Читати книгу - "Пустоцвiт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Довелося скликати вчену раду, однак ні Шумахер, ні Нартов, ані хтось інший з когорти колишніх керівників так і не зміг порадити Кирилку щось ділове. Ломоносов, що перед цим доволі часто заходив до Розумовського поговорити про справи, терміново замкнувся у своїй коморці, що гордо йменувалася «лабораторією», і почав серію найважливіших досліджень з кольоровим склом. Умить припинили віддаватися улюбленому заняттю (тобто, творенню кляуз) Деліль, Тредіаковський та інші активні писаки: у кожного зненацька знайшлася термінова, просто невідкладна робота, важливіше від якої у світі немає нічого й бути не може…
Кирилко писав братові слізливі листи, у яких благав умовити государиню Єлизавету Петрівну повернути його назад до палацу. Та Олексій залишався глухим до жалісливих прохань і у відповідь настійно радив зайнятися справами Академії. Парубок упав у відчай: він геть не розумів, чому раптом усі відвернулися від нього, кинули напризволяще?!
От саме в один з таких моментів найгострішого розпачу він і згадав про Теплова! Не особливо сподіваючись на відгук, запросив пана колезького асесора для серйозної розмови. Проти всіх очікувань, професор ботаніки подалав свою образу на Розумовських, тож з'явився за викликом – причому в точно призначену годину. Жодного разу не перебивши засмученого Кирилка, уважно вислухав його обережні, невміло замасковані прохання. Пообіцяв протягом трьох наступних днів підготувати проект плану розвитку Академії, макет Статуту і зразковий кошторис – загалом, усі затребувані імператрицею документи!
Через тиждень схвалені графом Шуваловим папери лежали на столі перед Єлизаветою Петрівною. Академічна реформа влітала в копієчку, однак государиня погодилася виділити зазначені кошти, оскільки кожна передбачена стаття витрат була детально обґрунтована. Новий Статут імператриці також сподобався.
Але найбільш істотним результатом старань Теплова стало жадане запрошення Кирила Розумовського на особистий прийом, призначений у робочому кабінеті імператриці. За викликом роззолоченого лакея юний граф несміливо ввійшов у розкішне приміщення й миттю забився у найтемніший куток, смиренно потупивши очі й не наважуючись підійти до правительки.
– Заходь, Кириле Григоровичу, сідай, – запросила Єлизавета Петрівна, вказавши на крісло, що стояло поруч з її столом. Однак Розумовський не рушив з місця. Він як і раніше стояв, потупившись. Тоді государиня підвелася зі стільця, кинулась до скам'янілого гіганта, обійняла його, схопила під руку й урочисто підвела до м'якого зручного крісла. Тільки тепер Кирилко насмілився глянути на неї. Щоки юнака яскраво зашарілися рум'янцем зніяковіння.
«Як швидко сердега відвикнув від палацу! Можна навіть сказати, здичавів», – подумала Єлизавета Петрівна. Уголос же мовила:
– Кириле Григоровичу, мені дуже сподобався написаний тобою академічний Статут, що з усією повнотою розкриває нові можливості для розвитку вітчизняної науки.
– Так-так, звісно, написаний Тепловим Статут дійсно гарний… – промимрив безмірно збентежений і водночас щасливий Кирилко.
– Ах, отже, Тепловим написаний? – уточнила государиня.
– Так-так, Григорієм Миколайовичем Тепловим, колезьким асесором, що…
– Знаю, Кириле Григоровичу, знаю: це він курирував твоє навчання в закордонних університетах… Статут гарний, оскільки відкриває шлях у святилище науки російським ученим і поетам, як-от Ломоносов, Тредіаковський, Крашенінніков, Кобельніков, Попов, Козицький та інші. Та й Теплов цей досить талановитий, що й говорити!
– Дуже талановитий, государине матінко! А головне, відданий справі. Наприклад, він мені не тільки зі Статутом допоміг, але й зі складанням бюджету.
– Ну що ж, дорогий графе, якщо Теплов настільки талановитий, як ти стверджуєш, то нехай і допомагає тобі надалі управляти Академією! Згоден?
– О-о-о, звісно, звісно ж!
– Я накажу встановити йому гідне жалування й надати повну свободу дій. А тобі, Кириле Григоровичу, віднині знов дозволяється бувати при дворі…
– Дякую, государине матінко, красно дякую!!! – заволав Розумовський і навіть підстрибнув у своєму кріслі від радощів.
– Немає за що, графе, – посміхнулася настільки дитячому захвату Єлизавета Петрівна. – Бувай при дворі, коли побажаєш… але, зрозуміло, і про віддану тобі в піклування Академію не забувай. І ще дивись мені, на Велику княгиню Катерину Олексіївну не дуже заглядайся: не твого поля ягода… Зрозумів?
– Чого вже тут не зрозуміти, государине матінко!
– Отож бо. А тепер можеш іти… Ні, от іще про дещо забула сказати…
– Про що саме?..
У голосі Кирилка миттю прорізалася тривожна нотка.
– Нічого страшного, не хвилюйся так! – посміхнулася імператриця. – Просто хотілося поставити тебе до відома, що через три дні в палаці відбудеться бал-маскарад, на якому я бажаю бачити і тебе, і Теплова. Запрошення вам обом привезуть сьогодні ж до вечора. От тепер точно все, люб'язний Кириле Григоровичу!
Так почався новий етап у розвитку Санкт-Петербурзької Її Імператорської Величності академії наук. Теплов узяв на себе безпосереднє керівництво, Кирилко забезпечував швидке вирішення господарських питань. Їм удвох доводилося виконувати величезну роботу. До Академії були запрошені архітектори й садівники, які зайнялися будівництвом і прикрасою академічної території. Старі дерев'яні будинки були знесені, кам'яні нарешті відремонтовано, заново пофарбовано й побілено. Академія поступово облагороджувалася, з'явилися доріжки, лавочки, навіть невеликі клумбочки.
Виникли й нові кафедри. Професорам було надане житло й призначене гідне жалування, що виплачувалося регулярно, без запізнень. Теплов наводив порядки, роздаючи детальні інструкції й вимагаючи їхнього неухильного виконання.
Втім, зміни подобалися не всім. За проповідь норманізму довелося розжалувати Міллера, а Шумахера завалити роботою в канцелярії, щоб не тинявся Академією без діла. Аналогічними мірами колезький асесор ліквідував донощиків і кляузників, заборонив бійки, домігся того, щоб усі спірні питання вирішувалися шляхом переговорів.
Щоправда, іноді доводилося порушувати власні ж правила. Наприклад, Теплов пригрозив Тредіаковському шпагою за постійне свавілля. Поет дуже злякався (про те, як вправно Григорій Миколайович володів холодною зброєю, давно ходили легенди) і написав кляузу імператриці. Вся Таємна розшукових справ канцелярія реготала до сліз, читаючи цей шедевр виказування! Втім, справа розв'язалася сама собою: Тредіаковський опанував себе, поступово призвичаївся до нововведень і, на втіху Теплову, навіть зробився їхнім палким шанувальником.
Іншим разом Ломоносов, що здавна конфліктував з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пустоцвiт», після закриття браузера.