Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Господар відсутній, – сумно мовив хлопець. – Ви, пробачте, хто такий?
– Де старий колекціонер?! – підвищив голос багатій.
– Виїхав у терміновій справі, – брехав Демид. – Мені тимчасово довірив крамницю. Книжки вибирати будете?
– До біса книжки! – кулак Захара гупнув по зеленому сукну відремонтованого стола. – Я сюди особисто!..
– Ви за спогадами? Так одразу б і казали. Семен Якович приготував спеціально для вас чудовий сюрприз.
Багатій закляк, витріщившись на юнака. Знущається, чи говорить серйозно? Про спогади торочить. Еге, та це ж той самий мандрівник між світами.
– Сюрприз? – багатій придивлявся до щасливця, котрому вдалося подолати шлях туди й назад.
– Запевняв, що спогад вам сподобається. Мандрівка поміж світами.
– Саме за ним я приїхав, – лагідніше сказав Захар Іванович. – Семен Якович обіцяв.
– Грабіжники вдерлися, перевернули все догори дриґом, – бідкався Демид. – Апаратуру побили, крісло пошкодили. Коштовності шукали.
– То воно… несправне? – в очах Івановича переляк.
– Відновили, шановний, до останнього гвинтика. Ігор сьогодні закінчив налаштування. Прошу глянути, – улесливо посміхнувся студент. – Семен Якович дуже серйозно поставився до вашої пропозиції під час запрошення на шашлики. Просив нагадати про грошову винагороду.
Багатій уважно оглянув крісло:
– Тільки після того, як пересвідчуся в справжності отриманої інформації, – буркнув товстун.
– Ні, так справи не робляться, – спохмурнів Демид. – Спочатку розрахунок. Мені гарантія потрібна. І в якості бонуса дамо проглянути частину відеозапису, аби ви впевнилися в надійності нашого джерела.
– А ти чіпкий, – товстун ледь втримався від брудної лайки й грізно засопів. – Домовилися, – дістав смартфон. – Готівка чи картка?
– Готівка, – відрізав Демид.
– Домовилися. Ти ж січи ситуацію. Надуриш, з-під землі дістану, – погрожував Захар Іванович.
– Тому вимагаю гроші наперед.
– Семен гарний інструктаж провів. Хвалю, – багатій вмощувався в крісло. – Починай з відео.
– Ігорю, готуй флешку за номером двісті тридцять, – Демид підізвав жестом Гарика.
Захар Іванович розслабився, передчуваючи солодку мить пізнання коду переходу в Заповідник.
Волошин увімкнув комп’ютер і, коли завантажилася операційка, запустив відео з поміткою «Перший спогад Корбута Демида».
Багатій схвально хитнув головою, абсолютно впевнений в автентичності запису. Горе тим, хто посміє надурити всевладного чоловіка. Він могутній, розумний і не допускає думки про підміну даних.
«Секюріті» пропустили бухгалтера, котрий передав пласку валізу босу й миттю щез.
– Ось як ми зробимо, – задумливо мовив Іванович. Жадібність буквально хлюпала з очей багатія.
Демид зачинив двері на ключ:
– Щоб не підглядали, – студент підморгнув босу. В ту ж мить надійні металеві фіксатори клацнули на зап’ястках рук Захара. Гарик тримав напоготові шматок скотчу. Волошин зв’язував ноги.
– Чудово, – Демид холодно глянув у вічі Івановича. – Твій вихід, Гарику.
Малий заліз на крісло ззаду, відсунув бутафорський ковпак і поклав руку на лису голову. На моніторі з’явилася зелена смуга синхронізації.
Багатій відчайдушно смикався, крізь заклеєний рот виривалося слабке мукання, очі лізли з орбіт, а рясний піт вкрив почервонілу лисину.
– Спокійно, дядечку, скоро кінець, – заспокоював Гарик.
– Ігорю, затри всі спомини про нас і Семена Яковича, – Демид остерігався нападу слуг Бора. З моменту обливання водою вони десь переховувалися, однак незримою загрозою нависали над студентом і його командою.
– Передача інфи закінчена, – весело доповів Ігор.
– Закачуй мої дані.
– Впевнений? – Волошин підозріло дивився на флешку.
– Гарик знає справу. Давай скоріше. В нас попереду вигнання паразита.
– Паразита? – глипнув очима помічник.
– Менше на пляжі треба було вилежуватися, – вколов Демид. – Запускай зворотний канал.
– Тобі видніше, – Ігор увімкнув реверс. Процедура зайняла сорок секунд.
– Готово! – переможно вигукнув Демид. – Гарику, тримай, – передав малому пласку коробочку з металевими вусиками.
Дистрофічний телепат прийняв руку, прицілився апаратиком і ткнув ним трохи нижче шиї. Почувся сухий тріск. Тіло Захара Івановича конвульсивно смикнулося й обм’якло.
– Ви б електричний стілець поставили, – злякався Волошин.
– Ти дивись он туди, – показав пальцем студент на спину багатія.
Шкіра поблизу плечей напнулася горбиком, розтяглася й луснула з кривавими бризками. Назовні вигулькнула червонясто-синя голова, озброєна довгастими мацаками. Сегментоване жовте тіло з чотирма товстими лапами закінчувалося оранжевим хвостом. Створіння виповзло на крісло, покрутило головою, пшикнуло цівкою смердючого газу й скотилося на підлогу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колекціонер спогадів, Віталій Механік», після закриття браузера.