Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

суміші гуманітарного інтервенціонізму (Лівія) і орієнтованого на замирення ізоляціонізму (Іран), що знову дало радикальне скорочення армії. Найтрагічнішим є той факт, що обіцяне расове примирення, яке здавалося майже доконаним на момент його виборів, швидко поступилося новій добі расового упередження: адміністрація Обами висунула пропозицію політики ідентичності, яка обертається навколо наративу про Америку як країну гноблення, де расизм уже в ДНК. Обрання Дональда Трампа — постаті, яка різко поляризувала суспільство, явило собою відповідь на політику Обами. Відповідь майже в усьому реакційну, враховуючи, що вона передбачала не стільки відновлення засадничих принципів, скільки відкидання Обаминого бачення країни.

Висновок

Історія Америки не складається всуціль із добра або всуціль зі зла — втім, героїзму в ній усе ж таки значно більше, ніж трагедії, а справедливість більш типова для неї, ніж несправедливість. Країна з більшістю білого населення, що колись поневолило чорне і пригнічувало жінок, тепер регулярно обирає чорношкірих і жінок на високі посади (насправді жінки становлять більшість електорату, а чорношкірі американці звично активніше голосують), демонструючи міцність і зростання унікально американської віри в те, що всі люди створені рівними; країна, що виборювала власну свободу в британської тиранії, звільнила мільярди людей по всьому світу в ім’я тієї самої свободи й надихнула десятки мільйонів американців на пошуки своєї американської мрії; країна, заснована фактично на дикому місці, згодом стала рушієм зростання, яке приводить у дію весь світ.

Історія Америки — одна з найвеличніших оповідей в історії людства. Америка була заснована на великих принципах; Америка прагнула реалізувати ці принципи; Америка збільшувала свою велич. Світові з Америкою живеться краще. Ми повинні розуміти всі темні сторінки й прокляття нашої історії, розуміти, як історія впливає на сьогодення. Але насамперед нам слід усвідомити, що ми є частиною одної історії, а не суперниками в країні, розділеній ідентичностями або класами. Утім, як ми невдовзі побачимо, дезінтеграціоністам вдалося перекрутити американську історію саме в такому дусі.

Розділ 6

Дезінтеграція американської історії

За кілька днів до першої інавгураційної промови Абрагама Лінкольна, проголошеної 4 березня 1861 року, інший американець, який мав довжелезний список патріотичних заслуг, виступив із власним інавгураційним зверненням. 18 лютого того ж року Джефферсон Дейвіс стояв у пишно оздобленій колонами будівлі Капітолію в місті Монтгомері, що в Алабамі, на урочистому вступі на посаду першого президента Конфедеративних Штатів Америки. Дейвіс народився в Кентуккі й дістав ім’я на честь Томаса Джефферсона, закінчив військову академію Вест-Пойнт і служив особистим вартовим вождя племені сауків Чорного Яструба, коли того взяли в полон американські війська. Одружився з дочкою колишнього командира Закарі Тейлора, який пізніше став президентом США, брав участь у Мексикансько-американській війні, діставши поранення в битві при Буена-Віста. Зрештою був призначений сенатором від штату Міссісіпі, служив військовим міністром за Франкліна Пірса, згодом повернувся в сенат.

В останні роки перед Громадянською війною Дейвіс був палким противником розколу Штатів. У 1858 році він виступив у Фанейл-голлі в Бостоні, де рішуче засудив рух сецесіонізму[31]: «Якщо у вас є якісь надії, пов’язані зі свободою людства, якщо ви маєте національну гордість і прагнете зробити свою країну найкращою на землі, якщо шануєте наче святиню обов’язки, які залишили вам у спадок ваші батьки, — тоді всі й кожен із цих мотивів повинні спонукати вас до об’єднаних і рішучих зусиль у досягненні успіху великого експерименту, який ваші предки заповіли вам завершити», — з пристрастю виголошував Дейвіс.

Проте зерна сецесіоністської думки Дейвіса проглядали навіть у тому, як він виступав за збереження Сполучених Штатів: ідеї засновників — для Дейвіса — не містили в собі майбутніх кроків у бік скасування рабовласництва. Дейвіс вважав, що силою, яка тримала революційну Америку разом в опозиції британцям, було «спільне прагнення до незалежності» й протиставлення колоній «сильній метрополії». Він говорив про «справу незалежності штатів і право кожної громади бути суддею у своїх внутрішніх справах». Так «прагнення до незалежності» і «незалежність штатів» означали, що національний уряд має триматися подалі зі своїми прагненнями припинити рабство. Зрештою, казав Дейвіс, «хіба є в Конституції положення, яке надавало б федеральному уряду право визначати, що є власністю?». Хто, запитував Дейвіс, дав федеральному урядові «право називати рабство гріхом?».

Тут Дейвіс мав на увазі не тільки владу федерального уряду скасовувати рабство у рабовласницьких штатах. Він виступав і проти повноважень федерального уряду регулювати рабовласництво на федеральних територіях або забороняти його в майбутніх штатах. За Дейвісом, американізм коріниться не в принципах Декларації незалежності, а суто в домовленості окремих партій з відмінними інтересами. Засадничими для Америки є не національні принципи. Вона ґрунтується на співвідношенні сил. Конституція США — лише керівна хартія для розмаїтих окремих інтересів, а не виконання обіцянок, даних у Декларації незалежності.

Погляд Дейвіса типовий для американського Півдня. Його найпалкішим речником був Джон Калгун, сенатор-підбурювач, державний секретар, військовий міністр і двічі віцепрезидент. Калгун неодноразово нехтував положеннями Декларації незалежності й 27 червня 1848 року виголосив сумнозвісну заяву про те, що фраза «всі люди створені рівними» є фальшивою і непотрібною: «Її вставлено в Декларацію без жодної потреби. Вона не мала ніякого значення для виправдання нашого відділення від метрополії». Калгун стверджував, що ключове положення, яке лежить у серці американізму, виявилося небезпечною помилкою, і ремствував: «Тривалий час воно дрімало, але згодом почало проростати й давати свої отруйні плоди». Цими плодами є небажання Америки підтримувати й поширювати рабство. Важливою частиною засад Америки є сама Конституція — угода між сторонами, в якій висловлено небагато фундаментальних цінностей.

Якщо Америка — це просто система, спосіб балансування суперечливих політичних інтересів, то зі втратою цього балансу розпадеться й система. На думку рабовласницьких штатів, саме це й сталося. Розкол був неминучим.

Менш ніж за три роки після проголошення чеснот Союзу у Фанейл-голлі Дейвіс полишив свою посаду в сенаті США, назвавши це рішення «найсумнішим днем свого життя». 21 січня 1861 року Дейвіс повідомив іншим сенаторам, що його вчинок цілком відповідає Декларації незалежності, адже гарантії свободи «не мають ніякого стосунку до рабства». Він заявив про «право виходу з-під влади уряду, який своїми діями загрожує нашим правам», а ще пообіцяв, що коли Північ заперечуватиме відділення, «ми закличемо на поміч Бога наших батьків, який звільнив нас від Лева й тепер визволить від люті Ведмедя; і так, довірившись Богові й нашим власним міцним серцям і рукам, ми утвердимо це право так, як тільки зможемо».

Відтак Джефферсон Дейвіс із прибічника союзу став поборником розколу. На