Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

Вона відчула, як змінився тон розмови, але вирішила не звертати уваги на ці думки. Кава була готова, і Кейт подала Оліверу чашку, намагаючись повернути атмосферу в легшу сторону.

— Ось, насолоджуйся. Сподіваюся, це тебе розслабить після вечірки.

Олівер стояв перед Кейт, його очі здавались глибокими, і вона відчула, як її серце починає битися швидше. Вони стояли так, на межі, ніби обидва хотіли, але боялися зробити крок. Кейт відчула, як її тягне до нього, як її руки ніби самі шукають його, а дихання стало важчим. Всі ці місяці невизначеності і напруги розчинялися у повітрі, коли він наблизився до неї.

Олівер погладив її волосся, злегка торкнувшись її обличчя. Його поцілунок був спочатку обережним, майже невпевненим, як запитання без слів. Кейт відчула, як її серце пропускає удар, але потім, коли їхні губи зустрілися, все змінилося. Її руки потяглися до його шиї, і поцілунок став глибшим, більше пристрасним. Вони були в тісному обіймі, відчуваючи пульс один одного через тканину одягу. Кейт не могла стримати себе, вона була поглинена цією емоційною бурею.

Олівер поцілував її ще глибше, і на цей раз їхні губи не відривалися, а його руки ніжно обвили її талію, притискаючи до себе. Вона відчула тепло його тіла, його дихання, і це було неймовірно інтенсивно. Кейт почувалася як на межі між бажанням і страхом, але її серце було готове. Вона дозволила собі потонути в цьому моменті, забувши все, що було до цього.

Олівер, відчуваючи її відповідь, став сміливішим. Його руки повільно, але впевнено, почали знімати її одяг, і Кейт не стримувала себе. Вона допомагала йому, відчуваючи, як їхня близькість стає все інтимнішою. Тіло реагувало на кожен його дотик, і вона більше не могла думати про те, що було раніше. Вони рухалися разом, майже синхронно, без слів, лише через рухи, поцілунки і дихання.

Кейт відчула, як їхнє бажання зростає, і кожен поцілунок ставав глибшим і пристраснішим, а їхні тіла зливалися в єдине ціле. Вони були в своїй особливій реальності, де не існувало нічого іншого, тільки цей момент, ці емоції, цей зв’язок, який вони створювали. Кейт відчула, як її серце б’ється швидше, і її думки ставали розмитими, розчиняючись у спільному бажанні. Їхня ніч стала пристрасною, моментом, де вони були один для одного, не потребуючи слів, лише емоцій, які все говорили за них.

Кейт прокинулася вранці, відчуваючи якусь легку розгубленість. Поглянувши на порожнє місце поруч, вона зрозуміла, що Олівер вже пішов. Її серце билося швидше, і вона відчула тяжкий біль у грудях. Вона не могла повірити, що він пішов не скзавши ні слова.

Через кілька хвилин її телефон завібрував. Це була смс від Олівера.

"Вибач, що втік як боягуз. Ця ніч була помилкою, все не повинно було так далеко зайти. Вибач ще раз."

Читати ці слова було важко. Вони пронизали її, немов холодний дощ. Чи це було справжнє вибачення, чи спроба просто вийти з ситуації? Кейт відчула, як біль відновлюється. Всі її фантазії та надії, всі її почуття, які здавалися такими сильними в ту ніч, тепер розсипалися, як пісок крізь пальці.

Вона сиділа, дивлячись на екран телефону, не знаючи, що відповісти. З одного боку, вона розуміла, чому Олівер так вчинив, але з іншого – ці слова залишили в ній порожнечу.

Кейт глибоко зітхнула, взяла телефон і відправила просте повідомлення: "Добре, Олівер. Бувай."

Це було все, що вона могла сказати.

Хоча серце Кейт билося швидше від смутку, вона також відчувала певну полегшення. Вона була засмучена, що Олівер пішов, але водночас не шкодувала про те, що сталося між ними. В її душі панувала дивна змішана емоція – біль через його відхід, але й радість, що вона змогла доторкнутися до чогось справжнього, навіть якщо це було коротким і тимчасовим.

Кейт відчула, як важливо для неї було відкритися комусь, навіть на мить. Можливо, вона й не отримала того, чого прагнула, але вона усвідомлювала, що це частина її шляху. Між ними була якась невидима хімія, і хоч би як це не завершилося, вона не шкодувала, що дозволила собі відчути щось таке сильне.

Вона сиділа, дивлячись на порожнє місце поруч із собою, і незважаючи на сум, в душі залишалася легкість. Це був крок до її власної зрілості, до того, щоб зрозуміти, що не всі зв'язки повинні мати продовження, щоб мати сенс. Кейт усвідомила, що важливо не втрачати себе, а йти далі, попри те, що іноді здається, що серце буде боліти вічно.

Дні зливались у поспіху. Кейт прокидалась з думкою про іспити, проводила весь день за підручниками та нотатками, намагаючись наздогнати те, чого не вивчила раніше. Вона іноді зауважувала, як її думки інстинктивно відлітали до Олівера, але кожного разу, коли ці спогади виринали в голові, вона брала себе в руки і знову поринала в книги.

Навчання ставало її єдиним відволіканням. Вона розуміла, що їй важливо зосередитися, і що це була її можливість не дозволяти собі потонути в роздумах. Хоч і було складно, вона відчувала, що це правильний шлях.

Кейт не могла не помітити, як її життя стало більш структурованим. Від ранку до вечора вона була поглинута завданнями, лекціями і підготовкою до іспитів. І хоча це забирало багато сил, кожен день, коли вона відчувала, що тримається на плаву, давав їй відчуття досягнення.