Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее

Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

65
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 151
Перейти на сторінку:
із Жаклін був приречений на поразку: адже Жаклін, не будучи художником, не могла оцінити потребу митця у внутрішній самотності? Якби Жаклін, наприклад, була скульптором, якби один куток квартири був виділений їй, щоб вона там різьбила мармур, поки в іншому кутку він боротиметься зі словами та римами, чи квітнуло б тоді кохання між ними? Невже це мораль сюжету про нього і Жаклін: митцям найкраще мати любовні зв’язки тільки з митцями?

2

Зв’язок із Жаклін віддано минувшині. Після тижнів душної близькості йому нарешті знову належить уся кімната. Шухляди та валізи Жаклін він склав у кутку й чекає, поки вона забере їх. Цього не сталося. Натомість одного вечора з’явилася сама Жаклін. Вона прийшла, як заявила, не відновити спільне проживання з ним («Жити з тобою неможливо»), а укласти мир («Я не люблю сварок, вони пригнічують мене»), мир, який зумовлював спершу вкладання в ліжко разом із ним, а потім, уже в ліжку, проповіді йому про те, що він написав про неї в щоденнику. Жаклін розводиться безкінечно, тож заснули вони лише о другій годині ночі.

Джон прокидається пізно, надто пізно для лекції, що починається о восьмій годині. Це не перша пропущена лекція, відколи в його житті з’явилася Жаклін. Він відстає в навчанні й не бачить, коли зможе надолужити. Перші два роки в університеті він був однією із зірок на своєму курсі. Йому все давалося легко, він завжди був на крок попереду лектора. Але віднедавна наче туман оповив йому розум. Математика, яку тепер вивчали, стала більш сучасна й абстрактна, і він почав борсатися. Рядок за рядком він іще спромагався стежити за поясненням на дошці, а от збагнути аргументацію в цілому здебільшого не міг. На лекціях у нього траплялися напади паніки, які він якомога старанніше приховував.

Дивна річ, погіршилися, здається, тільки його математичні здібності. Навіть звичайні старанні учні серед його колег-студентів мали не більше труднощів, ніж завжди. Якщо його оцінки знижувались місяць у місяць, їхні лишалися стабільними. Ну а зірки, справжні зірки, просто лишили його борсатись у своєму кільватері.

Ще ніколи в житті Джонові не доводилося докладати всіх своїх зусиль. Завжди було досить не доходити до межі можливого. А тепер він змушений боротися за своє життя. Не віддавшись цілковито праці, він потоне.

Тепер цілі дні минають у тумані сірого виснаження. Він проклинав себе, що дозволив знову втягти себе в зв’язок, який так дорого коштував йому. Якщо наявність коханки призводить саме до таких наслідків, то як виходили зі скрути Пікассо та інші? Він просто не має енергії бігати з лекції на лекцію, з роботи на роботу, а потім, коли день минув, приділяти увагу жінці, що то перебуває в стані ейфорії, то переживає періоди найчорнішої меланхолії, метаючись на всі боки й розводячись про всі заподіяні їй життєві кривди.

Жаклін, хоча формально вже не живе з ним, відчуває свободу приходити до його дверей будь-якої години дня і ночі. Інколи вона приходить звинуватити його за те або те слово, яке злетіло з його вуст і приховане значення якого тільки тепер розкрилося їй. Інколи вона просто пригнічена й потребує підтримки. А найгірше стається після сеансу терапії, коли вона знову і знову переказує те, що відбувалося з нею в кабінеті терапевта, досліджуючи значення його найменшого жесту. Вона зітхає і плаче, ковтає вино склянку за склянкою і засинає під час сексу.

— Ти повинен сам піти на терапію, — каже вона йому, затягуючись димом.

— Я подумаю про це, — відповідає він. Адже тепер він знає вже досить, щоб не суперечити.

Насправді він і гадки не має йти на терапію. Мета терапії — зробити індивіда щасливим. Який у цьому сенс? Щасливі люди не цікаві. Краще визнати тягар нещастя і спробувати перетворити його в щось вартісне, поезію, музику чи живопис: ось у що він вірить.

Проте він слухає Жаклін якомога терплячіше. Він чоловік, вона жінка, вона давала йому насолоду, а тепер він повинен заплатити за неї — саме так, здається, функціонують любовні зв’язки.

Її сюжет, який вона ніч у ніч із різними повторюваними і суперечливими варіантами переказує в його одурманене сном вухо, полягає в твердженні: мовляв, її справжнє «я» вкрав якийсь переслідувач, що інколи постає у вигляді її тиранічної матері, інколи — забіглого батька, інколи одного з її коханців-садистів, а інколи терапевта з рисами Мефістофеля. Отож він тримає в руках, запевняє вона, лише оболонку її справжнього «я»; вона віднайде силу кохати тільки тоді, коли поверне своє «я».

Джон слухає, але не вірить. Якщо вона відчуває, ніби її терапевт має якісь наміри щодо неї, чом би не перестати ходити до нього? Якщо вона каже, що сестра зневажає і висміює її, чом би не припинити бачити сестру? Ну, а сам він вважає: якщо Жаклін почала ставитись до нього радше як до повірника, ніж як до коханця, то тільки тому, що він не досить добрий коханець, не досить завзятий і палкий. Він думає: якби він був кращим коханцем, Жаклін невдовзі знайшла б своє зникле «я» і своє відсутнє бажання.

Чому він і далі відчиняє двері на її стукіт? Бо це саме те, що мають робити митці: не спати цілу ніч, виснажуватися, заплутувати своє життя в клубок. Чи, може, просто тому, що, незважаючи ні на що, йому подобається ця елегантна, безперечно гарна жінка, яка не відчуває ніякого сорому ходити по квартирі голяка під його поглядом?

Чому вона така вільна в його присутності? Чи на те, щоб дражнити його (адже вона, знає він, відчуває його очі на собі), чи тому, що всі медсестри поводяться отак у приватному затишку: скидають одяг, чухаються, прозаїчно розводяться про виділення, розповідають ті самі масні жарти, що й чоловіки в барах? А втім, якщо вона справді звільнилася від усіх обмежень, чому під час акту кохання вона така розсіяна, така недбала, так розчаровує?

Не його ідея — почати цей зв’язок, і не його ідея — поновити його. Але тепер, коли він уже заплутався в ньому, він не має сили втекти. Фаталізм узяв над ним гору. Якщо життя з Жаклін — своєрідна хвороба, нехай ця хвороба розвивається.

Він і Поль — достатньою мірою джентльмени, щоб не обмінюватися думками про своїх коханок. Але Джон підозрює, що Жаклін Лор’є обговорює його з сестрою, а сестра переказує почуте Полеві. Його бентежить, що Поль може знати, що відбувається в його приватному житті. Він певен,

1 ... 46 47 48 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"