Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

У нинішній кризі уряд не є розв’язанням проблем — уряд сам є проблемою. Вряди-годи ми піддавалися на спокусу повірити, що суспільство стало занадто складним, щоб бути самоврядованим, що правління елітних груп є вищим за правління народу і за обраний народом уряд. Та якщо ніхто серед нас не здатний керувати собою, то хто матиме змогу керувати іншими?.. Мій намір — скоротити розмір і вплив федерального істеблішменту, а також вимагати визнання відмінності між повноваженнями, наданими федеральному уряду, і тими, які мають залишитися за штатами або за народом.

Це означало не менше, ніж повну відмову від американського курсу на прогресивізм, що домінував майже вісімдесят попередніх років, з короткою перервою у 20-ті. Економічна програма Рейґана була троїстою: по-перше, зниження податків, щоб перестати карати бізнеси за успіх і сприяти інвестиціям і зростанню; по-друге, зменшити нормативний тягар, який зв’язував підприємців; і по-третє, зупинити інфляцію, надавши економічному зростанню передбачувану основу, якої той не мав від часів Ліндона Джонсона. Під кінець адміністрації Рейґана американська економіка пережила новий бум — з’явилося 14 мільйонів нових робочих місць. Індекс Доу Джонса заледве перевищував відмітку «500» у місяць, коли Рейґан заступив на посаду; коли ж він пішов, показник становив «2200». Процвітала фінансова галузь, оскільки інвестиційний капіталізм заступив управлінський. Найбільше фіаско Рейґана полягало в неспроможності загнуздати федеральні витрати, які стрімко зростають досі.

Проте Рейґан зумів відновити місце США у світі. У 1980 році, перед приходом Рейґана на посаду, міністр оборони кабінету Картера Гарольд Браун визнав, що Сполучені Штати стоять на роздоріжжі, на якому баритися «більше не можна». Браун стверджував: «Мусимо вирішувати негайно, чи маємо ми намір залишитися найсильнішою державою світу». Така оцінка ситуації прозвучала перед запланованим урізанням оборонного бюджету, однак адміністрація Рейґана і Конгрес радикально скасували це, збільшивши витрати майже на дві третини. Рейґан оголосив про початок створення системи протиракетного захисту — глузливо прозваної «Зоряними війнами» — у відповідь на розроблення міжконтинентальних балістичних ракет у СРСР. Гонитва озброєнь, зрештою, і призвела до колапсу Радянського Союзу. За десять років до того цієї події майже ніхто не передбачав, і вважалося, що Совєти мають достатню потужність у глобальних ініціативах. Коли Рейґан запропонував Михайлові Горбачову «зламати стіну» — Берлінську — у червні 1987-го, зовнішньополітична еліта не сприйняла його всерйоз. Два роки по тому Берлінська стіна впала.

Усе це не було справою тільки військової політики. Суть була у відновленні моральної ясності. Після війни у В’єтнамі — яка переконала дуже багатьох американців у тому, що «м’язистість» міжнародної політики США радше руйнівна і експлуататорська, ніж орієнтована на свободу, — Рейґан змалював контрастними фарбами радянську «Імперію зла» і волелюбний Захід. Такий цивілізаційний контраст був цілком правдивим: він нагадав американцям про те, що насправді є сяючим містом на пагорбі, маяком свободи для всіх стражденних на планеті.

Країна в пошуках ідентичності

Сполучені Штати після холодної війни пережили глибоку кризу ідентичності. Упродовж майже цілого століття засадничі принципи Америки поставали як різка протилежність СРСР, і з падінням суперника Америка мусила шукати опору. Результатом явилася непевність.

Економічно Америка далі процвітала, покладаючись на принципи вільного ринку. На початку 90-х років відбулося приголомшливе зниження рівня злочинності, найпомітніше за всю історію країни. Усе десятиліття американська економіка зростала, президента Джорджа Буша-старшого змінив Білл Клінтон, демократ, заявивши, що «ера великого уряду скінчилася». І справді, Клінтон, попри велику відмінність його думки від думки спікера Палати представників Ньюта Ґінґріча — автора програми «Угода з Америкою», яка охопила все, починаючи від реформи соцзабезпечення до заходів боротьби зі злочинністю та зниження податку на приріст капіталу, — зумів збалансувати бюджет і покласти край дефіцитному фінансуванню. Вільна торгівля, яка розпочала свою магічну дію в президентство Рейґана, зміцніла із заснуванням Світової організації торгівлі. Країни Східної Європи, звільнившись від залізної руки комунізму, теж приєднувалися до вільного ринку. Навіть Китай, комуністична країна, почав експериментувати з елементами капіталізму. Добробут зростав, дедалі більше людей ставали власниками житла, різко злетів фондовий ринок. Особисті вади Клінтона не зменшили його популярності — усе завдяки сильній економіці.

Утім, на міжнародному фронті Америка насилу давала собі раду з новою для себе роллю світового гегемона без суперників. Чи стала Америка світовим полісменом, як у Югославії, чи зосередилася насамперед на власних інтересах у міжнародній політиці, як у Сомалі? Рішенням Клінтона було скоротити військовий бюджет, і Америка підійшла до війни, яка розпочалась 11 вересня 2001 року, погано підготовленою. Новий президент Джордж Буш-молодший постав перед завданням вести війну з тероризмом на кількох фронтах. Про цю ситуацію є відоме висловлювання міністра оборони Дональда Рамсфелда: «На війну йдуть із військом, яке мають, а не з тим, яке бажають мати пізніше». Але питання про те, чим Америка хоче бути, залишалося відкритим — і цей конфлікт вилився у пряму війну в Іраку. Чи була то війна Америки з тероризмом? Чи війна за права людини? Чи мала вона на меті гарантувати святість ООН? Чи змінити світ на користь демократії у вільсонівському дусі? А може, метою було не дати іракському диктатору Саддаму Хусейну здобути зброю масового ураження? Або звільнити народ Іраку від лих диктатури?

Коли ж війна в Іраку, яка скінчилася швидкою перемогою Америки над іракською армією, стрімко перетворилася на криваве придушення повстань, замовчувати ці питання далі стало неможливим. І коли американська економіка — розтратлива, з широкими пільговими програмами, керована філософією «співчутливого консерватизму»[30], при цьому з додатковими заходами зі зменшення податків — обвалилась у 2007–2008 роках, Америка опинилася на новому роздоріжжі.

Стояв на цьому роздоріжжі Барак Обама — унікальна політична постать із нечіткою програмою, але з виразною привабливістю. Обама був не лише обдарованим оратором, він своєю особою — афроамериканець, син білої матері й чорного батька — символізував повне заперечення думки про те, що Америка історично приречена на расизм довіку. Прихід Обами в Білий дім став би ще одним підтвердженням застосування засадничих принципів Америки — якби сам Обама вірив у ці принципи. Та, як виявилося, в Обами було своє бачення американської влади — багато в чому схоже на позицію Ліндона Джонсона, Франкліна Рузвельта і Вудро Вільсона — щонайменше в питанні урядового втручання. Ця філософія призвела до безпрецедентного рівня витрат, грандіозної нової програми пільг і великого кроку в бік націоналізації всієї системи охорони здоров’я, а також до спроби перевпорядкувати уряд на користь федерального домінування. Тим часом у міжнародній політиці Обама вдався до незвичної