріч раз у раз траплялися молодики в напіввійськовій коричневій формі. Складалося враження, що Берлін перетворився на військовий табір. Люди в коричневій формі вітали один одного, рвучко витягаючи праву руку вперед. Цього фашистського вітання, яке стало згодом символом варварства й нечуваної жорстокості, Василь досі не бачив.
Він дійшов до якогось майдану. З вікон і балконів будинків звисало багато прапорів, які тріпотіли на вітрі. Площею йшов духовий оркестр, ревли труби, гриміли литаври. За оркестром марширували загони парубійків у тій же коричневій формі. Порівнявшись із чотириповерховим сірим будинком, з балкона якого звисав велетенський прапор із свастикою, оркестр змовк. Демонстранти, вітаючи прапор, рвучко витягли праву руку вперед і тричі вигукнули: «Хайль, хайль хайль!..» Мабуть, у цьому сірому будинку містився центр націонал-соціалістської партії чи, може, його берлінське відділення.
Загони поділилися на групи, немов на фізкультурному параді.. І незабаром на майдані яскраво спалахнуло кілька вогнищ. До них під'їжджали важкі грузовики, повнісінькі книжок.
Парубійки в коричневому кидали книжки у вогонь. Високі стовпи диму здійнялися в небо…
Берлін щогодини підносив приїжджому нові сюрпризи. На вулицях з ранку до пізнього вечора гриміли духові оркестри, за ними нескінченними колонами марширували шибайголови в коричневій формі. На майданах влаштовувалися паради, багатолюдні мітинги, на яких виступали відомі діячі націонал-соціалістів, закликаючи молодь викоренити на німецькій землі комуністичну заразу, знищити євреїв і готуватися до завоювання життєвого простору. Повсюди громили єврейські крамниці і магазини. У ці ж дні фашистський офіціоз «Дойче беобахтер» надрукував постанову, що зобов'язувала всіх іудеїв незалежно од віку, статі, звання і майнового стану носити на лівому боці грудей знак, який свідчив про національність.
«Батько» мав рацію, настійно радячи мені поїхати до Берліна, — думав Василь. — Ніякі статті, хоч би як талановито їх було написано, не можуть дати навіть приблизного уявлення про те, що таке справжній фашизм…»
27 лютого, ввечері, почалася пожежа рейхстагу. Василь спочатку не надав цьому значення — хіба мало пожеж виникає у містах! Але з вечірніх газет він дізнався; слідчі органи вважають, що рейхстаг підпалили комуністи, і все збагнув. Одразу ж піднялася нова хвиля терору по всій Німеччині. Спеціально створені органи державної безпеки арештовували всіх, кого підозрювали в належності до комуністичної партії або співчутті їй, арештовували й соціал-демократів. Хапали євреїв, садовили в товарні вагони і вивозили невідомо куди. Тільки найбагатшим із них щастило за нечувано великі гроші дістати закордонні паспорти і виїхати з Німеччини…
Щоб не викликати підозри своїм неробством, Василь зателефонував Берлінській конторі кінопрокату. Розмовляв із ним директор контори Хойзінгер. Він висловив задоволення з того, що пан Кочек приїхав, і люб'язно запропонував зустрітися з ним сьогодні, якщо, звичайно, у пана Кочека немає важливіших справ.
Пан Кочек не мав важливіших справ, оскільки приїхав у Берлін саме з цією метою. Тому він пообіцяв прийти до пана Хойзінгера о дванадцятій годині дня. Кінопрокатна контора була на другому кінці міста — досить далеко від центра. Василь узяв таксі.
Водій, щупленький чоловічок середнього віку, був балакучий. Василь дізнався, що він не власник машини, як багато хто з берлінських таксистів, а працює в наймах у хазяїна. До цього він два роки був безробітний. Тепер, завдяки піклуванню фюрера, становище змінюється — життя налагоджується, кількість безробітних щодень скорочується. Фюрер обіцяв роботу всім німцям, а він не така людина, щоб не виконати своїх обіцянок!.. Ні, в партії націонал-соціалістів не перебуває, але на найближчих виборах голосуватиме за неї… Заробляє не дуже багато, та це все-таки краще, ніж жити з дружиною і двома маленькими дітками на жалюгідну допомогу для безробітних… Нічого, трохи терпіння, і німці теж почнуть жити як люди!.. Гітлер нікому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рекламне бюро пана Кочека», після закриття браузера.