Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

сміху. Заумний з Десантом і Малюком перезирнулися і попросили Матроскіна пояснити, чому вони регочуть.

— Да дебилы потому что, — пояснив той. — Реально на золотой сковородке долго яйца не пожаришь. И еще, кстати, на Горыни никогда золото не добывали. Это Борька че-то припиздел. Как всегда.

* * *

Одного ранку, ще до сніданку, днювальний, що стояв на воротах, прибіг в намет взводу «А» і кинув до Мишка:

— До вас хоче пройти якийсь моднявий чувак. Весь в такому прикиді, — провів з голови до ніг руками і це мало означати щось надзвичайне.

— Так проведи цього «чувака», — знизав плечима Мишко. — У нас тут всьо демократично: хароший чувак — хароші піздюліни, паганий чувак — ще лучші… Чужі тут не ходять. Давай його сюда, глянемо, такий він красівий, як ти показав, чи чуть хуже.

Днювальний побіг і через хвилину в намет зайшов Дід. Хлопці, що саме прибирали зі столу, навіть не одразу його впізнали — в наметі було тьмяно. Гість був схожий на туриста з Німеччини, тільки на пузі не вистачало фотоапарата з потужним об’єктивом.

— Goeie môre, — привітався він на африкаанс, чим здивував навіть Заумного, бо той звідкілясь знав це привітання, тому стиха всім повідомив: «Він з Південноафриканської республіки».

Мишко не розгубився і мішаниною з німецьких та англійських слів сказав на діалекті мешканців Нікополя:

— Велькоммен, май френд ту авер хаузе. Зетсен зе бітте, — показав на лаву. — Вас волен зі, майне камараден? Сітдаун пліз!

— Міша, ти з дуба рухнув? — не зрозумів Дід і підійшов ближче до світла.

Впізнавши його голос, мешканці намету радісно кинулись до Діда з обніманнями-привітаннями. «Ну, ти даєш! — один наперед одного смикали за руку Сергія повстанці. — Як олігарх недорізаний! В костю-у-у-у-мі! З галстуком! Інтілігєнт! І морда така нагла! Де ти був так довго?! Заходь, розказуй про Париж! Як француженки?!»…

— Так-так-так, пацани, не порвіть мене на запчастини. Спочатку розвантажимо машину, а потім розкажу… Ціла фура добра. Часу мало. Кожна хвилина простою — гроші!

— Взвод «А», взвод «В»! — враз гаркнув Мишко. — Прекратіть дьоргать Діда за часті тєла і всі бігом на розгрузку! На хазяйстві двох взводов остається Заумний!..

І вже через дві години всі бійці взводів були екіпіровані в бронежилети, захисні окуляри, нові берци, курили французькі сигарети, а дехто — навіть сигари під дорогий коньяк. У зв’язку з поверненням Діда та багаті подарунки підрозділам Майдану нині обидва взводи влаштували собі вихідний.

За тиждень багато чого тут змінилося, тож варто було ще й порадитись про те, як жити далі, тим більше повилізало багато інформації, яку варто було обговорити. Але для початку хлопці зробили презент для Діда — новенький камуфляж. Це був справжній чоловічий подарунок. А коли Сергій запитав, звідки таке багатство, і звідки взагалі у всіх бійців форма, сказали, що обговорять це на нараді.

Коли настав час, повстанці зібрались на нараду. Вкотре переглянули обгорілі папірці з будинку генерала. Тепер вже під лупою. Але й це не додало жодної корисної чи нової інформації. Якщо вірити цим шматкам слів, то мусора готуються до наступу на Майдан. І що в такому випадку робити їм, ніхто не уявляв.

— В принципє, організация на нулю, — почав Мишко, коли за столом розсілися «старшаки». — Хто куди хоче, туди й ходе, коли хоче, тоді й приходе. Як ми убедились, їхніх стукачов в подраздєлєніях полно. Поетому мусора знають все, шо у нас проісходе. А ми можемо тіки догадуваться, коли все начнеться.

— Да-да… А начаться воно должно скоро, — вирішив Бача. — Хотя би потому, шо всіх це вже заїбало!

У формі генерала з дубовими вінками в петлицях і вишитими погонами з великими зірками він мав солідний вигляд, але надто босяцький, щоб можна було повірити в те, що він справжній генерал.

— Моя думка така… — сказав Дід. — шансів у нас мало, народу на Майдані мало. Шини не врятують ситуації, якщо не буде кому стояти за лінією вогню. А ці упирі будуть наступати продумано…

— В тебе є якась свіжа інформація? — поцікавився Морпєх.

— Нічого. Тільки те, що в Кабміні переховується шістсот переодягнених в беркутовську форму кацапів. Ну і… вісімнадцяте число теж ніхто не відміняв. Кажуть, що вони готуються на вісімнадцяте…

— Странно це, — вголос подумав Мишко, — на всіх бумагах гєнєрала вісімнадцяте фєвраля і вчора в штабі сообщили, шо іменно восємнадцатого буде «Мирна хода», — пробубнів під носа: — «Мирна байда»! На бумагах гєнєрала є таке: «Вывод майдана за периметр баррикад должен производиться»… І весь Майдан планують вивести за периметр барикад і вести до Верховної Ради. Совпаденіє? Не думаю. Місяць тому тоже коє-кто, — кинув косий погляд на Діда, — планірував пройти налєгкє до Кабміна і више. Чим це закончилось, помнять всі.

— Але знову ж таки, — зітхнув Сергій, — чим довше ми тут будемо сидіти, тим більше шансів, що Майдан сам розійдеться. Народ потрібно тримати в тонусі. І наші лідери теж це добре розуміють. Через місяць при такій погоді більшість поїде садити картоплю. Інша частина — шукати роботу за кордоном.

— То єсть у нас немає вихода? — задумався Мишко. — І нас розгромлять?

— Нет, у нас есть выход, — запропонував Матроскін, — собрать человек сто нормальных бойцов и взять штурмом Управление МВС на Владимирской. Там есть оружие и там можно нормально обороняться. А идти без стволов на вооруженных ментов… — він скривив міну нерозуміння і заперечливо покивав, — я просто не вижу смысла. Представляете, сколько будет с нашей стороны трупов? А это люди, наши люди! Мне, например, не безразлична жизнь каждого.

— Правда, — вирішив «генерал» Бача, — одно діло подохнуть під пулями беркутні, друге діло погибнуть в бою с оружиєм в руках. Як воїн. Один хуй буде, як мій дєд казав: «Івану за атаку хуя в сраку, а Машці за пизду «Красну звезду»[104].

— Нє, воно канєшто так всєгда було, а ти щас про шо? — не зрозумів Мишко.

— Дєло в том, шо всі ці прихлєбатєлі со штабов і біля сцени, всі ці «машки» після побєди Майдана получать всьо — і гроші, і должностя, і власть і даже наградне оружие. Соберуть всі вершки. Ми же — або подохнемо в неравной борьбі з мусорами ілі же останемся при своїх інтірєсах з болячками, долгами, лічними проблємами і медальками — ето в лучшем случає…

— Ага… з собачими жетончиками, — реготнув Мишко.