Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

Музика, сміх і веселощі навколо створювали легку атмосферу, а Кейт намагалася зосередитися на моменті.

Вечірка тривала, і Кейт все більше спілкувалася з іншими людьми, але час від часу перехоплювала погляди Олівера. Вона не знала, що з ними буде далі, але на цей момент вона не відчувала більше того болісного тягаря, який виникав при кожній зустрічі.

Через деякий час, коли вечірка наближалася до кінця, Йен підійшов до Кейт:

— Ти ж залишаєшся на ніч, чи збираєшся йти?

Кейт подумала, але вирішила, що краще буде поїхати додому. Вона не хотіла залишатися в такій інтимній атмосфері, де все ще було непевно.

— Я думаю, я поїду, — відповіла вона, усміхаючись. — Але дякую за чудову вечірку, Йен!

Олівер підійшов до неї, коли Кейт вже була готова йти.

— Ти не хочеш, щоб я провів тебе додому? — запитав він, його голос був м’яким і спокійним.

Кейт глянула на нього, і хоч в її голові було багато думок, вона кивнула.

— Добре, якщо не важко.

Вони вийшли з будинку Йена, і, коли йшли по вулиці, їхні кроки звучали в тиші. Кейт намагалася зосередитися на розмові, але її думки весь час поверталися до того, що було між ними. Вона не могла зрозуміти, чи залишилось щось важливе між нею та Олівером, але все виглядало набагато спокійніше, ніж раніше.

— Як навчання? — запитав Олівер, повертаючи розмову до нейтральних тем.

— Все йде добре, — відповіла Кейт. — Ми з Еліс проводимо більше часу разом, і це допомагає.

Олівер кивнув.

— Це чудово. Радий за тебе.

Вони мовчки йшли далі, і хоча між ними не було особливого напруження, Кейт не могла позбутися відчуття, що їхні стосунки все ще залишаються незрозумілими. Але, можливо, це було нормально, що між ними не було вже тієї гострої болі, яка була раніше.

Кейт і Олівер йшли вулицею, обговорюючи все і нічого одночасно. Атмосфера була спокійною, але Кейт помічала, як серце все ще б’ється трохи швидше, ніж звичайно. Вона відчула, як її думки почали змішуватися, і не могла точно сказати, чи це від алкоголю, чи від того, що вона так близько до Олівера після стількох місяців.

Підходячи до її будинку, Кейт трохи захиталася, але швидко зловила рівновагу. Вона подивилася на Олівера, усміхнувшись.

— Знаєш, — сказала вона трохи невиразно, — може, зайдеш на чашку кави? Я не хочу, щоб вечір закінчився так швидко.

Олівер зупинився на мить, його погляд став м'якшим, але він не сказав нічого. Лише кілька секунд здалося, що він замислився, а потім відповів:

— Ти впевнена? Ти, здається, трохи... ну, знаєш, — він хитнув головою в бік її рухів.

Кейт сміялася, її голос був трохи хриплим від сміху:

— О, я ж не надто п’яна, просто... трохи. — Вона підняла руки, ніби виправдовуючись. — Але це не важливо. Мені просто хочеться провести ще кілька хвилин з тобою.

Олівер злегка усміхнувся, погляд став трохи більш розслабленим.

— Ну добре, — сказав він, — але якщо ти раптом зіб’єшся з ніг, я тебе впіймаю.

— О, це не буде потрібно, — сказала Кейт, вже відчуваючи, як її рухи стають більш впевненими. Вона відкрила двері і жестом запросила його в середину..

Вони зайшли в кімнату, і Кейт одразу почала готувати каву, навіть не запитавши Олівера, яку саме каву він  любить. Вона діяла на автопілоті, її думки знову розкидалися, а емоції були змішаними — важко було сказати, що саме вона зараз відчувала.

Олівер сидів на дивані, поглядаючи на Кейт, яка готувала каву. Він знову звернув увагу на порожнє місце біля неї і не втримався від питання:

— А де ж Еліс? Її із Роном не було на вечірці.

Кейт зупинилася на мить, озираючись на нього з легкою усмішкою, поки наливала воду в кавник.

— Еліс поїхала з Роном до його батьків. — Вона розправила плечі і коротко подивилася на нього. — Вони мають провести там кілька днів, тож її не буде ще тиждень.

Олівер кивнув, розуміючи, що це може бути якраз той час, коли Кейт більше часу проводить сама.

— А, зрозуміло, — відповів він, погляд став м'якшим. — Ну, вона насправді дуже щаслива з ним.

Кейт усміхнулася, готуючи чашки, і кивнула.

— Так, я рада, що вони разом. Рон — хороший хлопець для неї. Вона давно його чекала.

Олівер похитав головою, злегка посміхаючись.

— Знаєш, я думаю, Еліс — одна з тих людей, кому завжди вдається знаходити те, що їй потрібно.

Кейт подивилася на нього, і її усмішка стала трохи більш серйозною.

— Мабуть, вона справді така. А я... ну, я поки що шукаю свій шлях.