Читати книгу - "Пустоцвiт"

відгукам закордонної професури) побачила «особливу здібність і набуту в науках майстерність», очолив Санкт-Петербурзьку академію наук у віці вісімнадцяти років.

За короткий час Григорій Теплое був обдарований чином колезького асесора і званням професора ботаніки: от і все, чого Олексій Розумовський зміг домогтися від імператриці. Але це було типове не те: ображеному Теплову хотілося Академією керувати, а не в підлеглих у явного недоука ходити!..

Глава 10
Справи академічні

Санкт-Петербург, 1746 рік.

«До чого несправедлива моя доля!» – думав Теплов.

Дійсно, скільки докладено зусиль – і все дарма… Може, не слід було так легко погоджуватися на пропозицію фаворита? Може, треба було діяти за власним планом – тоді нехай через довгий час і з більшими труднощами, але в нього б усе вийшло і без сторонньої допомоги? Тим паче що допомагати йому взялися настільки ненадійні люди, як брати Розумовські…

І знову Теплов лаяв себе за те, що понадіявся на інших! Ні, не варто тішитися надією, що хтось там про тебе подбає… От і передсмертний прогноз Феодора не збувся – а тим часом, старий свято вірив у свої прогнози…

Однак, незважаючи на настільки нищівний провал, Теплов як і раніше справно виконував свої обов'язки, працював і щомісяця відправляв щось із написаного до академічної друкарні. Загалом, ретельно трудився у царині ботаніки, не звертаючи найменшої уваги на сварки і склоки, що панували в Академії. З братами Розумовськими зустрічався тільки на прийомах і наукових колегіях. Утім, їхнє спілкування обмежувалося легкими уклонами: з'ясовувати щось у цих людей йому було боляче й огидно.

* * *

«До чого невдячні люди!» – думала Її Імператорська Величність Єлизавета Петрівна.

Вона оточила піклуванням і увагою юного, але безумовно перспективного брата свого обожнюваного Олеся. Не минуло й тижня, як молоде обдарування зарекомендувало себе страшенним картярем і марнотратом, витонченим цінителем театру й молоденьких акторок, а понад те – підкорювачем жіночих сердець… причому підкоряв Кирилко не якихось служниць, а фрейлін самої государині імператриці! Єлизавета Петрівна була вражена списком амурних перемог свого протеже. Що ж, не дивно: він щасливий, гарний, галантний – такий легко запудрить мозок будь-якій придворній курці. Ай, молодець!..

Загалом, ознайомившись із першою ж доповіддю агентів Бестужева-Рюміна про походеньки Кирилка при дворі, розпорядилася щомісяця видавати йому значні грошові суми, щоб хлопчина не бідував.

Однак не минуло й місяця, як ставлення Єлизавети Петрівни до молодшого братика фаворита різко змінилося. Адже Кирилко посмів захопитися… Великою княгинею Катериною Олексіївною!!! Безсоромна німкеня замість того, щоб думати про народження спадкоємця російського престолу, приємно проводила час, фліртуючи з палацовими кавалерами.

Загалом, вони явно знайшли одне одного! Невдячне стерво Катерина Олексіївна перетворила першого палацового красеня й безтурботного героя-коханця на безвладного болванчика. Кирилко волочився за Великою княгинею всюди, немов тінь, годинами просиджував у неї в салоні, сором'язливо дивлячись собі під ноги, не в силах сказати жодного слова… і нарешті, витрачав видані йому за найвищою вказівкою гроші (причому чималі!) на квіти, цукерки й подарунки для клятої вертихвістки.

Він винайшов для Великої княгині особливе ласкаве ім'я: Като. Сміявся, коли сміялася вона. Мирний по натурі, шаленів, коли лаяли її. А якось схопився за шпагу, настільки явно відреагувавши на масний жартик на адресу Катерини Олексіївни самого Петра Федоровича – між іншим, законного чоловіка цієї розпусниці…

З кожним днем Кирилко дедалі більше ставав схожим на тінь. Погляд його був сумним, грайливі жарти, примовки, анекдоти більше не злітали з вуст.

Як ні шкода було розлучатися з новим улюбленцем, однак мудра імператриця вирішила відіслати його геть із палацу.

От хоча б в Академію наук: з одного боку – почесно… з другого ж – достатньо далеко від цієї вертихвістки Катерини Олексіївни!..

* * *

«До чого мінливе життя!» – думав Кирило Розумовський.

Фортуна тільки-тільки посміхнулася йому після надзвичайно успішного дебюту на маскараді. Перед ним відкрилася перспектива стати всесильним царедворцем, як раптом…

Тільки вчора його буття складалося суцільно з балів, маскарадів, картярства, театрів. Молоденькі (й не дуже) фрейліни… Милі блакитні очі незрівнянної Великої княгині Катерини Олексіївни, невловимо схожі на бездонні вирви… і ще на очі іншої жінки – загадкової маркізи д'Етіоль, що не погоджувалася на менше, ніж шлюб із самим королем!..

І будь ласка: сьогодні він в Академії наук вислуховує нудотні звіти й розбирається в брудних плітках учених! Бачте, покоївка одного старого професора бігає по ночах до іншого професора – молодшого… а першому як без прислуги обходитися?! Неподобство! Жах! Або от іще прекрасна тема для кляузи: виділені на фарбування поруччя головного корпусу гроші давно розтринькані за картярським столом!..

Але найголовніша тема, що червоною ниткою проходила буквально в кожному доносі: всі навкруг дурні негідники й нездари!!!

Уф-ф-ф!..

Справедливості заради слід зазначити, що Академія, замислена Петром Великим як джерело найпрогресивніших розробок і отримання наукових знань, за роки правління Анни Іоаннівни й Анни Леопольдівни перетворилась на жалюгідну подобу департаменту розваг. Приміром, найкращі вчені того часу зобов'язані були… готувати феєрверки для придворних свят, писати привітальні промови, хвалебні оди і все таке інше!

За великим рахунком, обидві попередні російські правительки не мали найменшого уявлення, навіщо взагалі потрібна ця наука. Знали одне: пектися про вчених людей – заняття престижне, так слід вчиняти всім пристойним правителям. Тільки лише з цих міркувань Академія не була закрита остаточно. Однак використанню головної наукової установи не за призначенням ніхто перешкодити не міг…

Тому тут і запанувала повна плутанина, найпекучіші питання вирішувалися написанням доносів у Таємну канцелярію й кулачною бійкою. Поліпшувати було що – головне, знати б, яким чином домогтися покращень!.. Минали тижні й місяці перебування Кирила Розумовського на новій посаді, однак ніяких дієвих заходів він не вживав.

* * *

Нарешті одного далеко не прекрасного дня, коли новоспечений керуючий гадючника, офіційно йменованого Санкт-Петербурзькою Її Імператорської Величності академією наук, укотре (і