Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

Звісно, – відповів Міллер, – я второпав. Покину пити, зберу себе до купи.

– Міллере, в душі ти непогана людина. Колись ти був дуже непоганим копом. Але я тобі не довіряю, а часу, аби почати все спочатку, немає.

Ще ніколи її голос не був настільки близьким до ніжного.

– Тебе звільнено.

РОЗДІЛ 19. Голден

Фред стояв один з протягнутою для привітання рукою і широкою посмішкою на обличчі. Жодного охоронця зі штурмовою гвинтівкою позаду. Голден потиснув руку, а тоді розсміявся. Фред посміхався, але виглядав здивованим, продовжуючи тиснути руку і чекаючи пояснення, що ж так розсмішило Голдена.

Той не забарився:

– Я прошу вибачення, але ви не розумієте, наскільки це приємно. В прямому сенсі цього слова – це вперше за більш ніж місяць, коли я виходжу, а судно за мною не вибухає.

Тепер і Фред щиро розсміявся, приємний сміх, здавалося, виходив з глибини його живота. За хвилину чоловік промовив:

– Ви тут у повній безпеці. Ми найзахищеніша станція серед усіх зовнішніх планет.

– Тому що ви АЗП?

Фред похитав головою з боку на бік.

– Ні. Просто ми вкладаємо у виборчі кампанії політиків Землі і Марса стільки, що й Хілтон почервонів би. Якщо хтось влупить по нас, то половина генасамблеї ООН та увесь Марсіянський Конгрес бажатимуть крові. Це проблема з політиками. Ваші вороги дуже часто є й вашими союзниками. І навпаки.

Фред вказав на двері позад себе і жестом запросив усіх рухатись за ним. Поїздка була недовгою, проте на півдорозі з`явилась гравітація і вони дезорієнтовано хитнулися. Фред виглядав розчаровано.

– Прошу пробачення. Я мав вас попередити про це. В центральному хабі нульове тяжіння. Переміщення в кільця з їхньою відцентровою гравітацією вперше може вийти незграбним.

– Я в порядку, – відповів Голден. Коротка посмішка Наомі могла існувати лише в його уяві.

За секунду двері ліфта прочинились у широкий коридор з килимом на долівці і світло-зеленими стінами; заспокійливо пахло очищувачами повітря та клеєм для килимів. Джим не здивувався, якби стало відомо, що вони додають у повітря аромат «нової космічної станції». Двері, що вели з коридору, були зроблені з підробного дерева, яке відрізнялося від справжнього лише тим, що ні в кого не було стільки грошей. Голден був майже впевнений, що з усієї команди він один ріс у будинку зі справжніми дерев`яними меблями і світильниками. Амос ріс у Балтиморі. Вони там в себе вже років зо ста не бачили дерев. Джим зняв шолом і повернувся до товаришів по втечі, аби ті зробили те саме, але їхні вже були зняті. Амос оглядав коридор знизу доверху і вражено присвиснув:

– Непогана малина, Фреде.

– Йдіть за мною, я вас розселю, – відповів той, прямуючи коридором. – Як ви могли побачити, станція Тихо була декілька разів оновлена за останню сотню років, але основа залишається майже незмінною. З самого початку вона мала блискучий дизайн, бо ж Мальтус Тихо був генієм серед інженерів. Тепер компанією керує його правнук, але на разі він поза станцією. Внизу колодязя, на Місяці. Веде перемовини про наступне серйозне замовлення.

– Схоже, ви й так гарний шмат захапали з цим монстром, припаркованим ззовні, – озвався капітан втікачів, – та й війна, як ви знаєте, вже майже на порозі.

Назустріч прямував невеличкий натовп у різнокольорових комбінезонах, люди жваво щось обговорювали. Коридор був настільки широкий, що ніхто нікому не заважав. Коли люди пройшли, Фред вказав на них:

– Перша зміна щойно завершилася, тож зараз година пік. Але насправді «Нову» майже готовий. За шість місяців вони вантажитимуть колоністів. Якраз момент шукати нове замовлення. Завжди має готуватися новий проект. Експлуатація Тихо коштує одинадцять мільйонів доларів ООН щодня, незалежно, чи заробили ми гроші цього дня, чи ні. Цього рота непросто прогодувати. А війна... що ж, ми сподіваємося, що вона ненадовго.

– А зараз ви ще й біженців посадили на свою шию, – пустив жарт Голден.

Фред розсміявся і відповів:

– Ну, чотири зайвих рота нас не об`їдять.

Джим зупинився, змусивши інших наштовхнутись один на одного. Лише за декілька кроків Фред це помітив, потім повернувся розгублено.

– Ви лукавите, – продовжив капітан. – Якщо не брати до уваги декілька мільярдів доларів у вигляді марсіянського бойового судна, у нас немає ані шеляга за душею. Всі вважають нас мертвими. Варто нам спробувати дістатися наших рахунків – і легенда розвіється. Ми не живемо у світі, де багатий дядечко раптом з'являється і вирішує всі проблеми просто від щирого серця. Отже, або ви розповідаєте, чому ви пішли на ризик, витягуючи нас, або ми повертаємося на наше судно і пробуємо наші сили в піратстві.

– Вони кликатимуть нас «Карою Марсіянського торгового флоту», – пробурчав Амос десь позаду задоволеним голосом.

Фред підняв руки. Тепер він дивився жорстко і в той же час здивовано та з повагою:

– Жодного лукавства, даю вам слово. Ви озброєні, і охорона станції дозволила вам носити зброю всюди. Вже цей факт мав би вас запевнити, що я не планую нечесної гри. Та дозвольте все ж таки вас поселити, і вже потім ми матимемо значно глибшу розмову, гаразд?

Голден не поворухнувся. Ще один гурт людей, які поверталися зі зміни, стали свідками сцени і хтось з них запитав:

– Все в порядку, Фреде?

Той відповів кивком і махнув команді «Росінанта» з нетерпінням:

– Давайте хоч з коридора вийдемо.

– Ми не розпакуємось, допоки не отримаємо хоч якісь відповіді.

– Добре, ми вже майже на місці,– відповів Фред і пришвидшив крок.

Він зупинився біля непримітного апендиксу в стіні з двома дверима. Відчинив одну порухом картки і пропустив четвірку в чималий номер з великим житловим простором і купою місць для сидіння.

– Ванна кімната – це он ті двері ліворуч. Спальня – направо. Тут навіть невеличка кухонька є, – розповідав Джонсон, вказуючи руками на двері. Джим всівся в глибоке крісло і відкинув спинку нижче. У кишеньці біля бильця знайшовся якийсь пульт. Виявилось, що він керує вражаюче величезним екраном, який займав більшу частину стіни. Амос з Наомі приземлилися на кушетці, схожій на таке ж крісло, а Алекс розташувався на дивані чудового кремового кольору.

– Комфортабельно? – запитав Фред, притягнувши стільця з шестимістної їдальні і вмостившись навпроти Голдена.

– Підійде, – захищаючись відповів той. – От на моєму судні є справді чудова кавова машина.

– Я так і знав, що підкупити