Читати книгу - "Говорить сьомий поверх"

Тітонька Дуся не просто стригла й зачіски робила — вона любила пофілософствувати на теми, пов'язані із своєю професією, яку вона дуже шанувала.

— Слухай мене, Танечко, адже я добра тобі бажаю! Завивка після тридцяти літ добре, та й то коли її робити за допомогою новітньої техніки, яка ось, скажімо, у нашому салоні є. А щипці — це кам'яний вік. Вони у мене у старій шухляді на кухні валяються. Я ними різні дірки простромлюю…

— У вас? Валяються?! Покажіть нам! — радісно вигукнув Льоня…

Хвилин через десять він уже мчав у свою дев'яту квартиру й відразу, навіть забувши постукати, увірвався до кімнати Калерії Гаврилівни:

— Все! Відремонтували! Одержуйте, будь ласка!..

— Не завадило б усе-таки постукати у двері. Та-ак, мої бесіди про гарні манери поки що не дали цілком позитивних результатів.

«Жері-внучка» уважно роздивлялася щипці, поклацала ними, злегка погладила:

— Вони стали якісь зовсім нові: і блиск з'явився!

— Так це у нас така… така… якість ремонту, ось! — не розгубився Льонька. — Наждаком почистили — з'явився блиск! Нічого дивного!

— І скільки я за це винна?

— Ніскільки!

— Як? Безкоштовно?

Щипці одразу сподобалися Калерії Гаврилівні ще більше.

— Яка краса! Зовсім нові!.. Мов народилися заново! Диво, просто диво!

І вона побігла до телефону, щоб поділитися своєю радістю з якоюсь приятелькою.

— Чого вже там! Які були, такі і є. Нічого особливого, — скромно відказав Льонька. — Я пішов, бо до школи запізнюся.

Він і справді запізнювався.

За хвилину, збігаючи сходами, Льонька думав: «Ну, тепер уже на ввесь будинок розголосить: з ремонту повертають нові речі! Ніби з магазину!..»

Вдень у дворі з'явився високий незнайомець в окулярах.

Побачивши колишню дровітню, над якою красувалася «художньо оформлена» Олегом вивіска: «Що зламалось — усе відремонтуємо!», він так зрадів, ніби побачив здалеку давнього знайомого, якого саме і шукав.

— Ага! Ось вона, ця майстерня! — вигукнув незнайомець і щось занотував у блокнот.

Потім він обійшов сарай з усіх боків, мовчки поремствував на те, що дошки в одному місці розсунуті і в стіні утворилася чимала щілина (звідси й через дірку в дахові вивчали вміст дровітні спеціальні кореспонденти у ті дні, коли дровітня була окупована Калерією Гаврилівною Клепальською).

Потім незнайомець увійшов до майстерні й побачив там самого Олега, який морочився з великим болтом і гайкою: певно, на болту стерлася різьба і гайка ніяк не хотіла доходити до металевої шляпки.

Незнайомець з інтересом оглянув майстерню і раптом запитав Олега:

— Це ваш верстат для палітурних робіт? Самі спорудили, га?

— Самі. А що?

— Та так… нічого. Певно, все-таки ваш «великий книгообмін» обшарпав обкладинки й корінці, так?

Олег підозріло глянув на незнайомця: звідки він знає про «великий книгообмін»? Проте, помітивши комсомольський значок на грудях у нього, Олег заспокоївся і, продовжуючи й далі морочитися з упертою гайкою, сказав:

— Ми взагалі вирішили усі старі книжки відремонтувати. От і спорудили верстат…

— Як же ви його спорудили?

— А дуже просто. Бачите: дві дошки і болти з гайками…

Незнайомець схилився над своїм блокнотом. Потім обвів очима майстерню і запитав:

— А де ж ваш верстат для зшивання книг?

— Он там, у кутку, — відповів Олег. І знову здивовано глянув на незнайомця: звідки йому все відомо?

А той продовжував цікавитися:

— Також самі зробили? Чи хтось вам допомагав?

— Самі. Це ж дуже просто: взяли широку дошку, на ній закріпили дерев'яну рамку, натягнули шпагат… Що ж тут особливого?

— Особливого, звісно, нічого немає, — сказав незнайомець, записуючи щось до блокнота. — Значить, боретеся за довголіття книжок? Добре діло! Я вам кілька своїх книжок принесу. Підлікуєте їх?

— Підлікуємо! Підлікуємо! — зрадів Олег. — У нас поки що мало замовлень.

— Це чому ж?

— Не довіряють нам. Бояться…

— А я ось ризикну! Принесу вам різні старовинні видання, які у букіністів придбав. Рідкісні книги! А ви вже їх омолодіть, будь ласка!

Олег одразу пройнявся симпатією до незнайомця:

— А може, у вас щось зламалося: чайник продірявився або електрична праска перегоріла?.. Приносьте, будь ласка! А то наші домогосподарки…

— І вони вам не довіряють, так? Не завоювали ще, значить, авторитету. Ну, нічого! Постараюсь вам допомогти. Усіх своїх сусідок опитаю. Так їм прямо й скажу: є такі хлопці — що зламалось, все відремонтують! Я, правда, живу не у вашому будинку…

— Це байдуже! Байдуже! — поспішив заспокоїти Олег. — Ми у вас приймемо в ремонт усе… Усе, що схочете! Можемо навіть ковзани наточити і приклепати до черевиків. Намертво! Не відірвете!

— Це в травні — ковзани? — усміхнувся незнайомець. — А верстат для ковзанів теж самі спорудили?

— Ось бачите: закріплюємо і точимо напилком.

— Бачу. А це що, токарний верстат! По дереву, так?..

Олег з повагою глянув на незнайомця: розуміється! Олег цінував людей, які тямлять у техніці.

— Так, це наш токарний верстат. — І, передбачаючи запитання незнайомця, одразу ж додав: — Самі зробили. На ньому можна шашки виточити чи шахи. Держак для лопат і для прапорців. Іграшки різні…

— Іграшки?! — Незнайомець так зрадів, ніби сам ще перебував у шкільному віці. — Іграшки — це добре. Неподалік від вас відкривається незабаром новий дитячий садок. При трикотажній фабриці…