Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

— Ніхто не сміє так говорити з моїми подругами, тож забирайся звідси і більше не повертайся.

Вінс ніколи не знав, коли слід промовчати:

— Або що?

Відповідь не забарилася, Вінс схопився за свій закривавлений ніс, він беркицьнувся на спину, щосили намагаючись виплутатися з голок ялинки. Нарешті зіп’явшись на ноги, він кинувся до виходу, репетуючи щось про тяжкі тілесні ушкодження, погрожуючи поліцією та своїм адвокатом.

Коли він вивалювався з будинку, Морква з’явився у дверях кабінету і гавкнув Вінсові услід лише раз, але дуже значущо. Лора, Фредді й Саншайн здивовано поглянувши на нього. Перший гавкіт Моркви у Падуї.

— Молодець, друзяко! — сказав Фредді й нахилився, щоб почухати собаці за вухом. — Ти його вигнав назовсім.

Дзвінок у двері змусив Моркву повернутися назад до кабінету. Фредді перетнув передпокій і відчинив двері трохи здивованому молодому чоловікові з пластиковим посвідченням на шиї і чорною сумкою для інструментів.

— Я Лі, — сказав він, показуючи свою картку. — Я прийшов, щоб установити вам Інтернет.

Фредді відступив убік, пропускаючи хлопця, а Лора провела його до кабінету повз різдвяну ялинку, що досі стояла, дещо похилившись. Тієї самої миті з кабінету кулею вибіг Морква. Саншайн тинялась околяса, намагаючись зрозуміти, що сталося. Нарешті вона закотила очі й голосно зітхнула.

— Ви нудний чоловік з фургона! — вона перевірила годинник. — Ви потрапили у вікно.

Лi всміхнувся, не знаючи, що відповісти. Йому вже доводилося працювати в дивних людей, а ці, мабуть, посядуть почесне перше місце в колекції.

— Налити вам любеньку чашечку чаю?

Усмішка молодого чоловіка поширшала — може, не все так зле?

— Кави, якщо можна.

Саншайн похитала головою:

— Я не роблю каву. Лише чай.

Лі розкрив свою сумку для інструментів. Краще просто виконати роботу і піти.

— Звісно, ми зробимо вам кави, — поспіхом утрутилася Лора. — Як ви любите? Ходімо, Саншайн: я заварю кави, а ти подивишся й наступного разу знатимеш, як це готувати.

Саншайн подумала хвилинку, а потім, згадуючи погрози Вінса, виголосила:

— А коли приїде поліція, я зможу зробити любеньку чашечку кави і їм також.

Пісня розбудила Лору. Втім, чи то частина її сну, чи справжня музика, що долинала з веранди, вона ніяк не могла визначити. Загорнувшись у пухову ковдру, Лора тихенько лежала й дослухалася. Тиша. Вона неохоче виповзла в холодне, пропахле трояндами повітря, накинула халат, підійшла до вікна, щоб пустити тьмяне світло зимового ранку до кімнати.

І вгледіла привид.

Лора вдивлялася крізь замерзле вікно, не ймучи віри своїм очам: тінь, можливо, постать, прозора, як натягнута павутина, тремтіла на морозному повітрі серед трояндових кущів. Лора потрусила головою. Глянула знову. Нічого. Здоровий глузд тимчасово відступив, ось уява й шаленіє. От і все. Візит Вінса знервував її. Колишній чоловік залишив свої брудні відбитки на її чистому й гарному новому житті. Але він зник і навряд чи повернеться. Лора задоволено всміхнулася, пригадуючи помсту з прокислим молоком і жах на Вінсовій пиці, коли він звивався в ялинкових гілках, як перекинута горічерева черепаха. Та її хвилювало ще щось. Фредді. Він назвав її «моєю подругою». І це лестило Лорі, безглуздо, по-школярськи. Вона прокручувала цю мить у своїй голові знову і знову, але любі серцю картини супроводжував настирливий голос, який застерігав не бути дурною. Не треба зараз про це думати. Час для любенької чашечки чаю.

Унизу всі кімнати заполонив аромат ялинки. Як у казці. Саме дерево виблискувало і сяяло кулями, серпантином та іншими прикрасами, що їх Лора знайшла в ящику на горищі. Ентоні завжди оздоблював ялинку на Різдво, але його ялинка зазвичай була набагато скромніша, тож більшість прикрас не використовувалися протягом років. Лора поклала дві скибочки хліба в тостер і налила собі чашку чаю. Метушня на кухні нарешті змусила Моркву покинути його місце біля каміна в кабінеті, він причалапав до Лори і сів коло її ніг, чекаючи на сніданок з тостів і злегка підсмаженої яєчні. Попри всі їхні намагання відгодувати його, Морква залишився що називається «шкіра та кістки», як про нього казав Фредді. Але зараз пес виглядав набагато щасливішим і почав дивитися на життя, як на захопливу пригоду, а не як на тяжке випробовування. Сьогодні Саншайн пішла робити різдвяні закупи зі своєю матір’ю, а Фредді відвідував сестру та її родину в Слау. Він сказав Лорі, що відвідин перед Різдвом задосить, щоб підтримати статус «хорошого дядька», за умови, звісно, що візит доповнить щедрий дарунок (бажано готівкою) його невдячній племінниці й непривітному небожу. Лора допила свою чашку чаю і струсила крихти тоста з пальців. Напевно, провести день