Читати книгу - "Твори в п'яти томах. Том V"

негативне й небажане. Ми й досі не знаємо, до чого воно приведе. Але і в цьому експерименті не було повного аналізу, експозицію встановлювали випадково, не вивчали локальних можливостей опромінення, та ще й з інфразвуком. Ви надто захопилися, товариші, успіхами! Це основна провина, якої вам не можна вибачити. Найкраще, на мою думку, сталося з опроміненням кролів. Правда, тут немає ніяких надприродних речей, “чудес”, які в серйозній науковій роботі взагалі не потрібні, підкреслюю це. Досліди було поставлено з розумінням справи. Товариш Люба вела щоденник, і наслідки дослідів, зафіксовані в ньому, дуже цікаві. Наприклад, значною мірою розв’язано питання про вплив міліметрових хвиль з інфразвуком на найпростіші організми — бактерії, інфузорії. Це певний внесок!

Він ввічливо вклонився Люці, що відчула, як її щоки заливає рум’янець: адже вона була єдина, кого академік Антохін не розпікав, а навіть хвалив, хвалив, та ще й як!

Але відразу по тому голос Івана Петровича набув гнівного звучання, яке не лишало сумнівів, що загальний присуд його буде негативний.

— Тепер щодо корів. Я вважаю, що в цій галузі ставлення товаришів до праці було абсолютно неприпустиме, легковажне і тому навіть шкідливе! Де ж це бачено: не перевіривши наслідків опромінення на одній тварині, відразу поставити широкі досліди на доброму десятку корів? Як міг з тим миритися Петро Микитович, який мав неодмінно втрутитися в організацію роботи, виправити помилку, якщо її вже припустилися. Однак, як мені стало відомо, Петро Микитович цього не зробив, бо захопився конструюванням нових апаратів для прямого телебачення. Не заперечую: він досяг неабияких успіхів, але за рахунок загальної планової роботи. І я вважав, що директор радгоспу, Данило Якович, цілком правильно обмежив діяльність бригади. Шкода тільки, що він не зробив цього раніше! Ми надто довірилися вам, товариші! Надто, і за це я теж несу відповідальність… ще більшу, ніж директор радгоспу.

Данило Якович з уболіванням поглянув на молодих дослідників. Вони сиділи схиливши голови. А Антохін безжально правив своєї:

— Звісно, дослід з волоссям Андрія Антоновича дуже цікавий… і несподіваний з наукового погляду. Але науковці винні в тому, що виникли умови, коли недосвідчена людина дістала змогу користуватися генератором і наробила лиха сторонній особі. Ви добре знаєте, про що я кажу…

Іван Петрович, мабуть, не хотів ображати старого Андрія Антоновича, який уже був не радий, що взявся опромінювати лисину Потаповича.

— Як бачите, — вів далі Антохін, — я кажу й про позитивний, і про негативний бік вашої праці, але ви наробили більше лиха. Ви працювали не так, як того вимагають інтереси нашої радянської науки! Так, так, я підкреслюю це!

Голос Івана Петровича став помітно врочистий.

— Де й коли молоді науковці мали такі можливості, які маєте ви для роботи з вашим генератором? Сором, Петре Микитовичу! Вам сказали: працюйте і допомагайте в той же час радгоспові. Вам дали все. Ви мали надзвичайно сприятливі умови для роботи. Але кожен дослідник повинен відповідати за свої вчинки. Це зрозуміло всім. Ви ж не виправдали наших сподівань. Мовчите? Нема чим виправдатися?

Пауза була дуже важка. Справді, виправдань не було…

— Так от, слухайте, що вирішило зробити керівництво інституту. Звичайно, поки що я висловлюю свою особисту думку, але гадаю, що керівництво погодиться зі мною.

В цьому не сумнівався ніхто, бо думка Івана Петровича була в інституті вирішальна. Що ж він скаже?

— Ми припиняємо досліди в радгоспі!

Отакої! Сашко здивовано глянув на Івана Петровича. Не менш вражені були й Богдан та Люка. Тільки Петро не підвів голови, мабуть, висновки Антохіна він знав з попередньої бесіди.

— Так, опромінення тварин у радгоспі ми припиняємо, — твердо повторив академік. — Тому й генератор перевеземо до міста. Він буде потрібен для дальших робіт в іншому напрямку. До міста поїдуть Петро Микитович і Богдан.

Олд-Бой сидів нерухомо, похиливши голову. Богдан розгублено відкрив рота. Що сказав Іван Петрович? Подальша робота в місті? І він заради цього поїде з Петром, після того, як Антохін сказав про негативні наслідки його роботи з генератором? Та ні, він, мабуть, недочув, неправильно зрозумів академіка. Але Іван Петрович вів далі:

— Новим дослідженням ми надаємо великої ваги. Керувати цією новою працею буду, з вашого дозволу, я сам. Сподіваюся, що Петро Микитович цього разу працюватиме за планом, не захоплюючись новими, хоч і вражаючими можливостями свого генератора. Принаймні в розмові зі мною він погодився на це. Петро Микитович виявив бажання, щоб йому допомагав товариш Богдан, хоч… ну, одне слово, я не заперечую.

“Хай він каже своє “хоч”, — гарячково думав Богдан, — аби не заперечував. Отже, мене не усунули від досліджень, я працюватиму далі, і навіть з Олд-Боєм. Працюватиму!” — радісно повторював він у думках.

— Товариші Люба та Сашко поки що лишаються в радгоспі, — сказав Іван Петрович, — кінчатимуть обробку наслідків попередніх досліджень. Особливу увагу звертатимуть на поведінку й подальшу долю курей та корів. Нам конче треба знати, як позначиться на організмі цих тварин велике збудження, що його викликало опромінення. Це має серйозне наукове значення. Оце й усе, що я хотів сказати.

Слухачі мовчали, зненацька захоплені несподіваними новинами, про які так щедро повідомив їх Іван Петрович. Люка запитливо поглядала на Петра: адже він знає те, чого навмисно не договорив академік, мав же він з ним бесіду віч-на-віч! Але Олд-Бой уперто не помічав її поглядів. Тоді Люка спитала:

— Якщо можна, скажіть, будь ласка, Іване Петровичу, в чому полягатимуть нові дослідження в місті?

Антохін хитнув головою:

— Про все довідаєтеся згодом. Спочатку, як я вам уже сказав, треба закінчити обробку матеріалів тут, у радгоспі.

Було зрозуміло, що далі питати не варто. Академік Антохін додав тільки:

— Даниле Яковичу, прошу вас забезпечити перевезення генератора з усім обладнанням до міста. Зробити це треба негайно. Петро Микитович і Богдан поїдуть зі мною в машині.

— Буде зроблено, Іване Петровичу!

— Якщо більше немає запитань, то прошу готуватися до від’їзду, товариші. А ми, Даниле Яковичу, зайдімо до вашого кабінету. Нам треба поговорити!

Через дві години все було закінчено. Розібраний генератор і все устаткування лежало в тих самих ящиках, в яких його привезли сюди. Олд-Бой востаннє оглядав лабораторію — чи не забули чогось? Богдан походжав коло автомобілів, на які навантажували обладнання. Почувся легкий стукіт у двері.

— Увійдіть! — озвався Петро.

На порозі стояла Ганна. Обличчя її було сумне. Великі чорні очі тужливо дивилися на Олд-Боя. Вона наче не знала, що сказати.

— Ви від’їжджаєте? — нарешті спитала дівчина, не наважуючись зайти до кімнати.

— Так, — сухо відповів Петро, не підводячи очей.