Читати книгу - "Твори. Том 1"

І він почав по фермах війну проти цього нетерпимого абата, що утискував життя навколо себе.

Охоплена розпачем, Жанна молилась Богові, благала батька, але він завжди відповідав;

— З такими треба боротися, це наше право і обов’язок. Вони нелюдяні… Вони нелюдяні,— повторював він, струшуючи своїм довгим сивим волоссям, — вони нічого не тямлять, нічого, нічогісінько. Вони роблять все в якомусь фатальному засліпленні; вони ворожі природі. Ворожі природі,— скрикнув він удруге, начебто кидаючи прокльон.

Абат почував у ньому ворога, але, бажаючи зберегти за собою владу над замком і молодою жінкою, вичікував, упевнений в остаточній перемозі.

До того ж його не облишала одна думка: він випадково виявив взаємини Жюльєна з Жільбертою і захотів припинити їх за всяку ціну.

Одного разу він прийшов до Жанни і після довгої містичної розмови запропонував їй об’єднатися з ним, щоб боротися й перемогти зло в її власній сім’ї, заради спасіння двох душ, яким загрожує небезпека.

Вона не зрозуміла і захотіла дізнатись, про що саме він говорить.

— Не настав ще для цього час, незабаром я знову побачуся з вами, — відповів абат і раптом вийшов.

Тоді вже наближався кінець зими, гнилої, як кажуть у селах, — вогкої і теплої.

Через кілька днів абат прийшов знову і в неясних виразах почав розмову про один з недостойних любовних зв’язків між людьми, які повинні були б бути бездоганними. Обов’язок тих, казав абат, хто знає про подібні речі, припинити їх всіма можливими способами. Потім він перейшов до високих тем, далі, узявши руку Жанни, почав благати її розкрити очі, зрозуміти й допомогти йому.

Тоді Жанна зрозуміла, але промовчала, охоплена жахом від думки про те, скільки сумного й болісного могло б статися в її спокійному тепер домі; і вона прикинулась, ніби не знає, про що хотів казати абат. Тоді він перестав вагатись і прямо сказав:

— Тяжкий обов’язок випав мені на долю, пані,— але інакше я не можу зробити. Обов’язок, покладений на мене, наказує мені не залишати вас у невіданні того, чому ви можете стати на перешкоді. Знайте ж, що чоловік ваш підтримує злочинний зв’язок з пані де Фурвіль.

Жанна схилила голову, покірна й безсила.

Кюре ж вів далі:

— Яких заходів маєте ви на увазі вжити?

— Що ви хочете, щоб я зробила? — пробелькотіла тоді вона.

— Щоб ви стали на перешкоді цій беззаконній пристрасті,— енергійно відповів він.

Жанна почала плакати.

— Але ж він уже зрадив мене з покоївкою, — сказала вона скорботно, — він не слухає мене, він мене більше не кохає; він ображає мене, як тільки я висловлю яке-небудь бажання, що йому не подобається. Що я можу зробити?

— В такому разі ви погоджуєтеся, — скрикнув кюре, не відповідаючи прямо, — ви миритеся з цим! Ви потураєте. Під вашим дахом гніздиться адюльтер і ви його терпите! Перед вашими очима відбувається злочин, і ви відвертаєте очі. Чи ви не дружина? Не християнка? Не мати?

Жанна ридала:

— Що ж ви хочете, щоб я зробила?

— Все, що завгодно, — відповів він, — щоб тільки не дозволити цієї мерзоти. Все, кажу я вам. Покиньте його. Тікайте геть з цього заплямованого дому.

— Але в мене немає грошей, пане абат, — сказала вона, — до того ж у мене не вистачить мужності; і потім — як це піти, не маючи доказів? Я навіть не маю на це права.

Абат підвівся, весь тремтячи:

— Це в вас говорить боязкість, пані; я вас вважав іншою. Ви недостойні милосердя Божого.

Жанна впала навколішки:

— О, благаю вас — не кидайте мене, дайте мені пораду.

Тоді він уривчасто сказав:

— Розкрийте очі панові де Фурвілю. Це він повинен розірвати цей злочинний зв’язок.

Від думки про це її охопив жах:

— Але він уб’є їх, пане абат! І я буду донощицею!

О, тільки не це! Нізащо!

У нестямі від гніву абат підняв руку, неначе для того, щоб проклясти її.

— Залишайтесь же в ганьбі й злодіянні, бо ви більше винні, ніж вони. Ви потураєте чоловікові. Мені нема чого тут більше робити.

І він вийшов, тремтячи від люті.

Розгублена Жанна кинулась за ним, готова поступитись, дати обіцянку. Але він усе ще трусився від обурення і йшов швидкою ходою, люто розмахуючи своїм великим синім парасолем, мало не вищим від нього самого.

Помітивши коло паркана Жюльєна, що стежив за зрізуванням гілля, він повернув ліворуч, щоб пройти через ферму Кульярів. Він повторював:

— Облиште мене, пані, я не маю більш чого вам сказати.

Посеред двору, яким він мав проходити, юрба дітей, своїх і сусідських, скупчившись навколо конури собаки Мірзи, з цікавістю, мовчки й зосереджено на щось дивилась. Серед цих дітей, ніби шкільний учитель, склавши за спиною руки, теж зацікавлений, стояв і барон. Але, побачивши здалеку абата, він відійшов, щоб уникнути зустрічі з ним, не вітатись і не розмовляти.

— Дайте мені кілька днів, пане абат, — благаючи, казала Жанна, — і приходьте знов у замок. Я скажу вам, що я зможу зробити, що я вирішу, і ми обміркуємо все вдвох.

Вони підійшли до юрби дітей, і кюре наблизився, щоб поглянути, чим вони так зацікавились. То щенилася сука.

Перед її конурою п’ятеро маленьких цуценят копошилося вже коло матері, що ніжно облизувала їх, по-страдницькому простягтись на боці. В ту саму хвилину, коли кюре нахилився, скорчена собака витяглась — і на світ з'явилося шосте маленьке цуценя. Тоді всі хлопчики захоплено почали кричати, плескаючи в долоні:

— Ось іще одно, ось іще одно!

То була для них забава, звичайна забава, в якій не було нічого нечистого. Вони дивились на це народження так само, як дивилися б на те, як падають яблука з дерева.

Абат Толбіак спочатку спинився приголомшений, потім у невимовній люті підняв свого великого парасоля і з усієї сили почав, не розбираючи, бити по головах дітей. Перелякані хлопчики чимдуж повтікали, і він опинився віч-на-віч з сукою-породіллек», яка пробувала встати. Але він не дав їй навіть підвестись на ноги і, не тямлячи себе, почав бити її з усієї сили. Собака, що була на цепу, не могла втекти і страшенно скавучала, скорчуючись під ударами. Він зламав свого парасоля. Тоді, відкинувши йото, скочив на собаку і почав несамовито топтати її ногами, давити її. Від цих ударів вона викинула на світ останнє цуценя; люто вдаривши закаблуком, він розчавив це закривавлене тіло, яке ще ворушилось серед новонароджених цуценят, верескливих, сліпих і незграбних, що вже шукали материнське вим'я.

Жанна кинулась геть; раптом священик відчув, що хтось схопив його за комір і дав такого