Читати книгу - "Мауглі"

192
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 69
Перейти на сторінку:
ця, окрім усього, говорить нашою мовою.

— Але ж тоді не йшлося про вбивство. Як я повернуся в Джунглі? Як скажу, що привів його сюди на смерть? — палко сказав Каа.

— Я поки не кажу про вбивство. А якщо для тебе важливе питання, піти чи не піти, то он там дірка в стіні до твоїх послуг. Заспокойся, заспокойся, жирний мисливцю на мавп. Не гарячкуй так! Мені варто лише доторкнутися до твоєї шиї, і Джунглі більше не побачать тебе. Жодна людина, яка потрапила сюди, на повинна вийти живою. Бо я охороняю Княже Місто!

— Але я ще раз повторюю тобі, білий черв’як мороку: тут немає ніякого міста, ніякого царя! Джунглі, лише Джунглі лежать скрізь навколо нас! — засичав Каа.

— Але скарби залишаються скарбами, і тому буде все так, як повинно бути. Тепер зачекай трохи, Каа, мешканцю скель, і побачиш, як твоя людина почне бігати. Тут досить місця для гри. Життя хороше, тож пограємо трохи, хлопчику! Пограй зі мною в кота й мишку!

Мауглі спокійно простягнув руку і поклав її на голову Каа.

— Ця Біла Відлога досі мала справу з людьми з Людської Зграї. Але вона ще не знає мене, — тихо промовив він, звертаючись до пітона. — Вона хоче, щоб я показав себе. Не заважай, нехай її бажання здійсниться.

Мауглі зупинився, тримаючи в руках анкус вістрям донизу. В одну мить він кинув його, і анкус, пролетівши біля голови змії, поцілив у відлогу, прибивши її до підлоги. Тієї ж миті Каа всією своєю вагою навалився на тіло змії, яка гарячково звивалася, не даючи їй зрушити з місця. Червоні очі кобри іскрилися, а її голова й частина шиї, які залишилися вільними, разом не більше півфута, шалено металися, завдаючи ударів праворуч і ліворуч.

— Убивай! — сказав Каа, коли Мауглі опустив руку, щоб дістати ніж.

— Ні, — відповів той, виймаючи ножа. — Адже я вбиваю лише для того, щоб добути собі їжу. Але поглянь, Каа…

Мауглі схопив змію за голову біля капюшона, лезом ножа відкрив її рота і показав на верхній щелепі страшні отруйні зуби, зовсім чорні та зморщені. Біла кобра пережила свою отруту, як це трапляється зі зміями.

— Туу (що означає: вигнили, висохли, а буквально — сухий пеньок), — сказав Мауглі й, піднявши анкус, звільнив кобру. — Для княжих скарбів потрібен новий сторож, — спокійно сказав хлопець. — Туу, Туу… ти недобре вчинила. Бався тепер скільки завгодно, грайся, Туу!

— Я осоромлена, убийте мене! — шипіла Біла Відлога.

— Тут і без того багато розмов про убивство. Ми йдемо. Я візьму із собою цю гостру річ, Туу, як нагороду за те, що бився з тобою і переміг.

— Та бережися, щоб річ, яку ти забираєш, не вбила тебе самого. В ній — смерть. Добре запам’ятай це: в ній — смерть! Її однієї вистачить, щоб убити всіх мешканців мого міста. Недовго буде ця річ у твоїх руках, Людино з Джунглів! Недовго залишиться і в тих, хто забере її в тебе. Вона буде вбивати, вбивати безкінечно; всі, до кого потрапить ця річ, будуть убивати заради неї. Мою силу вичерпано, але цей анкус продовжуватиме мою справу. Він — смерть! І завжди буде смертю! Не відповідаючи на слова змії, Мауглі поповз назад в отвір, через який увійшов, і, кинувши останній погляд у підвал, побачив, як Біла Кобра шалено билася головою об золоте зображення бога на підлозі й шипіла:

— Смерть, смерть!

ІІІ

Мауглі та Каа дуже зраділи, коли нарешті знову вибралися нагору. Вони озиралися навколо і з насолодою вдихали повітря Джунглів. Мауглі милувався блиском анкуса в промінні ранкового сонця.

Він був дуже веселий і задоволений своєю новою іграшкою, яка тішила його не менше, ніж букет свіжих квітів.

— Мабуть, цей камінь блищить сильніше, ніж очі Багіри, — сказав Мауглі, повертаючи держак, на кінці якого сяяв величезний рубін. — Я обов’язково покажу їй цей камінь. Але що таке говорила кобра про смерть? Я нічого не зрозумів.

— Я теж не можу це пояснити. Зізнаюся, я дуже жалкую, що Біла Відлога не познайомилася з твоїм ножем. У цій Холодній Балці завжди є якась гадина, якщо не на землі, то під землею. Але я зголоднів. Чи не бажаєш пополювати зі мною? — запитав Каа.

— Ні. Я поспішаю до Багіри, щоб показати їй цю річ. Вдалого полювання!

Мауглі майнув у гущавину і, розмахуючи анкусом, попрямував туди, де найлегше знайти Багіру. Декілька разів він зупинявся в дорозі, щоб помилуватися блиском своєї іграшки. Чорну пантеру, яка відпочивала після вдалого полювання, хлопець знайшов біля води. Мауглі розповів їй про всі свої пригоди від початку до кінця, поки Багіра розглядала й обнюхувала анкус. Коли Мауглі дійшов до останніх слів, які вимовила кобра, Багіра схвально замуркотіла.

— То Біла Відлога говорила про справжні речі? — жваво запитав Мауглі.

— Я народилася у клітці в Одейпурі й тому досить непогано знала людей. Серед них є багато таких, які погодилися б тричі вбити протягом однієї ночі, аби заволодіти хоча б цим червоним каменем.

— Але ж камінь лише збільшує вагу держака. Мій маленький блискучий ножик значно зручніший. До того ж цей червоний камінь не можна їсти. Через що тоді вони б почали вбивати один одного?

— Послухай, Мауглі, краще піди й виспися. Адже ти жив серед людей, і ти…

— Я думаю, люди вбивають тому, що вони не полюють: через лінь і жадання задоволень. Та прокинься, Багіро! Скажи мені, для чого люди використовують цю гостру річ?

Багіра трохи розплющила сонні очі, й Мауглі помітив, що в них блиснув якийсь хитрий вогник.

— Люди використовують цю річ для того, щоб лупити нею по голові синів Гаті, лупити

1 ... 46 47 48 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мауглі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мауглі"