Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

він, проклятий, його не мутить.

Спокійний най сон його буде!

Нехай те сумління його замовчить,

Щоб жити він міг, як всі люде!»

 

28-30 авг[уста] 1889

 

З ЛЮБОВІ

 

 

I

 

 

«З гешефту лиш, кажете, жениться жид,

А серця у нього немає…

А знаєте, кілько гешефт той не раз

Любві в собі й горя скриває?

 

Гешефт! А який то, спитайте, гешефт?

Що, всякими бідами битий,

Відмалку в тій думці ховається жид,

Щоб, хоч оженившись, пожити!

 

Сто раз не доїсть, не доп’є, не доспить.

І голод, і бійку приймає,

То й знає він добре, що в нужді такій

Любов, наче цвіт, ув’ядає.

 

Не бійтеся, вміє цінить він любов

І всю благодать її божу!

Та що, як землі під картоплю нема,

Куди його думать про рожу!..

 

Та от хоть би й я! Чи сидів би я тут,

У клятому сьому застінку,

Якби я з любові не був оженивсь,

Якби не любив свою жінку!

 

 

II

 

 

Я з першою жінкою, бачте, розвівсь,

Та й досі вна з тямки не никне -

Любив я її!.. Чоловік, наче хміль,

До всякої тички привикне.

 

Хоч смійтесь, а таки любив я її.

З любві навіть з нею розвівся….

Ни-ни, розкажу! А то скажете ще:

Плете, мов дуриці наївся.

 

Я змалку до поля, до коней, коров

До хлопської всеї роботи,

До плуга, мотики, пили й топора

Найбільше над все мав охоти.

 

Ни, батько й найшов мені дівчину тут,

В Жовтанцях: здорова, вродлива

І простого хову - піде до коров,

До сіна, до ціпа, до млива.

 

Вподобав я Файгу. А батько її

Коршмар був, багатий, як дідько,

Хоч шляху в Жовтанцях тоді не було,

А гостей в коршмі було рідко.

 

Вподобав чомусь і мене той коршмар,

Хоч я і зовсім був убогий.

Женивсь я і жить перейшов поки що

До тестя, в коршму край дороги.

 

Ба десь так за тиждень, за другий - гляджу:

Спить тесть мій весь день, мов убитий.

Смерком якісь хлопи прийдуть, п’ють, їдять

Та й ще собі кажуть платити.

 

Питаю я тестя - мовчить та бурчить,

Питаю у тещі - як риба,

У жінки - ні слова. Ходжу́, мов дурний,

І думаю: що тут за хиба?

 

Аж бачу раз до́світа тесть мій яко́сь

З поблизького лісу житами

Веде пару коней - та й коні ж були,

Що тії галки! й з хомутами!

 

Запряг у традайку, до Львова махнув -

З полудня вернув… під охотов…

Дві шкапи в традайці, лиш шкіра та кість,

А в чересі кілька банкнотів.

 

«Ни,- думаю я, а ще був молодий,

Не звик до такого ще гендлю,-

Тут, брате, нечисто, тут буде біда!»

Та й мовлю ось тестеві Мендлю:

 

«Послухай, реб Мендель, віддай ти мені,

Що дать обіцяв за дочкою!

Пора нам на свій хліб. Я, може б, тобі

Завадив - нам треба спокою».

 

Озвіривсь на мене старий. «На свій хліб?

Якого ж ще хліба забаг ти?»

«Я пахту візьму тут в сусідстві».- «Дурний!

Рожна тобі треба, не пахти!

 

Сиди ти при мні, заробляймо ураз,

За пару літ вийдеш на пана!»

«Або зогнию в криміналі!» - «Ага! -

Відворкнув мій тесть, і погана

 

Усмішка заграла в його́ на губах:

«Ти вже кримінал тут занюхав!..

Ну, йди ж, але знай, не минеш ти його,

Коли ти мене не послухав!»

 

В злу хвилю, мабуть, він сказав ті слова,

Скарай його, боже, за вік мій!

Він нині панує, я ось де зайшов -

Все сталося так, як прорік він.

 

 

III

 

 

Дав він мені грошей. А трафилось нам

Два морги городу, півхати,

Сад, стайня… За все сорок римських у рік

Інтерес, як цукор, лиш брати!

 

Я взяв, зараз сад в мене зняв садівник

За тридцять, без сіна. З городу ж

Я мав ярини і собі на весь рік,

І ще й зоставалось на продаж.

 

Купив я й корову. А ще в мене був

Заробок: до міста бувало

Іду на худоб’ячі й кінські торги -

Я баришівник, яких мало!

 

Тут куплю коня, тут корову - й продам,

То знов сторгувати поможу,

А все не задарма: щотижня хоч п’ять,

Шість римських додому привожу.

 

Прознав я й для жінки заробок, якби

Вона його хтіла держати.

Взялись, бачте, бігать з сусідства баби

Частенько до нашої хати.

 

А кожда приносить по кілька яєць,

Пшона, то муки, то пшениці.

«Купіть,- каже,- Гершон, у мене - кума,

У мене сю ніч вечерниці!»

 

Ни, звісно, в коршму́ їм іти з тим не мож:

Побачить хто, муж перечує,-

Мені ж за що-будь дасть, бо раз, що я блят, 31

По-друге - готівку плачу їй.

 

Ни, словом, скажу вам: такий се гешефт,

Що з нього одного мож жити.

І думав я так, що ним жінка займесь,

А я по торгах му ходити.

 

Та ба, не те вийшло! Файгуня моя

Щорана, як лиш протре очі,

Зварить там що-небудь та й шмиг до вітця,

Та й там вже сидить аж до ночі.